Первісна історія починається з епохи праобщини. Це час появи знарядь трудової діяльності, виникнення найдавніших людей, збігається з початком палеоліту.
Починають історію людства з виникнення австралопітеків– вимерлого виду антропоморфної мавпи (одного з найближчих пращурів сучасної людини). Існує дискусійна точка зору, що час їх виникнення – 4-5 млн років тому. Від одного з видів австралопітеків біля 2 млн. років тому виник рід Homo – людини. Цей рід презентує істота, яка вміла робити знаряддя праці, тому отримала наукову назву Homo habilis (людина вміла) або архантроп.Архантропи – найдавніші люди, сформувалися як вид близько 1,6 млн років тому, вимерли біля 200 тис. до н.е. Вперше їх сліди було знайдено на о. Ява археологом Є. Дюбуа у 1891 р. (пітекантроп, яванська людина). У цей час людина відокремилася від тваринного світу, навчилася здобувати вогонь та виробляти примітивні знаряддя праці з дерева, кості та каменю. Основні заняття цієї епохи – полювання, рибацтво та збирання.
Близько 200 тис. років тому виникає новий фізичний тип людини – палеоантроп, який існував приблизно до 30 тис. років до н.е. Перший досліджений в науковій літературі палеоантроп отримав назву неандерталець(його знайшли у 1856 р. в долині р. Неандерталь, поблизу Дюсельдорфа (Німеччина).
Першу появу людини на терені України відносять до палеоліту (800-200 тис. років тому), стоянки: печера Кіїк-Коба у Криму, біля сучасної Амвросіївки, на Волині та ін.
Новий фізичний тип людини сучасного вигляду – неоантроп або Homo sapiens (людина розумна) виникає приблизно 100 тис. років тому. Найбільш відомі рештки ранніх сучасних європейців – кроманьйонців – вперше знайдені у 1868 р. під скельним навісом Кро-Маньон в Південно-Західній Франції.
Важливим відкриттям людини під час мезоліту стає лук і стріли. Об’єктом полювання мисливців стають дрібні тварини та птахи.
Зміни в суспільній організації людства відбуваються внаслідок розповсюдження землеробства і скотарства. Це припадає на археологічну добу – неоліт. Землеробство вперше з’явилось у IX-VII тисячолітті до н.е. у районах Близького Сходу, Єгипту, Передньої Азії. Тут перші хлібороби почали зрощувати пшеницю, ячмінь, чечевицю та горох.
У неолітіз’являються керамічні вироби, нова техніка обробки каменю (шліфування, пиляння, свердління). Розвиток скотарства вимагав рухомий спосіб життя. Це призвело до винаходу колеса, а також прирученню коня. Неоліт співпадає з розквітом родового ладу. У цей час також зароджується перший з історичних типів етнічних спільностей – плем’я.
Останній період первісності – розклад первісного родового ладу, класоутворення. Виникає приватна власність та початкові форми експлуатації. Відбувається становлення класів та держави. З періодом розпаду первісного ладу та утворення ранньокласових суспільств співпадають такі археологічні періоди, як енеоліт, бронзовий та залізний вік.
Знання про світ у первісної людини були зумовлені рівнем розвитку виробничих сил, характером праці, досвідом.Вони були обмежені, але не бідні.Головні риси первісної культури – міф і ритуал. Міф часто супроводжували дії, які перетворилися на обов’язкові та стали ритуалом. Сукупність міфів складає міфологію. У первісній міфології зливаються початки мистецтва, релігії та уявлень про природу і суспільство.
Першою від міфології відокремилася релігія. Релігія має зовнішні прояви в спеціальних атрибутах, спорудах. Перші релігійні уявлення зароджуються у первісних людей близько 400 тисяч років тому (епоха палеоліту). Вчені відокремлюють такі основні ранні форми релігії давніх людей: анімізм, тотемізм, магія, фетишизм, культ предків, які були тісно взаємозв’язані.
Анімізм – уявлення про існування духовних істот та віра в можливість спілкування людини з ними.
Тотемізм – одна з давніх форм релігійних уявлень, за якою існує надприродний зв’язок між групою людей і певним видом тварин, рослин або предметом неживої природи.
Фетишизм – одна з найдавніших форм релігійних вірувань. Це віра в надприродні якості певних неживих предметів, що мають можливість допомагати людині.
Магія – сукупність обрядів, покликаних надприродним шляхом впливати на явища оточуючого середовища. Магічні дії були пов’язані з різними сферами життя людини, родового колективу та доповнювали його практичну діяльність. Найбільш широке вживання у багатьох народів отримала аграрна магія, промислова (мисливська), лікувальна, любовна, військова та ін.
Поширені були культи предків і племінних вождів, яких після смерті наділяли надзвичайною силою та якостями. Уявлення про життя, смерть та народження відбились у поховальних обрядах та культах. Поховальний культ – сукупність обрядів, що стосуються померлого, та пов’язаних з цими обрядами вірувань.
Однією з найважливіших сторін життя первісної людини був перехід дитини до круга дорослих. Ініціації – це універсальна розповсюджена в первісності система звичаїв, що пов’язані з переводом юнаків та дівчат у віковий клас дорослих. Мета ініціації – підготувати юнацтво до виробничого, суспільного, шлюбного та духовного життя племені.
Первісне мистецтво – це початковий та найтриваліший період художньої творчості в історії світової культури. Характерною відмінністю первісного мистецтва від мистецтва класових суспільств є органічний зв’язок змісту та форми його творів, факторів матеріального та духовного життя як єдиного цілого. Первісне мистецтво не складало автономної області в сфері культури. Всі його види перепліталися з іншими сферами первісної культури: міфологією, релігією, господарською діяльністю і утворювали разом з ними так званий первісний синкретизм (з грецьк. – з’єднання). Тобто всі види духовної діяльності були пов‘язані з мистецтвом і висловлювали себе через мистецтво. Твори первісного образотворчого мистецтва пов’язані з появою людини сучасного вигляду та початком верхнього палеоліту. Художник епохи палеоліту зображував на стінах печер, вирізав з м’якого каміння, кісток, дерева тих тварин, на яких він полював. На стоянках первісних людей знайдені також і жіночі статуетки – «палеолітичні Венери». Сьогодні відомі та досліджені більше 10 тисяч творів палеолітичної графіки, живопису, скульптури. У період неолітулюдина заселила нові землі, зміцнилися зв’язки між племенами. Виникли більш складні форми усвідомлення життя. Поширеною формою мистецтва стали наскальні малюнки. Епоха неоліту – період розквіту орнаментації, що пов’язано з виникненням кераміки. Орнамент прикрашав глиняний посуд та кістяні вироби. Наносився фарбами або нарізався на предмети з дерева, шкіри, тканини.
В епоху бронзи домінуючого значення набула монументальна архітектура (мегалітичні споруди), виникнення якої було пов’язано з культом предків. Величезні споруди з каменю будувалися завдяки праці членів всієї первісної общини і демонстрували єдність роду.Основні види монументальної архітектури:
менгири– розташовані поодинці сигаровидні кам’яні стовпи, до 20 м висотою (Бретань, Франція);
дольмени– поховальні споруди з 2-4 вертикально розташованим, обточеним каменем, що перекрито горизонтальними плитами. Були широко розповсюджені в Європі, на Кавказі й Криму (V-II тис. до н.е.);
кромлех– складні мегалітичні споруди. Найбільш значна – Стоухендж (поч. II тис. до н.е. – Південна Англія). Це круглий майданчик діаметром 30 м, замкнутий 4 колами вертикального каменя;
кургани – поховальні споруди, «піраміди степу». З’являються в добу енеоліту, викладені з землі або каменя. Значного поширення будівництво курганів набуло серед індо-іранських племен у II тис. до н.е.
До інших форм первісного мистецтва, окрім образотворчого, відносяться усна, музична, танцювальна творчість. В епоху класоутворення з’являються нові види мистецтва – архітектура, декоративно-прикладне мистецтво. Воно починає поділятися на елітарне та простонародне. В усній творчості з’явилися оповідання та казки.
Таким чином, культура була важливою складовою частиною життя первісної людини і відіграла значну роль у формуванні людського суспільства.
ЛІТЕРАТУРА
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.
3. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.
4. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.
5. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.
6. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.
7. Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.
11. Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.
12. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480 с.