Контрольна робота
з курсу «Музеєзнавство»
на тему:
«Етапи становлення музеєзнавства в Україні»
Зміст
Вступ
1.Музеєзнавство як наукова дисципліна
2. Музейна справа в Україні
3. Етапи становлення музеєзнавства в Україні
3.1 Перші музеї на етнічній території України
3.2 Музеї радянської доби
3.3 Сучасна роль музеєзнавства
Висновок
Література
Вступ
Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.
Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.
Актуальність даної теми полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхідність детального вивчення обліку музейних фондів та предметів, а також у зв´язку з поповненням фонду виникає необхідність вивчення таких питань, як інвентаризація та реєстрація нових надходжень.
Наукова та практична цінність полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхідність детального вивчення обліку музейних фондів та предметів, але ця галузь діловодства – музейне діловодство - не достатньо розвинуто на Україні, тому виникає потреба у вивченні та дослідженні.
Основним призначенням музеїв є збереження пам'яток минулого для майбутніх поколінь, а розвиток музейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієї мети. У статті другій першого розділу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.
Музейна справа уособлює національну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику.
1.Музеєзнавство як наукова дисципліна
На сьогодні перед нами постає завдання не тільки рухатись вперед, а і зберегти для майбутнього ті предковічні надбання народу, які лежать у підвалинах його існування. Серед численних інститутів, що виникли, як засіб збереження, пропаганди історичної минувшини, залучення молоді до її вивчення, особливе місце посідають музеї навчальних закладів. Вони, як і наше суспільство та молода Українська держава, переживають зараз складний час, що характеризується суперечностями, пошуками нових шляхів розвитку. Так склалось, що коли більшість країн світу мали конкуренцію ідей, поглядів, в результаті яких відпрацьовувалась різноманітність змісту, форм і методів історичних досліджень, то у нас шкільні музеї часто створювались в ході різних політичних акцій і виконували певні ідеологічні завдання.
Тому одна з найболючіших їх проблем – це застаріліекспозиції та форми діяльності, які не відповідають потребам сучасності.Незважаючи на всі труднощі, музеї закладів освіти живуть, продовжується пошуково-дослідницька робота, зібрано, систематизовано і описано значну кількість історичних пам’яток, які використовуються в навчально-виховному процесі та громадському житті населеного пункту. Поступово розвивається музейна педагогіка, впроваджуються новітні освітні технології, вивчається і впроваджується досвід кращих музеїв навчальних закладів. У той же час, якщо навчальні предмети у школі забезпечені підручниками, відбувається конкуренція концепцій їх викладання, видаються різнотипні підручники та посібники як для дітей, так і для учителів, то питанням навчально-методичного забезпечення позакласної роботи і позашкільної освіти приділяється недостатньо уваги.
У Законі України "Про музеї та музейну справу", прийнятому 29 червня 1995 р., зазначено, що "музеї як культурно-освітні та науково-дослідні заклади призначені не тільки для вивчення, збереження та використання пам'яток матеріальної і духовної культури, але й для прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини". У музейних добірках нагромаджено унікальні творіння матеріальної і духовної культури народів, розкрито їх економічний, суспільно-політичний, науково-технічний і культурний розвиток. Модернізація вітчизняної освіти та вимоги підвищення ролі музеїв у житті сучасного суспільства обумовили необхідність відкриття музею історії освіти Київщини в Київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів.
Актуальність нашого дослідження обумовлюється принципово новими підходами до організації музейної справи, що сприятиме професійному зростанню педагогів у вивченні історії освіти регіону, поглибленню, розширенню та отриманню нових знань з розвитку освітньої галузі рідного краю, вихованню шанобливого ставлення до надбань культури українського народу. Серйозний історичний аналіз історії музеїв спроможний вивести вітчизняне музеєзнавство на новий теоретичний рівень і допомогти у практичних спробах відновлення музею, вирішення завдань поповнення знань учителів про історію розвитку педагогіки.
Варто зазначити, що в Україні колекції реліквій, рукописів, старовинних речей та творів мистецтва збиралися та зберігалися з давніх-давен у князівських та гетьманських палацах, церквах і монастирях, зокрема, у помешканнях митрополитів. Старовинні предмети, зокрема й освітнього характеру, збирали також вельможі-меценати, діячі науки та мистецтва. Наприклад, залишились відомості про колекції князів Острозьких, Заславських, Чарториських. Старовинними книжками обдаровував освітні заклади та церкви Іван Мазепа.
Збиранням старовинних предметів і навіть археологічними дослідженнями займався митрополит Петро Могила. Відшуковував старовинні книжки та рукописи видатний український культурно-освітній і церковний діяч XVIII століття Феофан Прокопович.
2. Музейна справа в Україні
Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.
Історично так склалося, що виникнення музеїв пов'язано з так званою "сус-пільною музейною потребою", яка з'являється вже в ранні періоди розвитку суспільства. Якщо дослідити, що являло собою "музейне" ставлення до об'єктів навколишнього світу на самих ранніх етапах, то з’ясується, що його не можна пов'язувати тільки з накопиченням матеріальних цінностей. Зберігали, скоріш за все, ті предмети, які були пам'яттю, своєрідними доказами (документами), що підтверджували соціальний або професійний стан людини у суспільстві.
На певному етапі стали зберігати і предмети, пов'язані з релігійними уяв-леннями та естетичними потребами. Давні цивілізації, спочатку східні, а потім і античні, мали розвинуті колекції музейного типу: давньоєгипетські "будинки життя", колекції Ура (держава шумерів), античні музейони. У середні віки особливо активну роль у зібранні та зберіганні пам'яток відіграли церкви. У монастирях, замках, храмах з'являлися і прамузейні колекції – з творів мистецтв, історичних і наукових цінностей. З епохи Відродження музейні зібрання вже розглядаються як першоджерела науки, які використовуються для освіти і задоволення естетичних потреб: кунсткамери, натуралієнкамери, мюнцкабінети, музеуми.
У більш пізні часи музейні зібрання формуються з метою фіксації суспільного історичного досвіду, який передається від покоління до покоління, а музеї – як хранителі цього досвіду. Виникнення сучасних музеїв як спеціальних закла-дів датовано другою половиною XVII ст. Саме в цей період, коли в країнах Європи відзначався розквіт науки, мистецтва, літератури, техніки, з'явились різні колекції, що відобразили цілий ряд історичних аспектів розвитку суспіль-ствва. Перші музеї виникли на основі приватних колекцій, що збиралися однією людиною або представниками різних поколінь однієї родини. Вони були відк-риті для публіки і відтворювали смаки та інтереси окремих колекціонерів. Публічні музеї були не чим іншим, як приватним зібранням, яке дозволяли оглядати в певні часи і на певних умовах.
Для залучення відвідувачів у музеях іноді виставляли на показ кістки відо-мих злочинців. Наступний важливий крок у розвитку музеїв був зроблений у другій половині XVIII ст. В цей період відбувалося становлення ряду сус-пільних дисциплін одночасно з накопиченням та систематизацією зібрань відповідних джерел. Таким чином, діяльність музею вперше почала набувати наукового характеру. Музеї стали розглядатись як сховища культурно-істо-ричної спадщини, наукових цінностей, технічного досвіду. В Україні попе-редниками музеїв були в княжу добу бібліотеки і ризниці церков і монастирів, скарбниці князів, згодом у XVI-XVIII ст. – колекції гетьманів, козацьких старшин, монастирів. Музеї ж як спеціальні заклади почали з'являтися у першій половині XIX ст. Це були переважно археологічні та історико-краєзнавчі музеї.
Протягом ХХ ст. музейна справа в Україні розвивалась, шукала нові методи та підходи в роботі, завдяки чому стали змінюватись і самі музеї. Із сховищ при-ватних колекцій вони поступово перетворювалися на центри наукових дослід-жень, а з часом – і просвітницької роботи. Не втрачаючи при цьому своїх попе-редніх функцій, музеї були визнані як заклади культури та дозвілля. В той же час складається концепція музею як багатофункціонального закладу, який спроможний різними шляхами слугувати суспільству з урахуванням інтелект-туального рівня його членів.
Історія музейної справи – це історія людства. Основним призначенням му-зеїв є збереження пам'яток минулого для майбутніх поколінь, а розвиток му-зейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієї мети. У статті другій першого розділу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, мате-ріальної і духовної культури.