План
Вступ.
1. Освіта
2. Наука, наукові вчення
3. Література в ХІVна початку ХV ст.
4. Література в кінці ХV – ХVІ ст.
Вступ
Польська культура бере свій початок з періоду формування слов’янської спільності, коли в умовах великого переселення народів (V–VII ст.) на мовній і територіальній основі відбувався поділ слов’ян на три відгалуження: західне, східне і південне. У західних слов’ян, в свою чергу, відбувалися процеси мовного поділу, створення ранніх феодальних держав.
Новий суспільний лад, що сформувався в Польщі у VIII–IXст., знайшов своє відображення в організації загально-польської держави та в дальшому розвитку культури. Важливим елементом було будівництво городищ, навколо яких осідало населення і починало займатися різними ремеслами.
З прийняттям християнства в Польщі з’явилась латинська писемність, привілейована верхівка дістала можливість встановлювати контакти з іншими країнами. Проте офіційна латинська мова гальмувала виникнення писемності польською мовою, а знищення католицькою церквою пам’яток язичеської народної творчості підривало розвиток польської культури, негативно позначалося на розвиткові культурних зв’язків із спорідненими сусідніми слов’янськими народами.
У період формування ранньофеодальної монархії створювались польська народність, загальна польська єдність, загальна польська мова. Географічне і політичне ядро жителів країни, розташованої по середній Варті, яку називали «землею полян» – Польщею, поступово поширилось на сусідні польські племена. Вже до кінця Xст. на землях між Одрою і Західним Бугом зростає почуття внутрішньої єдності. Цю територію в іноземних джерелах та тих, що виникли на польських землях, почали називати Польщею, а її мешканців – поляками, що було важливим елементом у тривалому процесі визрівання єдності – як народної, так і державної.
Політичне об'єднання польських земель і зміцнення між ними економічних зв’язків створили базу для подальшого розвитку польської культури. Продовжувався процес формування і розвитку мови польської народності. Зокрема, серйозні зміни відбувалася у фонетиці польської мови. Зберігши ще до початку XIV ст. розходження між довгими і короткими голосними поступово зникало. Усе більш удосконалювався граматичний лад польської мови. Вироблялася й усе більш уточнювалася система відмінювання іменників, руйнувалися і зникали древні форми простих минулих часів аориста й імперфекта, великі зміни пережили і досягли сучасного виду форми складного минулих (перфект) і т.д. Істотно збагатився словниковий склад польської мови. Життя пліч-о-пліч з німцями-колоністами викликала постійний приплив німецьких запозичень. Запозичалися не тільки цілі слова, але й окремі суфікси. Однак і ті й інші піддавалися такій ґрунтовній переробці на основі законів польської фонетики, що найчастіше утрачали всяку подібність зі своїм німецьким оригіналом. Цей приплив германізмів ослабшав і припинився, мабуть, до половини XV ст., коли підсилився процес полонізації німецького елемента в містах. Багато слів сприйняла у цей час польська мова з чеської мови завдяки оживленим культурним зносинам і головним чином через писемність, тому що багато здобутків польської писемності XIV–XV ст. являють собою переклад з чеських оригіналів. Звичайно, поповнення словникового складу відбувалося аж ніяк не тільки за рахунок запозичень. Розвиток ремесла і торгівлі, соціальні зрушення, розвиток продуктивних сил викликали до життя нові терміни, чи переосмислювання відмирання старих слів.
1. Освіта
Перші школи при кафедральних костьолах існували вже в XIст. і спочатку були призначені для підготовки духівництва. На початку XIIст. набула популярності бібліотека Краківського кафедрального собору, яка перебувала на рівні наукових центрів європейських країн того часу.
До середини ХІІІ ст. програма навчання в кафедральних і колегіатських школах включала в себе тривіум – граматику, діалектику, риторику. У 1267 році у вроцлавській, 1302 р. в познанській кафедральних школах почали викладати предмети другого, вищого освітнього рівня, що становили квадривіум – музику, арифметику, геометрію, астрономію. Разом тривіум і квадривіум охоплювали так званих сім вільних мистецтв. Не виключено, що елементів квадривіумі з останньої чверті ХІІІ століття навчали і в ряді інших кафедральних шкіл та в окремих колегіатських школах. Таке часткове викладання його могло мати місце в цих типах шкіл до середини ХІІІ ст. Приходські школи працювали за елементарною програмою, яка зводилась до вивчення латинської мови, катехізису, можливо, церковного співу.
Викладання, як і в часи Давньопольської держави, велося переважно латинською мовою. Поступово керівництво церкви почало звертати увагу на необхідність належного знання педагогами польської мови з метою її використання в навчальному процесі. Так, провінційний синод у Ленчиці 1257 р. який проходив під головуванням архієпископа, виносячи рішення про відкриття приходських шкіл, заборонив приймати вчителями німців, «Оскільки вони не володіють достатньо польською мовою і не можуть пояснювати польською мовою латинських авторів». А провінційний синод 1285 р. постановив, що ректорами кафедральних шкіл можуть бути тільки ті, хто добре знає польську мову і вміє викладати нею. Дехто з поляків продовжували своє навчання в італійських і в Паризькому університетах, деякі з них здобувати там ступінь магістра вільних мистецтв.
У ХІУ – ХУ ст. за характером і структурою шкільна освіта не відрізнялася від шкільної освіти доби роздробленості. Новим було хіба що те, що в кафедральних школах викладались елементи філософії і канонічного права. У ХУ ст. при деяких монастирях існували також елементарні школи для дівчат. За неповними підрахунками, на початку ХУ ст. у Польщі було 253 школи, з яких кафедральних – 16, колегіатських – 30, монастирських – 37, приходських – 170. Наприкінці ХУ ст. тільки приходських шкіл налічувалося близько 300. У той час міста і містечка мали, як пралило, приходські школи, у деяких з них було цих шкіл по кілька, наприклад, у Кракові – шість. Важливішими за програмою навчання і рівнем викладання залишалися кафедральні і колегіатські школи. Завданням їх було готувати кадри нижчого духовенства.
Першими писемними творами були житія святих, хроніка Галла Аноніма (з трьох книг), в якій події з історії Польщі доведено до 1113 р. Це перший історичний та літературний твір Польщі. Видатним хроністом ХІІ ст. був Вінценти Кадлубек. Ця перша хроніка, написана поляком, містить виклад подій з історії Польщі з найдавніших часів до 1202 р. Вона користувалась великою популярністю, її знайшли в кількох десятках рукописних примірників. У школах, очевидно, ця хроніка відігравала роль підручника. У XIIIст. з’являється література польською мовою, яка стала основою польської писемності. До цього часу належать перші рядки «Богородиці» – урочистої пісні польською мовою, яка відігравала роль польського гімну. З цією піснею польське військо йшло у бій під Грюнвальдом (1410 р.).
Великою культурною подією станової монархії було відкриття в 1364 р. Краківського університету, другого у Центральній і Східній Європі після Празького. Його відкриття було пов’язано з широкою законодавчою діяльністю Казиміра III, з потребою в юридичних кадрах. Університет мав три факультети: юридичний (8 кафедр з 11), медичний та факультет вільних «наук». Наприкінці століття університет занепадає, а з 1400 р. його робота (вже як Краківської академії) відновлюється Владиславом Ягелло. Додатково було відкрито богословський факультет.
Краківський університет став центром освіти і національної науки. Крім поляків, в ньому навчалося чимало угорців, німців, чехів, литовців, українців. У XVст. він стає центром розвитку філософії, в ньому були представлені всі основні течії пізньої схоластики, зародилися антисхоластичні ідеї. Тут почали свою діяльність і перші гуманісти. Серед професорів Краківського університету були переконані гусити. Прогресивні ідеї знаходили прихильників і серед тих діячів польської культури і науки, які відкрито не пристали до гусизму. Одним з них був ректор Краківського університету Павел Владковиц, який на Константському соборі виступив на захист Гуса.
Університет брав активну участь у політичному житті країни. Жоден з частих у XV ст. конфліктів, жоден із соборів, власне кажучи міжнародних церковно-політичних конгресів, не обходився без участі професорів Краківського університету, що виступали на них як дипломатичних представників Польської держави, що відстоювала інтереси Польщі.
Видатним публіцистом другої половини XV ст., що співчував гуситським ідеям, був Ян Остророг – виразник передових ідей раннього етапу формування польської національної самосвідомості. В цей час Краківська академія стає міжнародним центром вивчення астрономії, на перше місце висуваються точні науки. Початок Краківської астрономічної школи пов’язаний з іменем Марціна Круля з Журавиців у 1491–1495 рр., тут вчився Миколай Коперник. Поряд з астрономією та математикою тут швидко розвивалась і географія.
Вихованцем Краківського університету був і Ян Другош (1415–1480), наукова праця якого «Історія Польщі» (12 книг, які охоплювали події від стародавніх часів до 1480 р.) являє собою вершину польської середньовічної історіографії. Велике місце в цій праці займає опис Грюнвальдської битви.
В XIVст. у Польщу із Західної Європи почали ввозити папір, більш дешевий і зручний матеріал порівняно з пергаментом. Це сприяло поширенню писемності латинською мовою – духовної та світської. Поряд з феодально-церковною літературою, покликаною зміцнювати становище панівного класу, в народних масах були популярними народна історична польська пісня, а також культові співи, які брали початок ще з язичества.
Успіхи в розвитку мови, освіти та науки знайшли відображення в розвитку польської літератури XVст. Література релігійного змісту поступається перед світською писемністю, з’являються перші публіцистичні твори, починає розвиватися поезія.