Смекни!
smekni.com

Культура Шумера (стр. 3 из 4)

Війни збагатили лагашську знать, яка до того ж заходилася шляхом стягування податків та поборів грабувати свій народ. Лагаш сараною обсіли чиновники-фіскалі, вони іноді з’являлися правити податок навіть на похорони. Як зауважував С.Н. Крамер, ці «слуги народу» проявляли таку винахідливість у нарощуванні власних прибутків, що їм могли б у цьому позаздрити навіть сучасні їхні колеги. Жертвою ненаситних чиновників ставали навіть храмові господарства, проте жрецтво справно перекладало збитки на плечі простого люду, збільшуючи плату за культові послуги.

Внутрішнє положення Лагаша не було міцним. Народні маси міста були ущемлені в своїх економічних і політичних правах. Щоб відновити їх, вони об'єдналися навкруги Уруїнімгини, одного з впливових громадян міста. Свавілля чиновників зрештою призвело до соціального вибуху в Лаваші. Останньому представникові династії Урнаше, Лугальанді, вказали на двері, а на царство поставили його свояка Уруінімгіну. Новий володар заходився реформувати суспільство. За період шестирічного правління (2318–2312 рр. до н.е.) він провів важливі соціальні реформи, які є прадавніми відомими нам правовими актами в області соціально-економічних відносин. Він повернув храмам привласнені чиновниками землі й робочу силу, зменшив податки і побори, а також плату за культові послуги, скасував борги тих, хто потрапив у кабалу, заборонив жінкам тримати чоловічі гареми.

Він першим в Месопотамії проголосив гасло, що став згодом популярним: «Хай сильний не кривдить вдів і сиріт!» Були відмінені побори з жрецького персоналу, збільшено натуральне постачання підневільних храмових працівників, відновлена незалежність храмового господарства від царської адміністрації. Певні поступки були зроблені і рядовим верствам населення: зменшена платня за здійснення релігійних обрядів, відмінені деякі податки з ремісників, зменшена повинність на зрошувальних спорудах. Крім того, Уруїнімгина відновив судову організацію в сільських общинах і гарантував права громадян Лагаша, захистивши їх від лихварської кабали. Нарешті, була ліквідована поліандрія (багатомужжя). Всі ці реформи Уруїнімгинга видав за договір з головним богом Лагаша Нінгирісу, а себе оголосив виконавцем його волі.

Історики неоднозначно оцінюють соціальні реформи Уруінімгіну. Одні трактують їх як соціаль ній переворот, інші – як косметичний засіб, призначений випустити пару із соціального котла. Мабуть, друга оцінка об’єктивніша, адже цар-реформатор не здійснив бодай елементарної чистки держапарату, отож доручив боротися з чиновницьким зловживанням тим, хто ці зловживання допускав. Не випадково про Уруінімгіну та його реформи лагашці швидко забули.

Проте, поки Уруїнімгина був зайнятий своїми реформами, соціальними конфліктами в Лагаші скористався цар сусідньої Умми – Лугальзагессі. Він захопив це місто і вчинив в ньому жахливі спустошення. Похід уммийцев привів до розорення Лагаша, його храмів і поселень, про що із сумом мовиться в літературному творі «Плач про Уруїнімігине». Лагаш був поставлений в залежність від нового політичного об'єднання Шумера, що завдав поразки навіть Кишу. Потім Лугальзагеси узурпував владу в Уруке і Еріду і розповсюдив своє панування майже на весь Шумер. Столицею цієї держави став Урук. Існує припущення, що Лугальзагессі здійснив це вперше і востаннє в історії на правах особистої унії релігійного характеру – став верховним жерцем основних богів шумерських міст-держав. Проте створити міцну державу, яка б витримала політичні бурі, він не зумів, точніше, йому не дав це зробити традиційний розбрат між містами-державами. Рихле політичне об’єднання незабаром розвалилося під натиском більш сильної і централізованої держави – Аккада, виниклого на північ від Шумера.

Зростання продуктивних сил і постійні війни, які велися між державами Шумера, створили умови для удосконалення військової техніки. Формуєма армія, що пройшла тривалий шлях розвитку від народного ополчення з добровольців для здійснення воєнних походів, через аристократичних дружин до створення постійного війська, що знаходиться на державному забезпеченні. Армія в цей період складалася із загонів колесничих, важкоозброенних пехотинців-копейщиків і легкоозброєних піхотинцях. Армія була добре навчена і досягала декількох тисяч чоловік (наприклад, в Лагаше 5–6 тис. чол.).

Розвиток шумерської військової техніки йшов по лінії зміцнення важкоозброеній піхоти, яка могла замінити з успіхом і колісниці. Про цей новий етап в розвитку озброєних сил Шумера свідчить «Стела шулік» Еанатума. На одному із зображень стели представлена щільно зімкнута фаланга з шести лав важкоозброєної піхоти у момент її нищівного наступу на ворога. Бійці озброєні важкими списами. Голови бійців захищені шоломами, а тулуб від шиї до ступень ніг укритий великими чотирикутними щитами, настільки важкими, що їх тримали особливі щитоносці. Майже зникли колісниці, на яких раніше билася знать. Тепер знать билася в пішому порядку, в рядах важко озброєної фаланги. Озброєння шумерських фалангитів було настільки дорогим, що його могли мати тільки люди з порівняно великим земельним наділом. Люди, що мали маленькі земельні наділи, служили у війську легкоозброєними. Очевидно, їх бойова цінність вважалася невеликою; вони лише добивали вже переможеного супротивника, а результат битви вирішувала важкоозброєна фаланга.

Економічне та соціальне життя

Якими були економічне життя та соціальна структура найдавніших держав Шумеру в Ранньодинастичний період?

Економічний підйом Шумера в ІІІ тис. до н.е. був обумовлений розвитком землеробського господарства на базі іригації і більш широким, ніж раніше, використовуванням металу. До її початку відноситься шумерський літературний пам'ятник, що носить назву «Землеробський альманах». Викладений у форму повчання, що дається досвідченим землеробом своєму сину, і містить вказівки, як зберігати родючі ґрунти і припинити процес її засолу. В тексті також дається докладний опис польових робіт в їх часовій послідовності. Велике значення в господарстві країни мало і скотарство.

Примітивну мотику замінює соха з трубкою-сівалкою, серпи виготовляються з глини, дерева з кременевими вкладишами, але разом з цим і з металу. До кінця періоду створюється велика зрошувальна мережа в масштабах всієї південної частини країни.

До польових робіт населення приступало восени. Спершу заступом, мотикою чи дерев’яним плугом сяк-так спушували грунт, потім вручну чи за допомогою оригінального плуга-сівалки висівали у свіжу ріллю зерно. Жали глиняним серпом з установленим в нього крем’яними зубчиками, молотили на т оку ціпом чи спеціальними санками, в полозки яких вкраплювалися кремнічки. Нерідко це робила своїми копитами домашня худоба. Збіжжя мололи на примітивних глиняних зернотерках, продуктивність яких, як показали досліди археологів, була в 5–10 разів нижчою, аніж ручних жорен.

Основною зерновою культурою був ячмінь, з якого пекли коржі і варили пиво. Вирощували також пшеницю-двозернянку, в якої під час молотьби зерно погано відокремлюється від лучки, просо (сого), яке в Іраці називають дурра, ряд городніх культур (горох, боби, гірчицю тощо), лікарські рослини, а на підвищеннях, куди не сягали паводкові води, закладали фінікові плантації. Для населення Месопотамії фінікова пальма була справжнім «деревом життя», як її там називали, бо з неї вироблялося близько 360 видів різноманітної продукції. Потроху вирощували також яблуні, гранатове дерево, а в другій половині ІІІ тис. до н.е. – і виноград. Основною технічною культурою служив кунжут (сезам), із якого виготовляли олію для натирання та культового ритуалу.

Важливу господарську роль відігравало й тваринництво. На заболочених луках та гірських пасовиськах населення випасало кіз, овець, велику рогату худобу. Бики та осли служили тягловою силою. Розвивали також птахівництво.

З підвищенням продуктивності праці ремесла поступово відокремлювалися від сільського господарства.

Здавна розвивалися в Південній Месопотамії ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін. З місцевої сировини ремісники мали в своєму розпорядженні лише глину, очерет, шерсть, шкіру і льон. Бог мудрості Еа вважався покровителем гончарів, ткачів, ковалів і інших майстрових. Вже в цей ранній період цеглина піддавалася випаленню в печах. Для облицьовування будівель користувалися глазуруючою цеглою. З середини середині ІІІ тис. до н.е. для виробництва посуду став вживатися гончарний круг. Найцінніші судини покривалися емаллю і глазур'ю.

Убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти знаряддя праці, навіть інструмент, із глини. Глина та очерет служили також основним будівельним матеріалом.

Шумерські майстри оволоділи методами литва, клепки, паяння. З міді виготовляли різні знаряддя праці та зброя, навчилися також одержувати бронзу. З міді, золота і срібла робили прикраси із застосуванням техніки філіграні і зерна, а також посудини і світильники. Серед похороненого інвентарю знайдені виготовлені із золота, срібла і міді, шоломи, сокири, кинджали і списи, зустрічається чеканка, гравіювання і зернь. Серед міських ремісників було багато будівників домів. В будівництві типовим є використовування плоско-опуклої цеглини і кладу «в ялинку». Деревооброблювальне ремесло представлено виготовленням возів і колісниць, човнів, меблів, музичних інструментів. З льону і шерсті робляться тканини. Відомий спосіб виготовлення фаянсу. Можливо, найстародавніший скляний зливок, що зберігається в Британському музеї і датований першою половиною ІІІ тис. до н.е., був знайдений при розкопках Ереду.

Відбувається відділення торгівлі від ремесла. З общин виокремлюються спеціальні торговці – тамкари, які займаються обміном товарів і продуктів. Здійснюються операції по купівлі-продажу землі, будинків, худоби, рабів усередині країни. Мірилом вартості при цьому служать зерно і худоба, але використовується вже і металевий еквівалент – мідь і срібло. Розвивається торгівля з Серією, Закавказзям, Іраном, островами і побережжям Персидської затоки. Шумерські міста виводять торгові колонії аж до північних і східних межею Месопотамії. Ремесла і торгівля зосереджується в міських центрах, росте площа міст, збільшується число їх жителів.