Міністерство освіти та науки України
Черкаський державний технологічний університет
Кафедра філософії
Реферат з дисципліни культурологія на тему:
«Культура та історія»
Черкаси 2009
Вступ
Культура - це друга природа, все, що створила і створює людина в процесі своєї життєдіяльності. Якщо цей процес розвернути в часі та просторі, з’ясується, що в ньому існують тривалі історичні відрізки часу, протягом яких культура перебуває в відносно спокійному стані. Назвемо його агрегатним. В цьому агрегатному стані не відбувається глибоких змістовних змін. Тут напрошується аналогія з явищами фізики. Зокрема, вода в певних межах температур перебуває в твердому, рідкому і газоподібному стані. Так і культура: проходять століття, тисячоліття, змінюються покоління, з’являються цілі народи і цивілізації, а з точки зору історичного розвитку - ніяких змін, але наступає момент, «щось» відбувається в розвитку культури і переходить на тривалий період в інший агрегатний стан. І знову все повторюється. Такі агрегатні стани визначають історичні типи культури, характерними ознаками яких є певний сформований спосіб створення матеріальних цінностей, ставлення до природи, неписані правила поведінки, самосвідомість і само ідентифікація, світогляд, розуміння інших народів, суспільна форма організації індивідів тощо.
Історію культури можна розділити на такі етапи:
1) Первісна культура
2) Культура стародавнього світу
3) Історія античної культури
4) Культура стародавнього сходу
5) Історія середньовічної культури
6) Культура Відродження
7) Культура Нового Часу
8) Культура XX століття
9) Ера Постгутенберга (XXІ ст.)
Первісна культура
Під первісною культурою розуміється архаїчна культура, яка характеризує вірування, традиції і мистецтво народів, що жили більше 30 тис. років тому назад і давно померлих, або тих народів, які існують сьогодні, зберігши в незайманому вигляді первісний облік життя. Первісна культура охоплює переважно мистецтво кам’яного віку, це до - і безписемна культура.
Кроманьйонці (так називали тих людей за місцем першої знахідки їх останків - гроту Кро-Маньон на півдні Франції), що з’явилися від 40 до 35 тис. років тому назад, були людьми високого зросту (170-180 см), струнких, міцної будови тіла. Майже у всьому вони були схожими на сучасну людину і прославлялися як відмінні мисливці. В них була добре розвинена мова, тому вони могли узгоджувати свої дії. Вони майстерно виготовляли різноманітну зброю на різні випадки життя: гострі наконечники для списів, кам’яні ножі, кістяні гарпуни з зубцями, рубила, сокири і т.д.
З покоління в покоління передавалася техніка виготовлення зброї і деякі її секрети. Розкопки на місцях стоянок людей верхнього палеоліту свідчать про розвиток в них первісних мисливських вірувань і чародійства. З глини вони ліпили фігурки диких звірів і пронизували їх дротиками, уявляючи, що вбивають справжніх хижаків. Сотні вирізаних і намальованих зображень тварин вони залишали також на стінах печер. Археологи довели, що пам’ятники мистецтва з’явилися набагато пізніше, ніж знаряддя праці - майже на мільйон років.
Кроманьйонці залишали на стінах печер свої малюнки, зроблені за допомогою природних барвників і оксидів металів. Фарбу вони накладали або руками, або за допомогою пензлика з кістки з пучком шерсті якоїсь з диких тварин на кінці, а іноді і просто видували кольоровий порошок через трубкоподібну кістку. Вчені вважають, що таке печерне мистецтво мало не тільки декоративний характер. Зображення тварин, можливо, мисливські племена використовували і для здійснення різного роду релігійно-магічних церемоній.
Для неоліту і енеоліту і раннього бронзового віку в Європі ще більш характерні мегалітичні будівлі (від гр. «мега» - великий, «літос» - камінь). Це гігантські, особливо для тих часів, спорудження різноманітної форми: дольмени, кромлехи, кам’яні ящики і галереї. Стародавні люди споруджували їх з одного або багатьох блоків необробленого, а іноді і грубо обробленого каменю. В більшості ці споруди слугували для поховань чи були зв’язані з поховальними культами, але деякі з них, на думку вчених, були свого роду астрономічними обсерваторіями. Мегаліти отримали широке розповсюдження. Наявні карти свідчать про те, що головна полоса їх місцезнаходження протягується вздовж узбережжя Атлантики. На цій території знайдено тисячі мегалітичних споруд. Це археологічні пам’ятки в долині р. Войн, а також Стоунхендж і Ейвебері.
Культура Стародавнього світу
Питання про історію культури давніх цивілізацій - доволі проблематичне. По-перше, воно безпосередньо пов'язане зі з'ясуванням дійсних витоків і особливостей розвитку світової цивілізації. У зв'язку з цим набуває гостроти полеміка між Сходом і Заходом стосовно провідної ролі у цьому процесі. По-друге, нові відкриття в галузі сучасної археології, палеонтології, палеогеографії, палеоботаніки, геології та багатьох інших наук нерідко ставлять під сумнів або й відверто спростовують традиційні погляди й звичні стереотипи, призводять до несподіваних висновків низки питань про історію культури Стародавнього Світу.
Під давніми цивілізаціями розуміють просторово-часові соціальні утворення, що характерні вже достатньо високим рівнем економічного, політико-правового й культурного розвитку, зростанням гармонійної ролі духовних чинників. Відомо, що перші такі цивілізації виникали там, де були сприятливі кліматичні та геолого-географічні умови, родючі землі, потужні водні артерії, багаті лісові ресурси та поклади корисних копалин, передусім металевих руд та ін. Це великі землеробські центри на широкому терені Азії, Африки й доколумбової Америки. З-поміж них - Месопотамія (або Дворіччя, IV тис. до н.е.), Середня Азія та Кавказ і Закавказзя (IV тис. до н.е.), Стародавня Індія (IV тис. до н.е.), Стародавній Китай (II тис. до н.е.), Стародавній Іран (І тис. до н.е.), Стародавній Єгипет (VI тис. до н.е.), Ефіопське і Кушське царства (до III тис. до н.е.). Для більшості з них спільним було тривале збереження залишків родового, общинного ладу, централізована влада, зі сакралізованим правителем, що реалізовувалася через розвинений чиновницький апарат, опиралася на залежність формально вільних землеробів і ремісників, а також працю рабів.
Вивчення стародавніх текстів і даних сучасної археології дають змогу вченим висувати нові, нетрадиційні гіпотези. Дослідники аналізують питання: звідки у давніх народів з'явилися такі глибокі й точні знання в галузі математики та астрономії, виплавки та обробки металів, медицини? Причому ці знання постали без тривалого попереднього розвитку, в готовому вигляді. Вони ґрунтуються на розрахунках, які в окремих випадках недоступні для сучасної науки (згадаймо, зокрема, таємниці єгипетських, індіанських або китайських пірамід). Вчені прагнуть зрозуміти, як логічно сумістити наявність таких унікальних точних знань із міфологічним мисленням стародавніх народів, їх наївними космогонічними і космологічними уявленнями, використанням в основних видах діяльності примітивних знарядь праці.
Чимало спільних рис у матеріальній і духовній культурі давніх цивілізацій навіює на думку про існування в минулому єдиної планетарної цивілізації або кількох мегацивілізацій (так звана країна Му, Лемурія, Гондвана, Атлантида та ін.), які припинили існування внаслідок природних катаклізмів).
Фактів, які б переконливо засвідчували про існування в неосяжному минулому високорозвинених мегацивілізацій, поки що не так багато, але й ними не можна нехтувати. Низка давніх цивілізацій достатньо вивчена для того, щоб скласти більш або менш цілісну уяву про їх особливості та внесок у розвиток світової цивілізації. З-поміж них - Месопотамія, Давній Єгипет, давні Китай та Індія, цивілізації майя, ацтеків, інків.
Антична культура
Античним ("античний" лат. antiquus - "давній") світом традиційно називають цивілізації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Епоха античності охоплює період з III тис. до н.е. (час формування давньогрецької культури) до середини V ст. н.е., коли перестала існувати Західна Римська Імперія. Античні цивілізації Греції та Риму межували зі стародавніми цивілізаціями Сходу - Єгиптом, Фінікією, Персією та іншими державами, підтримували з ними жваві торговельні та культурні контакти.
Антична культура у початковий період свого розвитку запозичила чимало ідей від розвинутих у той час культур Стародавнього Сходу. Водночас вона стала глибоко оригінальним явищем, культурою гуманістичною за своїм змістом, інтерактивною, раціоналістичною та антропоцентричною, позбавленою східної традиційності. На противагу античній культурі, характерною рисою культури Стародавнього Сходу був теоцентризм.
Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навколишні землі зі селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. З VI ст. до н.е. у більшості полісів встановилась демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були грамотними. Сутність полісного життя становила єдність незалежних людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці обставини сприяли вихованню в еллінів і римлян патріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу.
Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм - перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки (а пізніше і римляни) уявляли у вигляді людей - безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Ідея гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси перебувала в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило неминуще значення античної доби для людства, його культурного поступу.