Що стосується колоній в Північному Причорномор'ї (територія сучасної України), то й тут відбувався процес взаємопроникнення культур. Якщо ж брати до уваги не міфологію, а реальний перебіг історичних подій з урахуванням географічного фактора, то українські прадавні землі були колонізовані грецькими переселенцями саме починаючи з V ст. до н.е. Можна сказати, що не тільки Україна, а й Угорщина, Болгарія, належать як Заходу так і Сходу. Зокрема, українські землі на той час становили так звану контактну зону, де зустрічалися культурні елементи всіх світів. Зі Сходу напливали кочові племена, що несли з собою свою культуру, яка осідала на "чужій" території у вигляді вірувань, переказів, казок. В той же час тут стали "своїми" культура Греції, а пізніше Риму та Візантії.
На Балканах нинішня Болгарія відверто заявляє сьогодні про своє азіатське (східне) коріння. Праболгари, які прийшли здалеку і створили свою державу, відчували сильний вплив конгломерату народів, які тут жили. Плем'я хана Аспаруха прийшло на Балкани з територій, розташованих північніше Кавказу, а ті — ще з східніших районів.
Таким чином, праболгари жили в степах, не дуже далеко розташованих від Китаю, і розмовляли на старотюркському діалекті.
Подальша взаємодія з іншими народами і, насамперед, з Візантією збагатила народ новими духовними і матеріальними цінностями.
Зрештою, історичні факти свідчать самі за себе. Класичним прикладом східної (з азіатським корінням) культури на Заході вважається угорська. Угорці прийшли на сучасну територію ще в IXст. н.е. з зауральських степів. Більше як 1100-лїтня історія народу, який став осідлим, свідчить про постійну взаємодію, взаємопроникнення на угорську територію слов'янського і романського духу.
Хочеться ще раз звернутися — з метою пошуку переконливих історичних аргументів — до української історії. Відома археологічна культура під назвою Трипільська на території Правобережної України, яка тривалий час датувалася вченими V-IIIтис. р. до н.е., є дійсно феноменом нашої культури. В поселеннях, де проживало до 15 тис. чоловік, знайдені матеріальні речі, що засвідчують високу духовність давнього народу. Ця культура прийшла разом з її творцями.
Носіями її були переселенці з Балкан і Сходу, які асимілювались між собою і породили це диво. При цьому, слід зважити і на такий момент: трипільці прийшли не на "пусту" територію, а на заселену протоукраїнськими хліборобськими племенами. Пришельці не змогли витіснити аборигенів, а злилися з ними, утворивши неповторну соціально-культурну спільність.
Процес проникнення на українські території інших племен і народів тривав і протягом VII-HIст. до н.е., коли степові райони по берегах річок і узбережжя Чорного та Азовського морів, заселили іраномовні племена кіммерійців, скіфів та сарматів. Сюди ж прийшли і грецькі колоністи, заснувавши міста-поліси Тіру (Білгород-Дністровський), Ольвію (Миколаїв), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч), Харакс (між Ялтою-Алуштою) та ін. Вони воювали з місцевим населенням, яке вже окупувало сусідні території, торгували з ними, вчилися один в одного і змагалися між собою, тобто вели активний діалог культур - скіфсько-сарматської і античної грецької. І це позначилося (відбилося) не тільки в витворах мистецтва і побуту, а й на духовній культурі народів, задіяних історичними обставинами у процес тривалого спілкування.
Повертаючись до Греції часів античного періоду, хочеться звернути увагу на динаміку росту цікавості греків до Індії. В Елладі в IV ст. до н.е. розпочиналася епоха Олександра Македонського, яка призвела до тісних контактів Заходу і Сходу (її найвіддаленішого і найпівденнішого регіону).
На шляху грецького полководця на Схід постає Бактрія і Согдіана. Саме там розпочинається його знайомство з Середньою Азією, тут він одружується з Роксаною - бактрійською царівною (за окремими джерелами - у неї народився син, але доля його невідома). До речі, культурний розвиток народів цього регіону почався під впливом арабської культури, а ті, в свою чергу, відчутно сприйняли культуру Єгипту і Вавілону, об'єднаних могутньою волею Дарія. Пізніше — після походів Олександра - весь Близький Схід і частина Середньої Азії опинилися під впливом еллінської культури. Спочатку араби опиралися "зовнішньому" тиску Греції, але, з часом - в результаті історичного процесу - стали, навпаки, самі сприяти поширенню нової культури.
Досягнувши Індії, Олександр Македонський поволі придивляється до іншого народу та його культури. Маючи непогану філософську базу (учителем його був сам Арістотель), Великий Грек намагається зрозуміти таку відмінну від античної філософії світоглядну позицію аборигенів. Плутарх досить детально описує зустріч царя з гімнософістами ("голими мудрецями") - назва індуських вчених, про які згадують пізніше Ціцерон і Арріан. Між царем і мудрецями відбувається діалог, в процесі якого Олександр ставить десять запитань. Очікуючи на них відповіді, емоційний та "вибуховий", він веде себе на диво сумирно. Гімнософісти таврують агресивний характер грецьких завойовників, вважаючи їх дикунами, і звертають увагу на переваги духовного життя свого ордену. В час перебування на півдні Індостану, Македонський відвідує і рахманів, щоб пізнати і їх мудрість. Його дивує єдність поглядів гімнософістів і мудреців острова Цейлон. Вони - аскетичні, помірні у всьому, живуть потаємним духовним життям, незрозумілим грекам.
На відміну від греків, люди Сходу перемагають свого внутрішнього ворога, а, подолавши його, не ведуть боротьби з зовнішнім.
Схід вчить Захід, проповідуючи принцип ахіней (ненасильства).
Сьогодні вже важко сказати, наскільки сприйняв цю східну мудрість Олександр Македонський, але вона дійшла до материкової Греції, щоб знайти своє "нове" втілення в етичних поглядах не тільки філософів Греції, а й поширилася пізніше в Європі і втілилася у деяких єресях, найяскравіше - у катарів. Але те, що великий Іскандер повірив у пророцтва — запевняють його супутники. В усякому разі, саме в одному з індійських храмів йому провіщено трагічну майбутню долю — швидку смерть у Вавилоні по дорозі додому.
Індія з того знаменитого походу великого полководця вже ніколи не була забута Заходом.
Найбільшим з починань Олександра Македонського для зближення Заходу і Сходу можна вважати його грандіозну ідею, яка, на жаль, так і не була реалізована (через смерть) - будівництво мосту через Гелеспонт (протока Дарданелли), що мав поєднати Захід і Схід.
В епоху еллінізму (III-І ст. до н.е.) інтерес до Індії і всього Сходу з боку Заходу не втрачав новизни пізнання.
На півночі Африки росте і багатіє Олександрія. Сюди з усіх кінців (зі Сходу - теж) везуть морем товари і прибувають представники різних народів, які переслідують різні цілі, в тому числі і пошук знань. В олександрійському порту зустрічаються кораблі Заходу і Сходу. Ніл воєдино пов'язав три континенти. Тут перемішуються звичаї і мови. Тут виростає новий оплот культури. На берегах Великої ріки все частіше згадують не тільки Аравію, Індію, а й Китай - країну, де живуть сини сін ("цінь" - по імені першого китайського імператора Цінь Ши Хуанді). Стає доступною і східна філософія. Єгипетська цивілізація ще здавна манила філософів та митців своєю мудрістю. Тепер у неї з'явилися "конкуренти" - Індія і Китай. Багато грецьких філософів ще з часів класичної Греції прибували в Єгипет, щоб розширити свої горизонти знань. Серед них і відомий філософ Платон (IVст. до н.е.). Саме з Єгипту привіз він своє творче напрацювання, яке стало базою для гарячкових наукових дискусій і пошуків - легенду про Атлантиду. Чудовий міф, який не дає спокою науковцям і понині. Учень Сократа і вчитель Арістотеля багато подорожував по світу і приплив морем в Єгипет. З десяти його творів, два ("Крітій" і "Тімей") присвячені таємничому народові, який загинув на острові у вирі природних катаклізмів. Куди поділися ті, хто вцілів, - невідомо. Сказання про Атлантиду Платон почув ще від свого діда Крітія, якому передав його "наймудріший з семи мудрих Солон", а Солон дізнався про цю "казку" від єгипетських жреців в Саісі. Саіс — одне з найстародавніших міст в дельті Нілу. Його і відвідав Платон, щоб мати доступ до першоджерела.
Фактично, походи великого грецького завойовника породили ще один етап взаємоприникнення духовних культур Заходу і Сходу.
Період еллінізму можна вважати ще одним етапом взаємовпливу та подальшого взаємопроникнення духовних культур. Факторами, що спричинили цей процес, була не тільки грецька експансія, а й торгівля, мандри, родинні контакти різних народів. На це звернули увагу не тільки історики-елліністи, зокрема Полібій (II ст. до н.е.), а й пізніше - історики римського періоду — Лівій та Аппіан.
При цьому слід зауважити, що чим давніші часи у їх відліку назад, тим тіснішими були контакти і швидшим взаємообмін. З утворенням міцних державних організацій, зв'зки народів слабшали і взаємопроникнення відбувалося частково і все більше поверхнево.
Діалог культур Заходу і Сходу тривав і в римський період. "Всі дороги ведуть до Риму", - недаремно проголошує давня приказка. Починаючи з першої половини II тис. до н.е. і впродовж наступних двох тисяч років Рим поступово завойовує собі "місце під сонцем".
Вже на початку нашої ери римські торговці стають постійними "клієнтами" на Сході — в Індії та Китаї. На Малабарському березі серед храмів, присвячених місцевим богам, з'являється римський храм на честь імператора Августа. В ці жорстокі для світу часи римського панування і піку розбещеності великий філософ Сенека (І ст.) повторить принцип давньогрецьких стоїків, дуже подібний до моральних принципів індійських філософїв-схимників: "...стійко переносити все, що дарує доля".