КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Навчально-науковий інститут підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби КНУВС
РЕФЕРАТ
з навчальної дисципліни
«КУЛЬТУРОЛОГІЯ»
тема:
«КУЛЬТУРА СТАРОДВНЬОГО ЄГИПТУ»
Виконав:
слухач 3 «Д» курсу
Биканов Валерій Юрійович
область: Київська
залікова книжка № 1679
Науковий керівник:
Київ – 2007
Іригаційне землеробство, інші галузі сільського господарства. Основою основ економічного життя стародавніх єгиптян завжди було сільськогосподарське виробництво, передусім добре поставлене іригаційне землеробство, ефективність якого залишалася високою навіть у періоди політичного занепаду держави. Іригаційне землеробство переважало у Верхньому Єгипті, родючі землі якого використовувалися головно для розвитку зернового господарства, землі ж Дельти, відвойовані у боліт, більше годилися як пасовиська. Об'єднання країни в єдину державу посприяло будівництву та експлуатації іригаційної мережі, створювати яку населення почало ще в Додинастичну добу, а завершило вже в епоху Середнього Царства.
Стародавні єгиптяни побудували оригінальну іригаційну систему, не схожу на ту, яка виникла в Месопотамії. Якщо в долині рік-близнюків система каналів і дамб мала, як уже зазначалося, передусім дренажне призначення, то в долині Нілу склалася проста й надійна басейнова система іригації, покликана якомога довше, впродовж усього посівного періоду, затримати воду на полях. Будувати й експлуатувати таку систему штучного зрошення землі можна було лише усім миром, злагодженими зусиллями всіх номів, що дуже вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства.
Споруджувати саме басейнову систему іригації єгиптян спонукав рельєф Нільської долини. Справа в тому, що на природно високих берегах Нілу мул під час паводку відкладався товщим шаром, ніж у долині, яка через це понижувалась також на захід і схід, у бік Лівійського та Аравійського плато. Скориставшись цією особливістю рельєфу Нільської долини, єгиптяни поділили її повздовжніми та поперечними греблями і дамбами на більші й менші басейни, через що вона зовні стала схожою на гігантську шахову дошку. Напередодні розливу Нілу чи коли вода вже починала прибувати, селяни проривали крізь високі нільські береги (їх вони, до речі, ще й штучно нарощували) короткі канали, якими впускали воду в басейни, звідки її потім розподіляли на поля за допомогою невеликих земляних валів. Коли мул осідав, паводкову воду відводили назад, у річку. Вода заодно промивала грунт, оберігаючи його від засолювання. Нільський мул, що залишався на полях, зберігав вологу впродовж двох місяців, проте цього часу цілком вистачало для проростання й дозрівання зернових культур (нільський мул був справжнім поживним бульйоном для рослин, він давав найшвидші сходи в світі).
Басейнова система іригації в Єгипті виявилася значно ефективнішою, аніж дренажна - в Месопотамії. Вона чинила менший тиск на природу і забезпечувала сприятливу екологічну обстановку в країні. Вода в Нільській долині стояла в каналах лише під час повені, тобто впродовж б-9 тижнів, решту часу вони залишалися сухими, за каналами ж у Месопотамії доводилось наглядати протягом цілого року. Проіснувала ця система іригації в Єгипті до середини XIX ст., поки її не зруйнували Асуанські греблі. Нині вона почасти збереглася лише у Верхньому Єгипті.
Майже кожен єгипетський фараон приділяв увагу іригаційному будівництву в країні. Проте найграндіозніші іригаційні роботи було здійснено в епоху Середнього Царства на території Фаюмського оазису та за царювання Рамзеса II - в Дельті.
Спорудження басейнової системи іригації поєднувалося з іншими технічними засобами зрошення полів. Так, ще в IV тис. до н. е. єгиптяни винайшли ніломір, який широко використовувався ще в епоху Стародавнього Царства. Він допомагав хліборобам досить точно прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розмір паводка.
В епоху Нового Царства було винайдено шадуф. За допомогою цього нехитрого пристрою два робітники, працюючи по-змінно, могли полити за світловий день до півгектара землі. Шадуф дозволив єгиптянам інтенсивно освоювати високі поля і посприяв, насамперед, розвитку їхнього садівництва. Нарешті, в І тис. до н. е. єгиптяни почали використовувати для поливу землі водоналивне колесо сакіє, яким користуються й нинішні єгипетські селяни.
Система штучного поливу землі забезпечувала високий валовий збір зернових у країні. За підрахунками єгиптологів, одна сім'я хліборобів могла прогодувати з єгипетських грунтів ще три сім'ї.
Сільськогосподарський рік починався у Єгипті в серпні зриттям завчасно побудованих гребель, щоб врятувати поля й канали від затоплення. В листопаді, коли повінь спадала, єгиптяни приступали до посіву зернових і садіння городніх культур. Із зернових вони вирощували переважно пшеницю-еммер (вид полби), ячмінь і сорго, з городніх - часник, огірки тощо, з технічних - льон, з волокон якого місцеві ткачі виробляли напівпрозору тканину, значно тоншу за сучасний шовк чи капрон. Пора жнив наставала у березні - квітні, у південних номах на місяць раніше, ніж у північних.
Приділяли увагу єгиптяни також садівництву й виноградарству, передусім вирощуванню фінікової пальми, хоч її господарська роль у Єгипті була значно скромнішою, ніж у Месопотамії . Сади до середини II тис. до н. е., коли в країні з'явився шадуф, поливали вручну (воду для їхнього поливу носили в горщиках).
Культура землеробства в Єгипті була архіпримітивною. До глибокої оранки землі єгиптяни не вдавалися, бо вона призвела б до появи солончаків. Сяк-так дряпали землю лише у Верхньому Єгипті, в Дельті ж зерно висівали прямо в неспушений мул й відразу ж вигонили на засіяне поле домашню худобу (здебільшого баранів), щоб вона своїми копитами повтоптувала ного в мулистий грунт. Жали високо, зрізаючи самі колоски, які потім молотили на току копитами віслюки.
Основним багатством єгиптян вважалися худоба й домашня птиця, проте культура їхнього тваринництва й птахівництва була вкрай примітивною. Про це свідчить той факт, що впродовж тривалого часу єгиптяни відгодовували на м'ясо чи намагалися приручити антилоп, газелей, гієн, журавлів, пеліканів, лебедів тощо. З домашньої птиці їм найбільше припали до вподоби гуси й качки, хоча тримали вони й курей, яких зачудовано називали “птахами, які народжують щодня”. Знали єгиптяни й бджільництво, причому, найімовірніше, саме вони й винайшли його. В епоху Середнього Царства вони вже тримали коней, проте широко використовувати їх стали лише після гіксоської навали. В І тис. до н. е. конярство досягло в країні таких масштабів, що єгиптяни вже постачали своїми кіньми передньоазіатський ринок. Допоміжну роль у їхньому господарстві відігравали із давніх-давен мисливство та рибальство. Характерно, що в епоху Стародавнього Царства єгиптяни використовували в мисливстві не лише собак, а й приручених левів.
Сільськогосподарське виробництво розвивалося в Стародавньому Єгипті впродовж всієї його історії виключно екстенсивним шляхом (валовий сільськогосподарський продукт зростав завдяки розширенню посівних площ, а не підвищення врожайності) і повністю залежало від стану іригаційного будівництва в країні. Іригаційне землеробство не тільки забезпечувало економічне процвітання єгипетського суспільства, а й значною мірою визначало його соціальний устрій та політичну систему. Кожен басейн у країні був складовою частиною єдиної іригаційної мережі, і це об'єднувало єгиптян у монолітний трудовий колектив. Басейнова система іригації потребувала централізованого керівництва й, зрештою, послужила одним із визначальних факторів для появи дрібних, “номо-вих”, держав з подальшим об'єднанням їх під егідою сильної монархії.
Розвиток ремісничого виробництва. Щодо ремісничого виробництва, то воно, на відміну від сільськогосподарського, зазнавало в країні суттєвих якісних змін. Вже на порозі цивілізації єгиптяни досягли вагомих успіхів у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. В епоху Стародавнього Царства вони, наприклад, виробляли за допомогою примітивних кам'яних та мідних інструментів п'ятишаровий дикт, будували надійні парусні та веслові судна з папірусу та деревини, виготовляли з кедрової смоли чудове ароматичне масло, навчилися ливарництву. Тогочасні вироби єгипетських ювелірів із золота, срібла та електрума славилися далеко за межами країни. Справжніми віртуозами були єгипетські будівельники-каменярі, які змережували стіни гробниць і храмів філігранними рельєфними зображеннями, так ретельно шліфували й припасовували одна до одної багатотонні кам'яні брили, що між ними й нині годі просунути кінчик цигаркового паперу. Вражає їхнє вміння споруджувати над внутрішніми галереями й камерами пірамід надміцні перекриття, які надійно витримували колосальний тиск на них (вага піраміди Хеопса, наприклад, сягає 6 млн 200 тис. т, причому 3/4 цієї ваги тисне на поховальну камеру, тимчасом на стінах і стелі її немає жодної тріщини!). Більше того, єгипетські будівельники пробивали нові тунелі й камери в уже побудованих пірамідах. Приголомшує обсяг робіт, виконаних ними упродовж доби Стародавнього Царства, який лише на спорудженні пірамід перевищував 12 млн. куб. м. Підраховано, що з кам'яних брил, з яких складено лише три гізехські піраміди, можна було б звести двометрову стіну навколо наполеонівської Франції.
В епоху Середнього Царства єгиптяни почали освоювати бронзове виробництво, хоча все ще користувалися переважно кам'яними та мідними знаряддями праці, навчилися виготовляти скло, досконало освоїли технологію видобутку та обробки золота. В тогочасному Єгипті, особливо на території Фаюмського оазису, виростали нові міста, оточені захисними стінами, здійснювалося (здебільшого в районі перших нільських порогів) інтенсивне фортифікаційне будівництво.