МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
з дисципліни “УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА”
тема «Культура Стародавньої Греції ТА Стародавнього Риму»
2010
Суспільства стародавніх Греції та Риму (з IX ст. до н.е. до V ст. н.е.) історики називають античним світом («античний» від лат. antiquus – «давній»). На межі III-II тис. до н.е. острови й узбережжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Крит і місто Мікени в північно-східній частині півострова Пелопонесс. Відкрили крито-мікенську цивілізацію археологічні розкопки Артура Еванса і Генріха Шлімана на межі XIX-XX ст. На острові Крит існувало кілька самостійних міст (Кносс, Фест, Тіліс та ін.), в яких з II тис. року до н.е. з’являються перші палаці критської культури. Від східних палаців їх відрізняло складне внутрішнє планування у поєднанні з комфортом («критські лабіринти»), система спе- ціальної вентиляції, водопостачання, високохудожній стінний живопис. На Криті не будувалися храми, для культових обрядів використовували алтарі біля палаців або у «священних гаях».
У кінці XV ст. до н.е. критські палаці зруйнували варварські племена ахейціві з цього часу підвищується новий культурний центр – ахейське місто Мікени. Вищого розвитку мікенська культура досягла в XVI-XIII ст. до н.е. Вона запозичила багато критських досягнень: лінійне письмо, техніку вазового розпису і настінного живопису, особливості релігійного культу. Разом з тим мікенська культура відрізнялася від критської. Палаці міст мали вигляд монументальних споруд, захищених міцними кам’яними стінами «циклопічної» кладки. Центральна зала палацу зі священним вогнем (мегарон)вважається прототипом грецьких храмів. Монументальність характерна і для мікенської скульптури. Це відомі Левові ворота в Мікенах, золоті усипальниці царів та ін. У XII ст. до н.е. мікенська цивілізація закінчила своє існування під ударами дорійців. Вона стала об’єднуючою ланкою між культурами стародавніх східних цивілізацій та культурою античного світу.
Після короткочасного періоду «темних віків» в Греції починається відродження культури. Із розрізнених племен виникає єдина грецька народність. Історичним підтвердженням цих процесів вважаються поеми Гомера «Ілліада» та «Одіссея» (тому цей період називають героїчнимгомерівським). Це відомі оповідання про події, зв’язані з Троянською війною та поверненням Одіссея до Ітаки. Давньогрецький епос був тісно пов’язаний з міфологією та поширеними релігійними уявленнями, для яких характерно існування політеїзму. Поступово сформувався своєрідний міфологічний світогляд, у якому простежується перехід від поклоніння тваринам і рослинам до антропоморфізму (обожнення людини, уявлення богів в образі прекрасних і безсмертних людей). До головних олімпійських богів належали: Зевс – бог-громовержець, його дружина Гера – богиня неба, Посейдон – бог морів і річок, Аїд – бог царства мертвих, Деметра – покровителька землеробства, Афіна – богиня війни і мудрості, Аполлон – бог світла і мистецтва, Діоніс – бог виноробства, Артеміда – богиня полювання, Гефест – бог ремесла. Значне місце у грецькій міфології займали легенди про героїв – дітей богів і смертних. Міфологія стала найважливішим елементом грецької культури, на основі якої пізніше розвивались література, філософія, наука.
Початок формування особливостей культури нового античного типу в Греції припадає на VIII ст. до н.е. Визначальними рисами арха- їчного періодустали зародження ранньокласових державних форм, перегляд усієї традиційної системи цінностей. У цей час з’являється специфічна форма державності – поліс (місто-держава), який стає політичним, військовим і релігійним центром. Найбільш великими полісами були: Афіни, Спарта, Корінф, Фіви. Архаїка принесла багато своєрідних культурних досягнень. Перші грецькі писемні пам’ятки датуються VIII ст. до н.е. Новий алфавіт налічував 24 знаки і був доступним народу. Це привело до розвитку різних жанрів літератури. Запис епосу Гомера припадає на цей час. Відомі епічні сказання Гесіода «Теогонія» («Родовід богів») та «Роботи і дні». У VII-VI ст. до н.е. виникла грецька лірика. Найвідоміші поети – Алкей, Анакреонт, Сапфо. Творцем байки був Езоп. У цей час виникає специфічна антична філософія.
Естетичним ідеалом і вищим художнім принципом Еллади стає людина з її реальними можливостями і притаманною їй красою. У VII-VI ст. до н.е. після довгої перерви розвивається храмова грецька архітектура. Виробився єдиний тип храму – прямокутна будова з одинарною чи подвійною колонадою. Виникають три основні архітектурні ордери: доричний, іонічний та коринфський. Найбільш відомими храмами цього періоду були храм Аполлона в Коринфі, Афіни на о. Егіна. Рання грецька скульптура має виразні риси східного скульптурного канону. Її типові зразки – скульптурні зображення юнацької та дівочої фігур. Масовим видом грецького мистецтва стає вазовий розпис. Важливе значення у культурному розвитку Греції мали спортивні ігри, які присвячувалися богам. Найбільш відомі – Олімпійські ігри, присвячені Зевсу, які проходили у Олімпії з 776 р. до н.е. один раз у чотири роки. У VIII-VI ст. до н.е. виникає грецький театр. Значну роль у ньому відігравав хор, який заміняв дійових осіб. Із хору поступово стали відокремлюватися актори. Архаїчна культура заклала основи для розквіту класичної культури стародавньої Греції.
Після перемоги греків у греко-перських війнах у V ст. до н.е. відбувається подальша консолідація та розвиток грецького полісу. Рабство набуває завершеної класичної форми і стає засобом економіки. Серед рабів переважали іноземці, яких називали «варварами». Місто Афіни перетворюється на культурний і духовний центр Еллади, а також центр рабовласництва. У період правління Перікла настає «золотий вік»афінської демократії, який відзначається найбільшими культурними досягненнями. Було відбудовано афінський Акрополь, зруйнований персами. До складу Акрополя увійшли: храм Парфенон, храм Ерехтейон, велика бронзова статуя Афіни та інші споруди. Широко відомі споруди і ранньокласичного етапу – скарбниця у Дельфах, храм Афіни на о. Егіна, храм Зевса вОлімпії.Грецькі скульптори зображали красу людського тіла, її досконалість. Разом з великим Фідієм творили Поліклет, Мірон. Але пам’яток скульптури майже не залишилося (тільки римські копії). Серед творців живопису – Аполлодор, Полігнот, Тімат, які відкрили техніку світлотіні.
У V ст. до н.е. розвивалися математика, астрономія, медицина, історія. Так, «батько історії» Геродот у своєї праці «Історія» вперше створив систематизований виклад історичних подій. Засновником документалізованої історії був Фукідід.
Великий внесок у медицину зробив Гіппократ, який вважав, що треба лікувати не хворобу, а хворого. Класичний період був часом народження грецької трагедії. Відома творчість афінських драматургів – Есхіла, Софокла, Евріпіда. Засновником трагедійної драми був Есхіл. Пізніше в Афінах із трагедії з’являється комедія.Найбільш відомі твори Арістофана. У класичну епоху освіта ще не була юридично обов’язковою, але усі афіняни були писемні. Традиційні для грецької освіти предмети – читання, письмо, лічба, музика, гімнастика, риторика.
Період від початку походу Олександра Македонського в Персію у 334 р. до н.е. і до завоювання Римом Єгипту одержав назву елліністичного. Для нього характерно розширення взаємозв’язків грецької та східних культур. Релігійні вірування античної Греції поєдналися з східними традиціями і з’явилися нові форми релігії. Новий культ Серапіса поєднав єгипетського Осіріса з грецькими богами Зевсом та Асклепієм.
На відміну від релігії, у філософіїцілком панувала грецька традиція. Виникають нові філософські школи, які основну увагу звертають на проблеми етики, місця людини у світі. Серед них особливого значення набувають вчення стоїків та філософія Епікура. Будівництво нових міст, розвиток мореплавства, військової техніки зумовили розвиток наукових знань. Архимед і Евклід зробили відкриття у сфері математики; Аристарх Самосськийдоводив, що Земля обертається навколо своєї осі.
Науковими і культурними центрами стали Олександрія, Сіракузи, Антіохія. В Олександрії було створено велику бібліотеку (близько 700 тис. папірусних світків), при якій існував Мусейон (храм муз) – своєрідний науковий центр. У літературі особливого значення набула комедія, головним чином побутова. Відомі поети того часу – Каллімах, Феокріт. З’являється новий вид поезії – ідилія. Розвивається місцева архітектура, особливо громадські споруди: базиліки, гімнасії, стадіони, терми, бібліотеки. У галузі скульптури вирізнилися три школи: родоська, пергамська та олександрійська.
Багатоманітна культура еллінізму стала заключним етапом у розвитку культури Давньої Греції. Вона мала значний вплив на культуру Римської імперії.
Культура римської цивілізації має тисячолітню історію. Найдавнішим населенням Апеннінського півострова були лігури, у ІІ тис. до н.е. з придунайських областей сюди прийшли італійські племена(у тому числі латини), а в І тис. до н.е. – племена етрусків.У VIII ст. до н.е. найбільшого культурного рівня досяглаЕтрурія, розташована в Середній Італії. Тут утворилася найдавніша етруськацивілізація. Цей період був початком історії піднесення Рима.
Рим було засновано у 753 р. до н.е. За легендою, його заснування пов’язували з Троянською війною. Після чудового врятування двох маленьких братів Ромула і Рема (синів бога Марса) їх вигодувала молоком вовчиця. Місто було названо за іменем Ромула, який стає першим римським царем. Етруски поклонялися цілому пантеону добрих і злих демонів, головними були верховні боги Вертумн і Тін,а також богині Уні та Міневра. Під впливом етрусків на Капітолії виник перший храм, де встановили статуї цих богів, яких латиняни ототожнювали зі своїми богами. На поминках знаті рабів примушували битися до смерті, на основі цього звичаю виникли римські бої гладіаторів.