Таким образом, управленческая культура, т. е. особенности поведения руководителей, выступает элементом более широкого понятия организационной культуры, куда можно включить также культуру труда, если понимать под ней совокупность норм и правил поведения исполнителей. С организационной культурой тесно связана профессиональная, которую можно рассматривать самостоятельно либо как часть первой.
30.Техніка та поняття „техносфери"
Техніка і технологія в історії людства починається з того часу, коли люди стали використовувати штучні зна-ряддя ручної праці. Грецьке слово "техне" в перекладі українською мовою означає мистецтво, майстерність, умін-ня. Його вживали вже Платон та Арістотель, аналізуючи штучні знаряддя праці. Вихідним моментом техніки є при-родні продуктивні органи людини, передусім руки. Допо-внення, підсилення, заміщення природних робочих орга-нів людини мають певну соціальну детермінацію, яка ре-алізується через використання природи і втілення у природних тілах трудових функцій.
Створений людиною об'єкт називають артефактом (лат. агїеіасіит - штучно зроблений). Техніка є сукупністю артефактів, але таке їх трактування дає лише перше уяв-лення про неї.
Техніка - сукупність створених засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення тру-дового процесу.
Мета і функція техніки - перетворювання природи та світу людини згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід'єм-ною складовою людського існування.
Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває цінності тільки як засіб. Можна розглядати техніку і як самостій-ний феномен, однак ця самостійність певною мірою від-носна: техніка органічно залучена до контексту соціаль-ного буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує.
Історичний шлях людини нерозривно пов'язаний з ускладненням та розвитком техніки, яка подолала дов-гий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот. У доіндуст-ріальному суспільстві техніка була ремеслом, що заснову-валося на процесі диференціації та спеціалізації робочих знарядь..
Технічне вміння передається від майстра до учня в межах ремісничо-цехової організації праці. Таке вміння і знання були здобутком замкненого кола осіб і не отриму-вали відповідної суспільної оцінки.
Проте людська історія здебільшого визначається роз-витком техніки і певною сукупністю підвладних для пев-ного суспільства аналогій. Необхідність підвищення про-дуктивності праці зумовила функціональний поділ зна-рядь праці. Кожний новий інструмент призначався для виконання однієї або кількох виробничих операцій, і кі-лькість цих операцій зменшувалася порівняно із застосу-ванням попереднього інструмента.
Однак аж до промислової революції техніка і техноло-гія не мали того загально універсального й детермінуючо-го характеру, якого вони набувають у Новий час, а особ-ливо - у новітні часи.
Цивілізації, які змінювали одна одну до Нового часу, різнилися своїми базовими характеристиками. Вони мог-ли сповідувати різні релігії, їхні цінності та мотивації, могли бути діаметрально протилежними, але всі вони ви-користовували в повсякденному житті той самий перелік технічних засобів, що є комбінацією механізмів, які були відомі ще в прадавні часи. Колесо, клин, важіль, блок, гвинт - є основою технічного арсеналу всіх відомих істо-рії людських суспільств. Проте своєрідність певної циві-лізації визначалася не рівнем технічного розвитку, її мо-гутність і авторитет не залежали від нього. У свою чергу, технічний прогрес не був ні метою, ні навіть домінантою розвитку більшості цивілізацій. Ситуація починає швид-ко змінюватися в Новий та новітній час, коли техніка західної цивілізації, що все ще була комбінацією тих са-мих найпростіших механізмів давнини, стала приводити-ся в рух енергією пари, мінерального палива, електрики і, нарешті, атомного розпаду. Потужність нової техніки була такою великою, що жодна держава світу не могла дозволити собі ігнорувати те, що відбувалося у сфері тех-ніки. Суспільство могло або загинути (як це сталося з ав-тохтонними цивілізаціями Америки), або підкоритися за-гальному процесу і застосувати в себе ті елементи культу-ри Заходу, якими визначалась її потужність.Тільки за таких умов техніка стає високоуніверсальним феноменом сучасної історії людства.
Намагаючись позначити головні рубежі розвитку тех-ніки, видатний фізик XX ст. Макс Борн навів яскравий приклад. На його думку, одним із найважливіших чин-ників історії є різновид енергії, який має у своєму розпо-рядженні людство на певний момент, і вся історія людст-ва поділяється на два великі періоди: 1) від Авраама до сьогодення; 2) від винайдення атомної енергії до всіх при-йдешніх часів. Перехід від першого періоду до другого ознаменувався закінченням споживання сонячної енергії та початком використання її суто земних джерел.
Багато хто з дослідників фіксує "саморух" техніки з її спрямованістю від ручних знарядь до повністю автомати-зованих, комп'ютеризованих систем. Важливо наголоси-ти, що людина й суспільство не існують поза техносфе-рою, техніка є історичною, вона постійно оновлюється. Технічні інновації стають каталізатором, імпульсом доко-рінних змін у всій системі людського життя.
Систему "людина-техніка" відносять до лродуктив-них сил суспільства. Розрізняють техніку пасивну (всі виробничі приміщення, - споруди, засоби зв'язку (шля-хи,-канали, мости), засоби поширення інформації (теле-радіозв'язок, комп'ютерний зв'язок тощо)) і техніку ак-тивну (знаряддя праці ручної і розумової, що забезпечу-ють життєдіяльність людини, апарати управління вироб-ничими та соціально-економічними процесами).
Стрижень економічного життя суспільства - потреби і праця. А вся історія цивілізації є постійною діяльністю людей, що спрямована на досягнення матеріальних і ду-ховних благ. Будь-який морально виправданий успіх у житті людини є успіх праці. У Святому Письмі зазначе-но: "Бо коли ми були у вас, то заповіли вам таке: якщо хто не хоче працювати, то й не їж" (Фесалон: 3-10).
Праця землероба чи робітника на виробництві, вчено-го чи митця або будь-яка інша праця формує багатство і передбачає забезпечення засобами існування завдяки прак-тичній хватці, розуму, а також значною мірою опосередкуванням потребами та працею інших людей. Усім, що людина вживає і чим користується, вона зобов'язана са-мій собі, власній діяльності. У Старому Завіті сказано: "Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму". "Ко-жна праця приносить достаток, але марнослів'я в недо-статок веде" (Книга приповістей Соломонових 12, 14). Праця - доцільна діяльність людей, що має своГм змістом пере-творення, опанування природних І соціальних сил для задоволен-ня історично зумовлених потреб людини й суспільства.
Праця - це і виробництво матеріальних благ, і вихо-вання людини, і управління людьми в економічній та ду-ховній сферах життя суспільства. Вона народжує світ куль-тури, її цінностей і сама є феноменом культури.
Розрізняють працю розумову і працю фізичну. Однак відмінності між ними не є абсолютними, оскільки будь-яка фізична праця має власну інтелектуальну складову.
Сутність праці, розкривається в численних аспектах. Одним із них є якість результату праці, що залежить від майстерності суб'єкта діяльності, від міри його відповіда-льності, від характеру мотивації, від умов діяльності - наявності знарядь праці та необхідних засобів виробницт-ва, умов співпраці тощо.*
Філософія праці знаходить своє логічне продовження у філософії техніки. Філософському вивченню феномену техніки приділяється належна увага лише останні сто ро-ків. Перші фундаментальні роботи з філософії техніки з'явилися наприкінці XIX ст. У 60-ті роки XX ст. філосо-фія техніки розвивалася досить інтенсивно і стала само-стійним напрямом філософського знання.
Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення
Філософія техніки - одна з наймолодших гілок філо-софського знання. Філософія, переймаючись найзагальні-шими, фундаментальними проблемами, тривалий час не потребувала вивчення проблем техніки. Учені-філософи не лише вважали, що ці проблеми не варті уваги, а й розгля-дали техніку як таку, що не є складовою предметного поля філософії. Однак деякі з них (Арістотель, Альберт Великий та інші) приділяли увагу техніці як природознавці та ви-нахідники. При цьому соціальні проблеми, породжені технікою, з давніх-давен ставали предметом філософської ре-флексії ("Даодецзінь" вже у VI ст. до н. е. засуджував ви-користання нових знарядь праці, тобто технічний прогрес), але тут досліджувалося саме суспільство, а не техніка як самостійний феномен. І тільки з усвідомленням того, що техніка в сучасному суспільстві є однією із загальних де-термінант, виникає справжня зацікавленість у філософсь-кому дослідженні власне техніки.
Перші праці, присвячені філософському розумінню про-блеми техніки, вийшли у світ понад сто років тому. В 1877 р. у Брауншвейзі було видано книгу філософа-янтрополога Е. Каппа "Засади філософії техніки", яку й прийнято вважати початком систематичного філософсь-кого опанування проблем техніки. Приблизно тієї пори у Франції А. Еспінас працював над побудовою загальної те-орії техніки, що спиралася на філософські засади й кате-горії. Завершено її було в 1897 р. На межі XIX-XX ст. виходять праці відомого російського інженера П. Енгель-мейєра ("Теорія творчості", 1910 р. та "Філософія техні-ки", 1913 р.), а також англійських філософів, які розроб-ляли технічну проблематику. Однак це були окремі, роз-різнені дослідження. До Другої світової війни внесок техніки у цивілізацію лише оптимістично схвалювався, а безперервний техніч-ний прогрес здавався чимось навіки даним і таким, що стверджує ідею панування людини над природою. Справж-ня зацікавленість у філософському тлумаченні проблем тех-ніки почалася із всесвітніх філософських конгресів у Від-ні (1968), у Варні (1973) та у Дюссельдорфі (1978). З того часу кількість друкованих праць, присвячених цій пробле-матиці, почала стрімко зростати, хоча й пізніше висловлю-вались сумніви щодо філософських проблем техніки.