Таким образом, по Броделю, цивилизация - это определенная культурно-географическая зона, обладающая неповторимым своеобразием и взаимодействующая с другими зонами-цивилизациями. История цивилизаций складывается из многочисленных частных историй - истории языка, письменности, права, социальных и политических институтов, нравов, искусства, быта, даже истории предрассудков и т.д. При этом речь идет не о механической сумме указанных «частных историй», а о чем-то большем (вспомним названные главные признаки цивилизации: малоподвижность, инерционность и статичность).
За интенсивное развитие исследовательского направления, связанного с изучением ментальной сферы, высказались в начале 60-х гг. Ж. Дюби и Р. Мандру, которых поддержали историки третьего поколения школы «Анналов» - Жак Ле Гофф, Андре Бюргьер, Марк Ферро и др.
Труды историков школы «Анналов» нацелены на преодоление традиционного «событийного» подхода в освещении истории и создание многомерной, разносторонней - «синтетической» - исторической картины.
Школа «Анналов» - «Новая историческая наука» - уже давно не представляет чисто французского явления, имея приверженцев в различных странах: США, Великобритании, Италии и др. В настоящее время данное направление выступает наиболее перспективным и привлекательным направлением мировой исторической мысли.
В центре внимания историков-«анналистов» - исследование проблем человеческого самосознания, истории изменявшегося человеческого восприятия мира, ценностных ориентаций человека и группы, систем ценностей. В рамках школы «Анналов» сформировалось ясное понимание недостижимости проникновения в глубь истории вне изучения человека с его повседневными потребностями и интересами, ценностными ориентациями, мировидением, обусловливавшими его поведение. В объяснении исторических событий, фактов, в раскрытии цивилизационных феноменов необходимо принимать во внимание ментальные установки людей. Исторические деяния всегда предстают деяниями людей и свершаются, лишь затрагивая их мысли, идеи, верования, эмоции.
Еще один вариант подхода к изучению мировой истории - определение цивилизации как основной типологической (различающей) единицы развития. Л.И. Семенникова выделяет три основных типа (критерием служат отношение к историческому времени и цели существования человеческого сообщества):
1. цивилизация непрогрессивной формы существования - народы, живущие в рамках природного годового цикла, в гармонии с природой;
2. восточная (циклическая) цивилизация;
3. западная (прогрессивной формы существования) цивилизация.
Подводя итоги, выделим следующее. Несмотря на разнообразие точек зрения, концепций, наука о цивилизации - цивилиография - пришла к общему мнению относительно того, что же представляет собой цивилизация и в чем заключается ее история. Это мнение опирается на два постулата:
1. признание множественности цивилизаций, разных путей мировой истории;
2. признание взаимосвязи множества элементов, структур, систем и подсистем, которые образуют ткань общественной жизни.
60.Техногенна цивілізація та її характерні риси
Техногенна цивілізація сформувалась на руїнах середньовічного суспільства. Екстенсивний тип соціального розвитку змінюється на інтенсивний. Найвищими принципами життя людини й суспільства стають зростання, оновлення, розвиток. Циклічний тип розвитку змінюється поступальним. Розвиток економіки на основі техніки, технології, науки перетворюється на провідну детермінанту суспільного розвитку. Виникає нова система цінностей, основу якої складають наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу й підкорення людиною природи стає провідною в культурі техногенної цивілізації. Цінністю стає сама новизна, оригінальність, взагалі все нове. Принципово змінюється становище індивіда в техногенній цивілізації: утверджується цінність свободи, принцип вихідної рівності людей, незалежно від соціального походження, автономія індивіда. Саме тут набувають особливого значення цінності демократії, суверенності особистості, принцип недоторканості її прав і свобод. Основною настановою діяльності індивіда стає досягнення успіху завдяки власним зусиллям через реалізацію своїх особистих цілей.
К.Ясперс, один із засновників "цивілізованого" підходу, аналізує у своїй праці причини, які призвели до виникнення особливої “техногенної” цивілізації сучасності. Він вбачає головну причину такої різкої зміни цивілізацій у виникненні машин як заключної ланки між людиною й природою.
Техногенна цивілізація не тільки динамічна й рухлива, але й досить агресивна. Вона подавляє, підкоряє традиційні суспільства та їх, культуру. І це не випадково, тому що серед провідних цінностей цієї цивілізації не останнє місце належить цінностям влади, сили, боротьби, панування над природними й соціальними обставинами. Саме на цьому ґрунтується культ корисності й спрямованість на володіння товарами (речами, людськими здібностями, інформацією як товарними цінностями).
Еволюція західних суспільств ХІХ-ХХ століть виявила фундаментальну суперечність техногенної цивілізації. З одного боку, її вища мета (збільшення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-економічних систем) перетворює людину на просту функцію, засіб економічної сфери. Збільшилась частина не стихійних, а організованих зв'язків в суспільстві, зокрема, духовне виробництво перетворилось на складну індустрію свідомості. Індивід стає об'єктом маніпулювання з боку масової культури, засобів масової інформації. Але, з другого боку - та ж техногенна цивілізація орієнтується на свободу індивіда, мобілізує людську активність, стимулює розвиток і потреб, і здібностей людини, внаслідок чого відбувається гуманізація суспільства, заснованого на капіталістичній економіці. Таким чином техногенна цивілізація породжує і економічний базис, і новий тип людини, яка здатна модифікувати, гуманізувати цей базис (проявом чого є розвиток економічного й політичного лібералізму - визнання принципу соціальної справедливості, створення механізму соціального захисту, обмеження влади буржуазії, демократичні свободи тощо). Надбудова (усупереч формаційній теорії) виявила здатність набувати все більшої незалежності від економічного базису.
61. Культурна динаміка
Знайомство з історією культури показує, що її явища не є незмінними. Тому виникають питання про те, як і чому, під впливом яких чинників змінюється культура. Відповіді на ці питання прагне дати вчення про динаміку культури. Сам термін "динаміка" буквально означає “сила”, тобто вчення про сили і рухи, які ними викликані. Культурна динаміка досліджує соціокультурні зміни з позицій розрізнення типів культурного впливу і характеру культурних змін.
Коли мова йде про соціодинаміку, маються на увазі зміни, які відбуваються в культурі і людині під впливом зовнішніх і внутрішніх сил. Зміни - невід'ємна властивість культури. Поняття "зміна" включає в себе як внутрішню трансформацію культурних явищ (нетотожність самим собі у часі) так і зовнішні зміни (взаємодія між собою, пересування в просторі і т.п.).
Типи культурної динаміки. В культурології культурна динаміка описується трьома основними типами взаємодії: фазовою або етапною; циклічною і інверсійною. Найбільш проста концепція культурного розвитку - традиційна теорія лінійного прогресу, тобто цілеспрямованого поступального руху культурних форм, який розуміється в дусі еволюціонізму як удосконалення людського роду, суспільства, окремої людини, а також результатів її матеріальної і духовної діяльності. Цей тип культурної динаміки отримав назву фазового, або етапного. Для його вивчення використовується метод історичної періодизації, провідним критерієм якого є домінантний тип суспільних відносин, тобто соціальність як така. Ядром її виступають класові інтереси в одному з своїх провідних різновидів - майнових переваг, а складається вона під впливом чинників найрізноманітнішого рівня. Тип соціальності складається на основі переважання міжособистісних відносин в доіндустріальному суспільстві, товарно-грошових чинників в індустріальному або ж чинників, які формують масове суспільство у постіндустріальному суспільстві.
В рамках історичного матеріалізму концепція формаційного розвитку культури утверджувала основним чинником зміни у способі виробництва. Відповідно до цих змін виділялися і основні періоди лінійного розвитку світової культури, які породжували відповідні типи культури: первісну, рабовласницьку, феодальну, буржуазну і соціалістичну. Як передбачалося, зміна характеру виробництва тягне за собою і зміну суспільного устрою, а разом з ним і культури.
Якщо змінити масштаб і ввести стадіальний критерій універсального рівня, то культурна динаміка людського суспільства проявиться як загальносвітовий процес зміни всесвітньо-історичних епох: Первісність, Старовина, Середньовіччя, Новий і Новітній час. Динаміка оцінюється в цьому випадку як комплексне поступальне сходження людського співтовариства сходинками історичного прогресу.
Фундамент фазового типу культурної динаміки - соціокультурне перетворення. Воно має місце коли новий стан виникає внаслідок зміни колишнього стану під впливом інтенсивних процесів суспільного оновлення. Розрізнюють три основних види перетворень: реформу, трансформацію і революцію.
Реформою називається зміна, перевлаштування певної частини соціокультурного життя, яка не знищує основ існуючого порядку. У суспільній теорії і практиці до реформ зараховують більш або менш прогресивні перетворення, певний крок до покращення.
Під трансформацією розуміють сукупність явищ і процесів, які поступово і ненасильницьким чином приводять соціокультурну систему до принципово нової якості відносин.