Взагалі Іпатіївський літопис, який крім «Повісті временних літ» включає в себе ще Київський та Галицько-Волинський літописи, становить собою надзвичайно цікавий предмет для уважного вивчення. У літопис входять уривки з перших житій київських святих, словесні портрети та характеристики окремих князів, розповіді про чудеса і небесні передвістя. В тексті зустрічається чимало порівнянь, прислів'їв, приказок, що підвищує його естетичне значення як яскравого твору художньої літератури.Крім Києва та Новгорода найбільшими літописними центрами Русі були Галич, Володимир-Волинський, Чернігів, Переяслав Руський (тепер Переяслав-Хмельницький). З середини XII ст. зростає роль заснованих київськими князями у так званому Заліссі (місцевостях за смоленськими та брянськими лісами) міст Ростова, Суздаля, Володимира-на-Клязьмі, Переяслава-Заліського та ін. Значно зміцнюється і розбудовується Галицько-Волинське князівство. Київ поступово втрачає свій столичний статус. Якщо в XI ст. усобиці були саме усобицями, тобто зіткненнями кількасот князівських дружинників з кожного боку, то з середини XII ст. змагання за авторитет і першість на Русі починають нагадувати широкомасштабні війни зі своєю стратегією і тактикою, включеністю в загальноєвропейські коаліції, великою кількістю учасників (Андрій Боголюбський у 1167 р. привів для штурму й розграбування столиці ледь не 50 000 людей), активно залучалися кочові й напівкочові союзники князів-половці й «чорні клобуки».«Варязтво» як соціальна дійсність і як політичний міф втратило своє позитивне значення і набуло нових, більш страхітливих рис. Після розграбування Києва військами Андрія Боголюбського найбільш значним було його розорення у 1203 р. тимчасовою коаліцією кількох князів. Відтак не дивно, що у 1223 р. на перший бій з монголами руські князі виступили окремими, роз'єднаними дружинами і закономірно зазнали поразки. І навіть пізніша навала Батиєвого війська не змогла об'єднати Русь в одне ціле, що свідчить про об'єктивну неможливість подолання місцевих розходжень і відмінностей. Хоча майже всі князівства Русі вели свої літописи, більшість із них мали місцевий, а не загальноруський характер. Серед найбільш визначних загальнодержавних літописів слід назвати Галицько-Волинський (XIII ст.). На відміну від більшості інших, він, скоріш за все, повністю написаний не монахами, а визначними дружинниками чи боярами і викладає події не за роками, а становить суцільну розповідь про історичні факти та подає життєписи окремих найбільш відомих руських князів. Спостерігаючи за занепадом Києва, автори вболівають за збереження його князівсько-вічових традицій, але не знаходять нічого кращого, як проголосити гасло «Галич -Другий Київ». Однак за своїм історичним та літературним значенням Галицько-Волинський літопис посідає одне з найважливіших місць у давній вітчизняній культурі поряд зі «Словом о полку Ігоревім». У Київській Русі літописи використовувалися в політичних суперечках, дипломатичних переговорах, у боротьбі з язичництвом. Протягом століть літописи все більше втрачали зв'язок із церквою. За весь період давньоруської історії Константинопольський патріархат лише двічі - в середині XI і в середині XII ст. - дав послабину з руськими митрополитами.
7. Терміни
Берестяні грамоти,
Глаголиця,
Кирилиця,
Графіті,
Детинець,
Золоті ворота,
Візантійське мистецтво,
Живопис,
Різьба,
Фреска,
Мозаїка,
Ікона,
Іконопис,
Літопис,
Лавра,
Оранта,
Монастир,
Скоморохи,
Станкове мистецтво.