Суцвіття з жіночими квітками - початки - розвиваються з частини найактивніших пазушних бруньок стеблових листків. На стеблі утворюються здебільшого 2-3 початки, решта бруньок не розвиваються.
Початок розміщується на короткій ніжці (стебельці), покритій зовні обгортковими листками, які відрізняються від звичайних стеблових добре розвиненими піхвами і редукованими пластинками. Внутрішні листки обгортки тонкі, майже плівчасті, світлі, зовнішні — товші й зелені.
Основою початка є добре розвинений стрижень циліндричної або слабоконусоподібної форми, завдовжки 15—35 см.
Маса його становить 15-25% загальної маси початка. У комірках стрижня, які розміщуються поздовжніми рядами, розміщуються попарно колоски з жіночими квітками.
Колоски початка мають м'ясисті (при висиханні — шкірясті) колоскові луски та ніжні тонкі — квіткові. У кожному колоску знаходиться дві квітки, але утворює зернівку лише одна — верхня, друга, нижня — безплідна. Розміщені попарно колоски формують дві зернівки, тому початки мають парну кількість рядів зерен - від 8 до 24 і більше.
Нормально розвинені жіночі квітки мають сформовані маточки, які складаються із зав'язі, довгого (до 40-50 см) ниткоподібного стовпчика і приймочки.
Сприятливою для запилення є тепла, волога, з легким вітром погода. У дощову погоду пилок змивається, а надмірна сухість вбиває його. В таких умовах утворюється череззерниця.
Плід - зернівка. Стигле зерно кукурудзи складається з трьох основних частин: насіннєвої оболонки (перикарп) = 6%, ендосперм = 84% і зародка =10%. Маса 1000 зерен у дрібнонасінних сортів 100-150 г, у крупнонасінних - 300-400 г. В середньому один качан має 500-600 зерен.
Розрізняють такі фенологічні фази росту кукурудзи: проростання насіння, сходи, утворення 3-го листка, кущення, вихід у трубку (11 - 13-й листок), викидання волотей, цвітіння, формування і достигання зерна молочної, воскової і повної стиглості.
У розвитку чоловічих суцвіть виділяють 9 етапів органогенезу: І — конус наростання недиференційований; II — диференціація конуса наростання; III — швидкий ріст конуса наростання в довжину і формування бічних гілок волоті;. IV — формування колоскових лопатей; V — формування квіток у колосках; VI — утворення пилку в пиляках; VII — ріст у довжину всіх члеників суцвіття, витягування тичинкових ниток, завершення формування статевих клітин; VIII — викидання волотей; IX — цвітіння волоті.
У розвитку жіночих суцвіть визначено 12 етапів: І — конус наростання качана недиференційований; II — диференціація вкороченого пагона качана на вузли й міжвузля: III — витягування конуса наростання; IV — утворення і формування колоскових лопатей; V— закладання маточкового і тичинкового горбочків; VI — формування зародкового мішка і ріст стовпчика маточки; VII — завершення формування статевих клітин; VIII — викидання стовпчиків; IX — цвітіння, запилення; X — формування зернівки; XI — молочна стиглість; XII — перетворення поживних речовин зернівки на запасні.
1.3 Підвиди, сорти, різновиди кукурудзи
Підвиди кукурудзи. Основні ознаки, за якими кукурудза поділяється на підвиди (групи), - форма й особливості поверхні зерна, розмір та внутрішня будова зерна.
За розмірами зернівки поділяються на крупні й дуже крупні - з масою 1000 зерен 300-400 г, середні - 200-300 і дрібні - 100-200 г; за формою - на округлі, видовжено-призматичні із западиною на верхівці, видовжені із загостреною верхівкою, кутасті або сплюснуті, з гладенькою чи зморшкуватою поверхнею.
Під внутрішньою будовою зерна розуміють будову ендосперму, який може бути неоднорідним. Залежно від співвідношення між вмістом крохмалю і білка в зерні, форми та щільності розміщення крохмальних зерен ендосперм може бути повністю або частково рогоподібним чи борошнистим.
Рогоподібність ендосперму спостерігається вищою при більш високому вмісті в ньому білка, який у більшій мірі заповнює проміжки між крохмальними зернами, а також при вуглуватій формі крохмальних зерен, які щільніше прилягають між собою і залишають незначні проміжки. Борошнистий ендосперм тим краще формується, чим більший вміст у ньому крохмалю і кругліші крохмальні зерна, між якими залишаються значні проміжки.
На зламі рогоподібний ендосперм нагадує застиглу желатину, борошнистий - туго спресоване борошно.
Кремениста кукурудза. Відзначається підвищеним вмістом білка в зерні (8-18%), формуванням стебел, здатних утворювати багато пасинків.
Зубовидна кукурудза. Найпоширеніший підвид у виробництві, представлений середньо- і пізньостиглими гібридами та сортами. Вміст білка в зерні - 8-15%.
Кремениста-зубовидна кукурудза. За формою зерна і будовою ендосперму займає проміжне місце між кременистою і зубовидною кукурудзою, представлена у виробництві ранньо- та середньостиглими гібридами.
Крохмалиста, або борошниста, кукурудза. Формує високо крохмальне зерно (72-85%) з низьким вмістом білка (6- 13%).
Розлусна кукурудза. Представлена двома формами: рисовою кукурудзою - з гострокінцевим, або шпилястим, зерном та перловою - з округлим зерном. Вміст білка в зерні - 10-15%. Здатна утворювати більшу кількість початків на стеблі та інтенсивніше кущитися.
Цукрова кукурудза. характеризується багатостеблістю та схильністю до вилягання, високим вмістом у зерні білка (18-20%) і жиру (8-9%).
Восковидна кукурудза. За формою зерна подібна до кременистої кукурудзи, але відрізняється непрозорістю ендосперму, який за консистенцією нагадує твердий віск. Перспективна для селекційної роботи.
Крохмалисто-цукрова кукурудза. Проміжний підвид між крохмалистою і цукровою кукурудзою. В Україні не поширена.
Плівчаста кукурудза. Формує зернівки, закриті плівками, які утворилися з колоскових і квіткових лусок. У виробництві не використовується.
Різновидності. Кожний підвид кукурудзи поділяється на різновидності, основними ознаками яких є: забарвлення зерна і квіткових лусок на стрижні початка (часто вживається - забарвлення стрижня).
Забарвлення зерна у кукурудзи різноманітне: біле, жовте, оранжеве, червоне, темно-вишневе, фіолетове, сіре, синє, чорне, двоколірне - боки жовті, верхівки білі.
Стрижень буває білим (квіткові луски не забарвлені) або червоним з кольоровими відтінками (від рожевого до коричнево-червоного).
В Україні поширені в основному гібриди і зовсім мало сортів. Це пояснюється тим, що у гібридів першого покоління проявляється явище гетерозису - різко підвищується життєздатність рослин, а з нею активність біологічних процесів органотворення і значно зростають продуктивність рослин та урожайність основної продукції - на 15-35% і більше порівняно з сортами.
Залежно від вихідних форм рослин, які використовуються для схрещування, гібриди поділяються на кілька типів: міжсортові - одержані від схрещування двох сортів; сортолінійні - від схрещування сорту і самозапильної лінії; міжлінійні: прості - від схрещування двох самозапильних ліній; складні (подвійні міжлінійні - від схрещування двох простих міжлінійних гібридів; трилінійні - від схрещування простого міжлінійного гібрида і самозапильної лінії; п'ятилінійні - від схрещування трилінійного і простого міжлінійного гібридів).
2. Оцінка умов господарства та постановка завдання
2.1 Кліматичні умови
Розташування регіону у помірному поясі північної півкулі визначає клімат як помірно-континентальний, з теплим вологим літом і м'якою, хмарною зимою. Середня температура повітря, за даними багаторічних спостережень Житомирської метеостанції, січня – мінус 5,8°С, липня – плюс 17,1°С, а середньорічна – плюс 6,9°С. Останні весняні заморозки на території регіону спостерігаються у третій декаді травня, перші осінні – у другій декаді вересня. Протягом року на територію регіону випадає близько 647 мм опадів (6470 т води на га). Вегетаційний період в межах 190 днів.
Для ґрунтів, які знаходяться в межах господарства, характерне слабке вилуговування низхідними потоками вологи, які в сухі періоди року часто змінюються висхідними. У ґрунтах дернового тішу немає розчинених кислих речовин, у їхніх материнських породах багато вуглекислого кальцію та поглинутого мулистою частиною колоїдного кальцію. Саме тому вони вилугувані значно менше, ніж інші ґрунти, особливо лісові (підзолисті).
Вологи, яка проникає в ґрунт дернового типу, достатньо лише для вимивання легкорозчинних солей, внаслідок чого ці ґрунти, як правило, незасолені, за виключенням тих, які підпираються засоленими ґрунтовими водами та на засолених материнських породах. У них вилугуваний і гіпс (СаО4-2НО), а важкорозчинний вуглекислий кальцій (СаСО3), як правило, вимитий тільки з верхнього шару на глибину 20-50 см, глибше він нагромаджується у вигляді добре помітних білуватих нальотів, прожилок тощо.