До Львова друкар переїхав, як згадувалося, мабуть, між 5 і І9 березня 1582 року. Але вже перед тим майстер готувався до відновлення самостійної видавничої діяльності, і в цьому йому допомагав колишній співробітник і учень Гринь Іванович.
Івану Федорову в організації львівської друкарні допомагали син Іван Друкарович, ймовірно , також родичі сина через жінку: палітурник Мартин Голубникович , купець Іван Білдага . Напередодні смерті Іван Федоров жив у хаті Антоха під горою Льва, поблизу високого замку.
Не вдалося встановити, що саме збирався видати Іван Федоров під час другого перебування у Львові. З книжок, що залишилися після його смерті, відомі 'Псалтир тилкований" (тобто "толкований", тлумачний) і Псалтир тилкований влоського ізводу-церковнослов’янської у південнослов’янській редакції, що була поширена в Молдавії та Волині. Можливо , Іван Федоров збирався видрукувати саме "толкований" Псалтир або користувався ним при підготовці до друку нового видання звичайного Псалтиря.
У справі відрядження друкаря до Італії також немає жодних даних. Ще у 1964 р. польський дослідник З.Губицький знайшов у Саксонському крайовому архіві у Дрездені лист Івана Федорова від 23 липня 1583 р. посланий друкарем з Відня до саксонського курфюрста Августа. Виявляється, навесні або влітку 1583 р. невтомний друкар виїхав до Відня, на двір імператора "Священної римської Імперії німецької нації" Рудольфа ІІ . Мета цієї мандрівки в тому, що Іван Федоров винайшов, як складати з окремих частин гармати, що руйнують і знищують найсильніші замки і укріплення, а менші об’єкти висаджують у повітря. Іван Федоров виготовив на власні кошти зразок розбірної гармати вагою три центнери. Цю гармату оглядали і схвалили Імператор Рудольф ІІ та ерцгерцоги . "Коли вони,-пише далі Іван Федоров. -хотіли довідатися суть секрету, я готовий був їм це відкрити і продемонструвати під певними умовами, які вони відмовилися прийняти".
То була вже не перша невдача ,бо і раніше деякі люди, які "хотіли підглянути і розкрити суть справи", лише спокушали винахідника обіцянками , але не забезпечували йому реальної вигоди.
Після чергової невдачі у Відні Іван Федоров спробував зацікавити своїм винаходом саксонського курфюрста Августа. У Дрездені працювали майстри зброї, але невідомо, чи друкар відвідав Дрезден, чи виїхав з Відня де Львова.
Дата повернення Івана Федорова з його мандрівки невідома. Ще в дорозі або незабаром після повернення додому друкар захворів. У листопаді 1585 р. львівський єпископ Гедеон Балабан писав, що саме тоді, коли “Іван Москвитин друкар пам’яті добре годний” задумав "больше книг ремесла свого друкарського ...видати", він "впавши в болезнь ко смерти помер".
Довідавшись про тяжку хворобу Івана Федорова, нагадали кредитори про себе І3 грудня 1583 р. до війтівського уряду Львова з"явився міський гармаш Данило Кеніг і наклав арешт на рухоме і нерухоме майно Івана Москвитина у зв’язку з його боргом на суму 150 злотих. Наступного дня наклав арешт Сацько Сенкевич за борг 50 злотих. А ще через день 15 грудня друкаря не стало. Крім старшого сина Івана першодрукар залишив і малих дітей, опікуном яких став бурмістр Юрій. Тільки 2 квітня 1584 р. він передав свої опікунські обов’язки Івану Друкаревичу. Вірні друзі друкаря, люди, що розуміли значення його праці, поклали на його могилі, яка була на території Онуфрієвського монастиря, плиту.
Після смерті Івана Федорова на його майно, крім спадкоємців, висунули претензії кредитори.
Друкарське обладнання, заставлене Іваном Федоровим 1579 р. з 411 злотих Ізраїлеві Якубовичу, залишилося у його руках. Інше майно перейшло до рук Корунка і Сацька, спершу вони самі хотіли займатися друкарством, але потім друкарню вони втратили і вона потрапила до Кузьми Мамонича. Частина друкарського обладнання, що залишилося у Львові, була викуплена фундаторами Успенського братства. Крім друкарського обладнання до рук братства потрапили також примірники першодрукованих видань.
З друкарського обладнання яке перейшло до Успенського братства нічого не збереглося. Єдиними матеріальними пам’ятками, що підтверджують перехід цього обладнання до братства, є відбитки його шрифтів та дереворитних кліше у виданнях братської друкарні.
Безпосередніми наступниками львівської та острозької друкарень Івана Федорова була друкарня Львівського братства і друкарня в Острозі, яка залишилася власністю К.К. Острозького. Спершу обидві ці друкарні не змогли втримати на належному рівні технічне виконання своїх видань, зате значно урізноманітнили їх тематику.
Друкарня Львівського братства протягом тривалого часу була справжньою школою майстерності для цілої плеяди працівників друкарської справи. Вже в перших виданнях братства були спроби застосувати, щоправда, лише в заголовках і великих літерах у тексті, спрощений шрифт, значно подібний до сучасного українського; шрифту.
Діяльність острозької друкарні відновилася в другій половині 80х років ХVІ ст. Крім навчальних і богословських книг видано цілу низку публіцистичних творів. Найвідоміший серед них український текст "Апокрисиса", надрукованого у 1598 р. в Острозі. В Острозі надруковано також "Ключ царства небесного" Герасима Смотрицького і "Книжницю", куди увійшов і лист Івана Вишенського "До всіх православний християн". Протягом деякого часу Острозька друкарня діяла у Дерманському монастирі.
В 1604-1606 рр. в Стрятині, а в 1606 р. в Крилосі діяли друкарні Федора та Гедеона Балабанів.
Засновником друкарні в Києві отав син дяка Львівської Успенської церкви Хоми з Рогатина Єлисей Плетенецький, довголітній архімандрит Києво-Печерської лаври.
Першими виданнями Києво-Печерської друкарні були Часолов для потреб школи, твір О.Мичури "Візерунок цнот" та "Анфологіон" (1619р.).
Згодом виходять полемічна "Книга й вірі" упорядником якої був Захарія Копистенський, монументальні Бесіди Іоана 3олотоустого на 14 послань апостола Павла (1629), його ж Бесіди про діяння апостольські (1624р.) "Толкування на Апокаліпсис" Андрія Кесарійського.
Лаврська друкарня не була єдиною в Києві. У 1524-1628 рр. тут працювала ще друкарня київського міщанина Спиридона Соболя.
У Львові, крім братської, в 1638-1667 рр. працювала друкарня Михайла Сльозки - талановитого і різнобічного майстра.
Друкування латинським шрифтом на Україні почало розвиватися дещо пізніше, ніж кириличне.
Протягом 1674-1679 рр. діяла друкарня в Новгороді Сіверському. Вона була заснована чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем.
Таким чином, посіяні визначними слов’янськими першодрукарями зерна впали на добрий грунт, їх праця, як і праця продовжувачів їхньої оправи, сприяло тому, що книгодрукування кінця ХVІ-ХVІІІст. стало однією з яскравих сторінок української культури, відіграло важливу роль у міжнародних культурних зв’язках.
Таким чином, зерна книгодрукування, посіяні визначним українським першодрукарем Іваном Федоровим попали на добрий грунт. Видання першодрукаря та його послідовників по Україні, в Росії, в Білорусії, Болгарії, Сербії, Молдавії. Записи, зроблені в Англії та Німеччині ілюструють значення кириличних першодруків як джерел інформації про писемність східних слов’ян.
Видавнича і друкарська діяльність Івана Федорова стала внеском у демократизацію культури і пожвавлення літературного життя українського народу.
Видання Івана Федорова засвідчують посилення зв’язку літератури з суспільно-політичним рухом. Значною була роль цих видань у ідейній консолідації антикатолицького табору на Україні.
Небуденні досягнення Івана Федорова у видавничій справі і літературній творчості стали потрібними тому, що вся його діяльність відповідала назрілим потребам суспільного розвитку. Саме завдяки цьому Іван Федоров , його співробітники і послідовники вписали яскраву сторінку в історію України.
Заснування книгодрукування на Україні Іваном Федоровим було подією величезного історичного значення. Розвиток друкарства на Україні Іваном Федоровим в найближче століття після нього був швидкий і неперервний в усьому: ідейному спрямуванні, могутньому світському струмені у виданнях, мистецтві оформлення книги. Наступні покоління пішли шляхом , указаним Іваном Федоровим.
Значна популярність острозького видання у багатьох країнах світу стала важливим чинником міжнародних культурних взаємин. Високий авторитет острозької Біблії визнавали видавці ХVI - ХІХ ст., які не змогли протиставити їй більш досконалий текст. 1663 р. вийшло перше видання Біблії в Москві.
Таким чином, для багатьох поколінь острозька Біблія залишалась неперевершеним зразком досконалості Філологічного опрацювання тексту і майстерності полігамічного виконання.
Отже, острозька Біблія стала одним з найважливіших факторів нормалізації церковнослов’янської мови як засобу міжслов’янського єднання. Той факт, що таке видання було здійснене саме при Острозькій школі, свідчить про її визначну роль у культурному житті не лише України, але й усієї Східної і Південно-східної Європи. Участь Івана Федорова, який вніс у мовне оформлення острозьких видань певні риси, полегшила наступне поширення розроблених на Україні мовних норм також і на Росію. Популярності за межами України варіанта церковнослов'янської мови, усталеного острозькою Біблією, сприяла і орієнтація острозьких вчених на граматику грецької мови, яке для них "виконувала роль моделі-еталона".
Поява друкованої книжки мала величезний вплив на пожвавлення культури , сприяла активізації культурного життя. Саме цим зумовлено загальнокультурне значення діяльності першодрукарів і видавців.