Тим не менше, постійний розвиток торгівлі, мореплавства, ремесел сприяв демократизації контактів різних культур і Лібералізації ПОЛІТИКИ мусульманських владик на завойованих Землях. "Доторкнувшись" до еліністичного спадку Європи, арабська Культура вже в VIIIст. в багатьох напрямках обігнала прогресивний матеріалістичний Захід. Медицина, астрономія, математика, архітектура в своїй довершеності форм, подарована Заходу Сходом. І сьогодні ряд наукових знань, відкритих і поставлених "на ноги" арабськими науковцями на базі європейської науки є загальнолюдським надбанням.
В другій половині VIIIст. столицею арабського халіфату стає Багдад, який перетворюється не тільки на торгівельний, але й культурний центр Сходу. При дворі халіфа аль-Мансура бували не раз вчені і з Європи.
Однією з найбільших заслуг халіфа була велетенська робота по створенню унікальної бібліотеки. Він зібрав у себе багатьох перекладачів (в основному сірійських) і доручив їм всі вцілілі твори давньогрецької та еліністичної літератури перекласти на арабську мову. Саме, дякуючи цій титанічній праці європейці і самі змогли ознайомитися з багатьма духовними цінностями стародавнього світу. Спочатку арабською мовою були перекладені праці Гіппократа, Галена, а потім — філософські твори Арістотеля і Платона. Зрештою, прийшла черга астрономії і математики.
За військами йдуть купці і вчені — арабські пілігрими, дослідники нових земель. Вони спостерігають, досліджують, записують. До речі, арабські мандрівні історики непогано були знайомі з слов'янськими племінними утвореннями, а письменник Масуді твердить, що одним із слов'янських царів був у VI-VII ст. Маджак. Арабські каравани просуваються в Грузію і Вірменію по Волзі — в країну хазар і булгар; добираються в Куявію (Київ ) — по Дніпру; пішки і по ріках — в Славію (Новгород); на кораблях і конях досягають берегів Балтики і ще далі — до острова Готланд. Шляхи їхні вже давно прокладені звичним маршрутом до Пакистану, Тібету, Китаю, Індії і Цейлона.
І що найприйнятніше, що варте захоплення в арабській культурі того періоду — вони вже дуже високо шанують науку. Впродовж IX-XIстоліть наука - на найвищому п'єдесталі. Астрономія разом з філософією не тільки розвага, а спосіб життя арабської просвіти. З'являється з нейтральною тональністю викладу чудовий довідниковий твір вченого перса Шахрістані. В цій унікальній книзі розповідається про всі вчення, всі існуючі на даний момент вірування і релігійні течії, що називається "без ненависті до одного і пристрасті до другого".
Великою популярністю користується "Альмагест" - шістнадцять томів творів Птолемея, перекладених на арабську мову. Іде процес взаємного проникнення і підживлення: Схід - Заходу і Захід — Сходу, Деякі народи сприйняли арабські елементи більше, інші — менше.
Середня Азія найбільше сприйняла арабську культуру ї віру. Звідси найближче до Китаю та Індії. Близький Схід продовжує в цей період пізнавати околиці всього Сходу. Аль-Біруні з Хорезму їде в Індію з тією ж метою — зануритися якомога глибше на континет. І йому це, до певної міри, вдається. Іновірця брахмани посвячують в таємниці свого вчення як брата по науці. Повернувшись додому, він пише підсумовуючий твір "Пам'ятники минулих поколінь" — книгу, в якій з повагою розповідає про чужі звичаї і дивні для нього вірування та поняття індусів.
Наука, вигнана з Заходу, здійснює переможний марш по Сходу. Арістотель "зручно розташувався" в арабських бібліотеках, птолемеївський "Альмагест" перебирається через пустелі і морем в Сірію, Хорезм, Самараканд, Індію. В трактаті єгипетського вченого Ібн Аль-Хатайма грецька геометрія зустрічається з індійською алгеброю. Араби чудово знають як грека Архімеда так і індуса Арьябхатгу. Зі Сходу рухається зустрічний потік. Через арабські території в Європу приходять індійські числа, які пізніше назвуть арабськими. З Індії приходять розваги (інтелектуальні ігри типу шахів), тканини, дорогоцінні самоцвіти, прянощі, духм'яні дерева і булат (дамаська криця). З Китаю - порох, папір, магнітна стрілка (прообраз сучасного компасу) і більше половини всіх винаходів науки та техніки. Культури зустрічаються і проникають одна в одну. Це - взаємовигідний процес. Зайняті науками і проблемами філософії, практичним застосуванням винаходів народів Сходу, араби опиняються перед зовнішньою загрозою. Тепер вже вони постали перед лицем експансії, яка поступово розпочалася ще в XIст. хрестовими походами європейських лицарів "меча і віри", а далі і турків-сельджуків.
Власне, хрестовими походами історики вважають тривалі військово-колонізаційні експедиції європейських феодалів,, які охоплюють період з кінця XIі до кінця XIIIстоліття на Близькому Сході - в Сирії, Палестині, Єгипті, Балканському півострові, на острові Кіпр, зрештою, майже всьому середземноморському регіоні.
Світські і духовні владики бачили в цих походах до певної міри вихід з складної соціально-політичної ситуації в Європі.
У європейців в результаті спілкування з азіатською культурою помітно розширився кругозір.
"Західняки" раніше і не підозрювали, що на Сході живуть культурні народи. Розпочавши хрестові походи на засадах дикого релігійного фанатизму, багато західноєвропейських купців після знайомства з життям на чужині ставали більш терплячими до інших релігій. Порівнюючи свою християнську віру з мусульманською, деякі європейці змогли прийти і до певних критичних висновків відносно самої ідеї теократизму, яку так настирливо пропагувало середньовічне папство.
Власне, на фоні історичних подій, пов'язаних з арабським владарюванням на всіх континентах, за всіма ознаками, цей період можна вважати ще одним періодом взаємопроникнення духовних культур Заходу і Сходу.
Висновки.
Підсумовуючи короткий історичний екскурс по континентах і хронологічних віхах, можна зробити певний висновок, що взаємопроникнення духовних культур Заходу і Сходу, починаючи з часів доісторичних, поступово йшло на спад, зазнаючи фази піднесення та занепаду. І це, знову ж таки, історично обумовлено — підживлюючись за рахунок один одного різні народи створювали свою, неповторну власну духовність, яка запозичивши "чуже", будувала і окреслювала обриси "свого". Та, незважаючи на всі хитросплетіння історії, володіючи своїм — дорогоцінним скарбом духовного життя в кожного окремо взятого народу, слід пам'ятати, що ми - люди землі і вийшли з однієї духовної колиски. Так було, так є і так буде, але людство завжди прагнутиме дійти до спільного знаменника. Якщо це вдасться, то на землі запанує найголовніше — мир. А людська праця і невтомне бажання творити вирішать більшість інших проблем людського буття. Бо, як сказав Г.С. Сковорода, "Серце ж, а не плоть, є істинною людиною".
Процес взаємозближення триває у просторі духовної культури. Двадцяте століття і початок двадцять першого стануть ще одним етапом у взаємопроникненні духовних культур Заходу І Сходу.
І хоча абсолютного взаємопроникнення ні раніше, ні тепер бути не може, однак воно простежуєтся на прикладах багатьох аспектів духовного життя народів. Зрештою, всі ми — діти однієї планети, одного ноосферного простору, підвалини якого вже закладені, а на порядку денному залишається проблема, хоча й тривалого, але шляхетного процесу його формування і подальшого становлення.