Реакція філософів на цю проблему складається з кон-статації того, що навіть за найточнішого моделювання сутнісні риси людини зникають при спробах їхнього відтворення в комп'ютерній програмі. Однак традиційним є й контраргумент про невичерпні можливості розвитку апа-ратних засобів і програмного забезпечення, які невдовзі зроблять таке відтворення можливим.
Сучасні програмні засоби спроможні не тільки навчатися та самонавчатись, а й здатні до так званої інтеракти-вної поведінки й корекції помилок, до самостійного по-шуку та отримання інформації. Така поведінка може роз-глядатися як свідома, що само по собі спричиняє певні труднощі. До більших проблем може призвести філософська інтерпретація поведінки інших програм - комп'ю-терних вірусів, здатних до свавільного копіювання (роз-множення), а також до зовсім інших дій, незалежних від волі людини, іноді - й усупереч їй.
Чи означає це, що людина створює певне нове життя, своєрідний "дух у людині"? Цю точку зору обстоює при-хильник біхевіористської інформаційної теорії пізнання К. Сейр. У своєму дослідженні "Кібернетика та філософія розуму" він стверджує, що комп'ютер чи комп'ютерна про-грама здатні до дій та цілеспрямованої поведінки, типо-вої для людини. Вони можуть мати свідомість, що, зреш-тою, призводить до заперечення якісних розбіжностей між природою фізичних і духовних явищ. Протилежний погляд означає, що машина чи програ-ма створюються людиною і в цьому сенсі є відображен-ням мети, яка попередньо поставлена людиною і для реа-лізації якої ця програма мала виконуватися. У такому разі здатність програми до цілеспрямованої поведінки ви-значається її творцем.
Врешті-решт питання про можливості створення шту-чного інтелекту, який був би рівним або навіть переважав людський розум, зводиться до традиційного філософсько-го питання про природу людського розуму взагалі. Без його вирішення навряд чи можливе створення штучного інтелекту. В цьому контексті Г. Дрейфує, автор книги "На що спроможний комп'ютер? Межі штучного інтелекту", зазначає: "Те, що ми дізнаємося про межі розуму ком-п'ютера, засвідчить нам багато й про людський інтелект". Відомий польський письменник-фантаст і філософ С. Лем запропонував незвичне вирішення цієї дилеми, припусти-вши, що магістральним шляхом розвитку для комп'юте-рів буде моделювання не інтелекту, а інстинктів і тропіз-мів. На його думку, розвиток штучного інтелекту супере-чить одній із головних домінант усього технічного прогресу - принципу доцільності. І оскільки більшість цілей, які постали перед розробниками сучасних інфор-o маційних систем, можуть бути досягнуті'без звернення до принципу штучного інтелекту, остільки створення самого штучного інтелекту стає другорядним завданням. Отже, сама постановка проблеми про наслідки ство-рення штучного інтелекту е не досить коректною. Але відповідь на питання, чи здатні машини до самостійного мислення, ще довго бентежитиме думку філософів.
31. Наука як поняття. Структура науки
Серед різноманітної діяльності людини особливе місце посідає наука як елемент культури, одна з її підсистем. Без науки культура не може здійснювати свої основні соціальні функції. Поняття "наука" і "культура" не тотожні. Поняття "культура" значно ширше, адже наука не враховує всіх сфер матеріальної і духовної культури, наприклад таких, як мистецтво, моральні теорії і погляди.
Наука є феноменом культури. Вона збагачує людину, її духовний світ і тим самим сприяє його розвитку. Саме наука виробляє певний механізм передачі знань новим поколінням. Разом з тим, наука та її пізнавальна діяльність знаходяться в залежності від умов соціально-економічного стану суспільства. В тому числі — його культури. Наука розвивається тільки на певному рівні соціально-економічного поступу суспільства, коли виникає потреба в наукових знаннях, і на певному рівні культурного прогресу, який формує сприятливу атмосферу для виникнення і розвитку знань. Це означає, що наука народжується в надрах самої культури.
Для розвитку власне науки потрібні відповідні умови: певний рівень динаміки виробництва і суспільних відносин, розподіл фізичної і розумової праці, наявність широких культурних традицій, які забезпечують сприйняття досягнень інших народів і культур.
Такі сприятливі умови насамперед склалися ще в Стародавній Греції, де перші теоретичні системи виникли в VI ст. до н.е. Видатні мислителі Фалес і Демокріт намагалися пояснити дійсність через природні першовитоки, давньогрецький вчений Арістотель першим описав закономірності природи, суспільства і мислення. Тоді ж вирізнилися окремі галузі знань: медицина, геометрія, механіка, астрономія, історія.
Ряд наукових галузей було збагачено в епоху Середньовіччя вченими Арабського Сходу і Середньої Азії: Ібн Сіна, або Авіценна (980-1037), Ібн Рушд (1126—1198), Ахмедаль-Біруні (973—1048); у Західній Європі через гнітюче панування релігії народилася специфічна філософська наука — схоластика, а також одержали розвиток алхімія й астрологія. Алхімія сприяла створенню основи для науки в сучасному розумінні слова, оскільки спиралась на дослідження природних речовин і передувала розвитку хімії та фармакології. Астрологія була пов'язана зі спостереженнями за небесними світилами і передувала розвиткові астрономії. Проте засилля схоластики на цей час гальмувало розвиток природничих наук, зокрема медицини.
Важливим етапом для науки стала епоха Нового часу. Визначальну роль у цьому відіграли потреби нового буржуазного способу виробництва. На цей період було значно підірвано панування релігійного світогляду, і в якості провідного методу дослідження утвердився експеримент (дослід). Глибокі перетворення в науці XVI—XVII ст. називають першою науковою революцією, я^ка дала світові імена Г. Галілея, І. Ньютона, Р. Декарта, Й. Кеплера, а в медичній сфері — А. Галлера, Ж. Ламетрі, Д. Морганьї, Г.Бурпава.
У XVIII ст. відкриття в галузі природничих наук були здійснені І. Кантом, А. Л. Лавуазьє, М. Ломоносовим.
У XIX ст. в науці відбуваються безперервні бурхливі перевороти у всіх галузях природознавства, а відповідно і в прикладних науках, пов'язаних з ним. Так, Т. Шванн і М. Шлейден створили теорію клітинної будови живих організмів, Ч. Дарвін — еволюційну теорію розвитку, Д. Менделєєвим була відкрита періодична система хімічних елементів. Видатний бактеріолог Р.Кох винайшов збудників туберкульозу і холери.
Таким чином, на рубежі XIX — XX ст. відбулися величезні зміни в основах наукового мислення, що призвело класичну науку Нового часу до кризи. На новому етапі виходу із кризи відбулася наукова революція, яка розпочалася у фізиці і охопила всі провідні галузі науки. Вона пов'язана з іменами фізиків-теоретиків М. Планка і А. Ейнштейна.
До середини XX ст. на одне з перших місць у природознавстві вийшла біологія, де були здійснені такі фундаментальні відкриття, як встановлення молекулярної структури ДНК Ф. Кріком і Дж. Уотсоном та відкриття генетичного коду. Для розвитку медичної науки ці відкриття важко переоцінити, саме вони заклали нову основу для прогнозування спадкових захворювань і їх профілактики.
У сучасну епоху наукові дисципліни розподілено на три великі групи: природничі, гуманітарні і технічні. Галузі наук розрізняють за методами і предметами, поряд з цим різкої межі між ними не існує, низка наукових дисциплін займає міждисциплінарне становище, наприклад, біохімія, мікробіологія.
Загалом науку також розподіляють на фундаментальну і прикладну. Фундаментальні науки займаються пізнанням законів, які визначають розвиток природи, суспільства і мислення (фізика, математика, хімія). Мета прикладних наук — використання результатів фундаментальних наук для вирішення не тільки пізнавальних, але і соціально-практичних проблем. До прикладних наук відноситься і медична, основним завданням якої є збереження здоров'я людини та власне людства в цілому. Сучасна медична наука, виконуючи своє основне завдання, використовує найновіші досягнення в царині інших наук. Таким чином, вона продовжує розвивати і поглиблювати надбання культури, які виробило та нагромадило людство протягом тисячоліть.
32. Функції науки
Задачей науки является непосредственное изучение своего объекта и поиск о нем достоверных данных. В рамках этой общей задачи выделяют три исходящие друг из друга подзадачи: описание, объяснение и предсказание.
Описание, или дескрибация, состоит в объяснении свойств объекта и создания такой картины, которая дала бы возможность отличать его от всех остальных явлений на достаточно ясном уровне. Описание предполагает использование или создание таких понятий, которые отражают свойства объекта; использование соответствующих слов и терминов, классификацию слов и понятий и т. д.
Научное описание должно быть точным и достаточным. Описывать достаточно - это значит, что объект должен быть описан полностью без упущения чего-либо. Точность же является одним из основных требований, предъявляемых к науке.
На первых этапах развития все науки были чисто описательного характера. Особенно это видно на примере естествознания (ботаника, зоология, астрономия, геология и др.) Ученые-ботаники вначале только описывали имеющиеся в мире растения и давали им названия. Все остальные задачи появились в ботанике и стали выполняться гораздо позже.
Но если вначале превалировала описательная функция науки, то это нельзя понимать так, что науки были описательными только в прошлом, а сейчас нет. Описательную функцию выполняют все науки и в наше время. Это означает, что все трактовки, которые претендуют на научное звание, должны в первую очередь основываться на точном описании объекта.