Але теорії подібного роду спрощують структуру самої моралі. Так, від століття до століття, від народу до народу міняються звичаї, стереотипи поведінки. Ми зустрічаємось з явними порушеннями моральних принципів (вогнища інквізиції, хрестові походи). Але дуже важливо бачити, що в основі найрізноманітніших проявів моральної поведінки лежать досить стійкі принципи, аксіоми моральної свідомості.
Моральні принципи своїми коренями йдуть в найглибшу давнину, в самі основи людського буття. Початковими серед них можна вважати визнання людського життя найвищою цінністю, основа чого лежить ще в тваринному світі, де представники одного й того ж виду, як правило, не знищують один одного. І якщо цінність життя є найвищим принципом, то логічною є поява норм-принципів – “не убий”; поважай батьків, котрі дали тобі життя; ”не кради”, бо це прирікає людину на голодну смерть; поважай працю як необхідну умову життя.
Нрави ж являють собою конкретизацію постулатів моралі стосовно умов даної історичної епохи, даного народу, держави. Так, практично всім народам властиво шанобливо відноситись до старших; втім, цей принцип має надзвичайно неоднакові трактування у різних народів.
Світ нравів досить різноманітний. Одні з них досить мобільні, особливо ті, що врегульовують повсякденне спілкування. Інші, звичайно ж, змінюються, але так швидко. Зараз ми, здається, знаходимось у періоді, коли нрави піддаються найбільш помітним змінам. Втім, в основі нравів лежить принцип шанобливого ставлення до іншого. Нові нрави свідчать не про докорінну зміну моралі, а, швидше, про те, що вихідні принципи реалізуються сьогодні дещо інакше.
Соціологічний підхід до моралі не враховує в повній мірі глибинні витоки моралі, найтісніший зв’язок суспільного життя з природою, Космосом. Стосунки між людьми, живими істотами взагалі в певному смислі виводяться з особливостей нашого Всесвіту. Якщо врахувати, що мораль являє собою принципи, які впорядковують поведінку, духовні пошуки людини, то є сенс припустити, спираючись на теорію самоорганізації (виникнення Порядку з Хаосу), що в самій природі відбуваються процеси, образно кажучи, “наведення порядку”. Але потрібно мати на увазі, що ні фізика, ні біологія не розкривають сутності моралі. Втім, не потрібно заперечувати, що людське суспільство, окрема людська особистість включені в фантастичний по масштабам космічний процес, є частинками Всесвіту, який не може не здійснювати вплив на їхнє буття.
Таким чином, існують декілька концепцій, що пояснюють походження моралі. В певній мірі вони доповнюють одна одну, створюють в культурі об’ємне, багатогранне бачення моралі. Так, релігійні та біологічні трактування фактично підкреслюють обмеженості чисто соціологічного аналізу різноманітних явищ моралі. В той же час соціологічні вчення підкреслюють, що здійснення ідей добра, “…розвиток людської моралі можливий для особи тільки в суспільному середовищі через взаємодію з ним” (В. Соловйов).
Не можна не зауважити, що філософські системи суб’єктивно ідеалістського направлення практично відмовляються від вирішення проблеми виникнення моралі. Так, Ж.-П. Сартр пише, що “немає ніякої всезагальної моралі, котра показала б нам, що потрібно робити”. За його думкою, індивід кожен раз сам вибирає свої моральні цінності, є єдиним законодавцем своїх вчинків.
Отож, з’ясуємо, наскільки важливим є дослідження процесу походження і розвитку моралі.
Розглянуті в даній роботі концепції, трактування та теорії виникнення моралі є обґрунтованим доведенням необхідності дотримання моральних норм та принципів. Мораль не вимагає спеціальних соціальних інститутів (держави з її органами примусу), моральне регулювання виступає як саморегулювання поведінки людей. Контроль за дотриманням моральних норм можуть здійснювати всі члени суспільства.
Особливу роль у моральному регулюванні відіграє свідомість. У моральній сфері пріоритетною є оцінка – самооцінка людиною своєї поведінки (таким внутрішнім суддею є совість); оцінка іншими представниками соціального середовища, яка виражається в громадській думці, ставленні.
Історія розвитку моралі показує залежність моральної свідомості від економічного, політичного ладу. Але й сама мораль має значний вплив на інші сфери суспільного життя – економіку, політику, право.
Моральне життя немислиме без самооцінки людиною, тобто без відповідальності перед самим собою та іншими людьми. Рівновага міри свободи та відповідальності в моральному житті вимагає визнання рівності суб’єктів моральних відносин, тобто всіх людей, а також самооцінки кожної людини для того, щоб відносини були моральними.
Мораль має велике значення для матеріального та духовного життя людини й суспільства. Їх складові ідеї орієнтують на визнання вищими цінностями свободу, рівність, самоцінність людини. Мораль є обмежувачем, стримуючим фактором руйнівної діяльності людини щодо природного та соціального середовища (життя й духу людини).
Виходячи з цього, на наш погляд результатом вивчення процесу походження та етапів розвитку моралі, самих принципів моралі для людини стає усвідомлення своєї унікальності та, водночас, розуміння того, що людина є суспільною істотою; звідси ж впливає, що людина мусить дотримуватись моральних норм та принципів, що встановились як у певному - умовно назвемо його “замкнутим” – суспільстві (регіоні, країні тощо), так і таких норм та принципів, що є загальними для всього людства.
Окрім того, людина усвідомлює також і те, що вона є частиною Всесвіту, безпосереднім учасником всього, що відбувається у Всесвіті.
Звичайно, результатом дослідження є також і застереження – застереження про те, що, напевно, в усі часи будуть існувати “моралісти”, які намагатимуться поставити перекручені моральні норми та принципи на службу певному колу людей (класу, національності, расі).
Також людина в результаті такого дослідження має усвідомити і те, що мораль є однаковою для всіх, і тут не може бути абсолютно ніяких винятків.
Таким чином, досліджуючи теорії походження моралі та її розвиток, людина може краще усвідомити своє місце у суспільстві, Всесвіті; зрозуміти важливість дотримання моральних норм та принципів як для кожної окремої людини, так і для всього людства в цілому; зрозуміти необхідність вірної самооцінки своїх власних вчинків та вчинків інших членів суспільства для дотримання у суспільстві гармонії й передумов для подальшого розвитку і всього суспільства, і кожного його члена зокрема.
19. Добро и зло
Ключовими категоріями моральної свідомості, полюсами морального життя є поняття “добро” і “зло”. За своїм змістом добро і зло ніби являють собою дві сторони однією медалі. Вони взаємовизначені в цьому нібито рівні. Людина взнає зло, оскільки має певну уяву про добро; він цінує добро, дізнавшись на власному досвіді що таке зло. Існування зла іноді уявляється певною умовою або обов’язковою супутньою обставиною існування добра.
Таким чином, видно, що ми не можемо розглядати поняття “моральне зло” окремо від поняття “добро”.
Уявлення про добро та зло історично змінювались, що пояснюється різним характером взаємин між людьми упродовж розвитку людського суспільства та культури. Незважаючи на багатоманіття конкретно-історичних інтерпретацій добра та зла, добро можна в цілому визначити як нормативно-оціночне поняття моральної свідомості, що у максимально узагальненій формі фіксує уявлення про морально-позитивне, благо і необхідне для людського існування.
Зло тлумачиться як протилежне за своїм змістом добру, тобто як варте осуду, морально негативне у мотивах, цілях і вчинках, в житті суспільства.
Історичний процес формування цих понять був процесом становлення та розвитку самої моралі. По-перше, добро та зло усвідомлюються як особливого роду цінності, котрі не торкаються природних або стихійних подій та явищ. Те, що здійснюється сам собою, тобто стихійно, може мати добрі або злі наслідки для людини. Але такі події та явища, що відбуваються стихійно, самі по собі не мають відношення до того, про що мислять в категоріях добра та зла, вони лежать по ту сторону добра та зла. Добро та зло характеризують навмисні дії, зроблені вільно, тобто вчинки. По-друге, добро та зло не просто вільні вчинки, а дії, свідомо співвіднесені з певним стандартом – у кінцевому результаті з ідеалом.
В стихії проривається початковий хаос. Природа сліпа у своїх стихійних проявах. Людина ж має силу в певній мірі приборкати стихію; принаймні, стихію свого характеру – не піддаватись гніву, спокусам тощо.
Отож, зміст добра та зла обумовлено ідеалом моральної досконалості: добро – це те, що наближає до ідеалу, зло – те, що віддаляє від нього. З урахуванням того, що в історії існували різні переконання стосовно того, до чого має прагнути людина, щоб досягти досконалості, легко уявити концептуальне різноманіття у трактуваннях добра та зла. В залежності від нормативного змісту, що вкладається в уявлення про ідеал, добро та зло трактувались як щастя та нещастя, насолода та страждання, користь та шкода, те, що відповідає обставинам і те, що їм суперечить тощо.
Спостереження і поверхове осмислення різноманіття в тлумаченні добра та зла може привести до висновку про відносність розумінь про добро та зло, тобто до релятивізму в моральних судженнях та рішеннях: однім подобається задоволення, іншим – благочестя. Релятивізм фактично означає осмислення себе поза мораллю, потусторонність індивіда добру та злу, а в кінцевому результаті – аморальність, оскільки всяка байдужість стосовно добра чи зла знаменує, щонайменше, потенціальну відкритість злу.
По-третє, добро та зло як моральні поняття пов’язані з духовним та душевним досвідом самої людини і існують через цей досвід. Як би не визначались філософами джерела добра і зла – творяться вони людиною за міркою його внутрішнього світу. Відповідно, утвердження добра і боротьба зі злом досягаються головним чином у духовних зусиллях людини. Зовнішні діяння, хоч би й корисні для оточуючих, але не сповнені високих прагнень, лишаються лише формальним обрядом.