В другій половині XVII–XVIIIст. подальшого розвитку досягає ляльковий театр-вертеп. Вертепні вистави, як правило, супроводжували ярмарки, свята. Популяризації театру-вертепу в народі сприяли мандрівні дяки – студенти Києво-Могилянської академії. Вертепна драма поділялася на дві частини: спочатку розігрувалася традиційна різдвяна драма – легенда про народження Христа. Друга – народно-побутова частина вертепного дійства мала світський характер і складалася з окремих побутових сцен, наповнених характерним українським гумором.
На зразок театру російського дворянства у XVIIIст. українські магнати створили кріпацький театр. У театральних видовищах, які влаштовували у своїх маєтках феодали, акторами виступали кріпаки. Кріпацькі трупи ставили п`єси українською і російською мовами, до їх репертуару входили оперні та балетні вистави.
Зародження професійного театру в Україні припадає на кінець XVIIIст. Першим постійним театром був Харківський, заснований у 1798 р. Подібні професійні трупи виникли у інших містах.
7. Під впливом театрального мистецтва розвивалась музична культура українського народу. В народній музиці удосконалювались насамперед пісенні і танцювальні жанри. Значного поширення набули обрядові, родинно-побутові та ліричні пісні а також народні танці – метелиці, гопаки, козачки тощо.
Продовжувала розвиватися народна інструментальна музика. Її творці та виконавці – кобзарі, лірники, сопілкарі, цимбалісти часто об’єднувалися в ансамблі (троїсті музики) для виступів на святах, весіллях.
У другій половині XVII ст. виникли своєрідні професійні цехи музикантів. У 1652 р. Б. Хмельницький видав універсал про створення цеху музикантів на Лівобережжі. Протягом XVIII ст. музичні цехи виникли в Стародубі, Ніжині, Чернігові, Харкові та в інших містах. Об’єднані в цехи музиканти обслуговували різноманітні урочисті церемонії, військові походи, панські розваги. Їх репертуар включав військові марші, народну танцювальну та інструментальну музику.
У професіоналізації музичного мистецтва значну роль відіграла фахова освіта. Вона здійснювалася на основі теоретичних праць композитора М. Дилецького (1650–1723 рр.), зокрема його «Граматики музикальної». Підготовку музикантів-виконавців, регентів, педагогів-теоретиків, композиторів здійснювали Києво-Могилянська академія та Харківський колегіум, а також музичні школи, які існували про монастирях і духовних семінаріях.
З метою підготовки освічених музикантів в 1738 р. у м. Глухові на Чернігівщині була створена спеціальна музична школа. Вона підготувала велику кількість музикантів, серед яких всесвітньо відомий композитор Дмитро Степанович Бортнянський (1751–1825 рр.). Перу композитора належить 70 концертів, 2 літургії, інші хорові твори. Пройняті ідеями гуманізму та народно-пісенними мелодіями, вони відзначаються високим рівнем професійності. Д.С. Бортнянський є автором опер «Креонт», «Алкід», «Сокіл», «Свято сеньйора», написаних італійською і французькою мовами.
В історії української музики важливу роль відігравали сольна пісня з інструментальним супроводом – пісня-романс, а також кант – побутова пісня для триголосного ансамблю або хору. Видатними творцями таких пісень були Г. Сковорода, С. Климовський, І. Бачинський та ін.
8. Архітектура. Соціально-економічний розвиток України другої половини XVII–XVIII ст., культурні зв’язки східнослов’янських народів, вплив європейського мистецтва зумовили багатство архітектури України. Вона розвивалася на міцному грунті багатовікової вітчизняної культури і увібрала в себе кращі досягнення європейського мистецтва, в якому утвердився новий стильовий напрям бароко (з італійської – чудернацький, дивний). Споруди стилю бароко відзначаються декоративною пишністю, контрастами світла і тіні тощо.
Архітектурні споруди українського бароко мають особливу мистецьку цінність. Вони розвивались під впливом, з одного боку, архітектурної естетики європейського бароко, а з другого – народних традицій У стилі бароко побудовані: Михайлівська церква в с. Вороніж на Сумщині (1776 р.), львівський Домініканський костьол (1749–1764), собор Почаївської лаври поблизу Кременця (1771–1791). Архітектурним шедевром світового значення у стилі бароко справедливо вважається Андріївська церква у Києві (1746–1753).
Великим меценатом українського мистецтва, зокрема архітектури, був гетьман Іван Мазепа (1644–1709). За часів його гетьманства обновлювались старі церкви, будувались нові.
Інтенсивно розбудовувався Батурин, який в 1669–1708 рр. був гетьманською резиденцією.
У період національно-визвольної боротьби на Україні першорядного значення набуває захист поселень від нападу ворогів. Будувалися різноманітні штучні споруди, серед яких виділялись оборонні вежі, укріплення бастіонного типу. Їх зводили селянсько-козацькі війська під Берестечком, Кам`янець – Подільським, Хотином.
Західноукраїнські міста характеризувалися значною кількістю забудов, що розміщалися навколо ринкових майданів з магістратами чи ратушами посередині. Неподалік підносились бані церков та шпилі костьолів, а стратегічно важливі місця займали фортеці й замки. Такі забудови були характерними для багатьох міст (Львів, Кам`янець-Подільський, Дрогобич, Бережани, Самбір та ін.).
Потяг до естетичної виразності і декоративності поширився і на цивільне будівництво. До кращих архітектурних ансамблів, створених наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі, належали палаци графа К. Разумовського в Батурині та П. Завадського у Ляличах, а на Правобережжі – паркові ансамблі польських магнатів у Білій Церкві, Умані.
Живопис. Одним із найяскравіших представників бароко в українському живописі на зламі XVII–XVIIIст. був Іван Руткович із Жовкви. Його творам притаманні багата і насичена палітра та динамічність композиції (Жовківський іконостас(1697–1699 рр.)).
У цей період набуває розвитку український портретний живопис, особливо популярний в середовищі шляхти і козацької старшини.
Декоративне і ужиткове мистецтво. У другій половиніXVII ст. високого розвитку досягло декоративне і ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву, яким оздоблювали одвірки, двері, стовпи в громадських будівлях і житлах заможних людей. Різьбленням геометричного або рослинного орнаменту прикрашали меблі, ткацькі верстати, вози тощо.
Визначними осередками виготовлення різноманітного посуду були Київ, Чернігів, Кам`янець, Львів та багато інших міст і сіл. Кераміка різних місцевостей України зберігала певні відмінності щодо форми, орнаментального та колористичного оздоблення.
Високий мистецький рівень притаманний виробам ливарного мистецтва (дзвони, гармати, зброя).
З усіх видів народної художньої творчості чи не найпоширенішими в Україні були ткацтво та вишивка.