Смекни!
smekni.com

Лицарська культура та її складові (стр. 5 из 6)

Дон Кіхот продовжує не лише лицарські традиції, але й переймається ідеологією гуманізму. Головною ідеєю героя є зміна світу на краще. Те ж завдання ставив перед собою й гуманізм. Дон Кіхот має високі уявлення про людину і творить з неї ідеал.

Лицарство давно вже віджило, коли Дон Кіхот вирішив відродити його минулу славу. Тому лицар з Ламанчі є, з одного боку, пережитком старого. І смішний він, за словами Д. Затонського, “не тому, що худий і старий, що сидить на кволому Росинанті, закутий в іржаві обладунки і голову його покриває тазик для гоління… а насамперед тому, що не вписується в свою епоху”1.

Ідеал лицаря, захисника слабких і знедолених, не був лише ілюзією. Багато з лицарів у дійсності були грубими та жорстокими. Але серед них було чимало і людей честі, справжніх захисників справедливості. У лицарів були свої закони, яких вони повинні були притримуватися: закони благородства, мужності, честі, щедрості тощо. У “Дон Кіхоті” Сервантес пародіював лицарство, але в той же час письменник яскраво втілив справжній лицарський ідеал.

Ім'я для зброєносця Лицаря Сумного Образу Сервантес, як гадають, запозичив з іспанської приказки: “Там Санчо їде на своєму віслюкові”. Прізвище Панса (ісп. panza) означає в перекладі “черево”, “живіт”. Вибір зброєносця для лицаря — дуже відповідальна справа, адже зброєносець — повинен розділити з ним усі труднощі та перешкоди, на його відданість треба покладатися стовідсотково. Чому ж саме Санчо Пансу запросив Дон Кіхот до себе за джуру? Мабуть, Алонсо Кіхано виходив із тої думки, що “був то чоловік добрий, хоч добра мав, сердега, не гурт, але, як то кажуть, без олії в голові” (розділ VII). Санчо Панса — це хазяйновита, практична і простосерда людина, що дбає насамперед про свої інтереси і мріє збагатитися. Це бідний чоловік, який зазнав за життя злиднів й утисків, тому він легко спокушається на пропозицію Дон Кіхота, сподіваючись дістати з цього матеріальну користь. На противагу своєму панові, Санчо відправляється у мандри не заради високих ідеалів — він мріє про губернаторство, і його мрія ґрунтується на глибокій вірі власну людську гідність.

Спочатку образ Санчо Панси в романі виконує лише пародійну роль, але з розвитком сюжету зміст його поширюється і збагачується. Поступово вимальовується живий і правдивий образ допитливого іспанського землероба, сповнений глибокого соціального й етичного змісту. Сам Сервантес у “Передньому слові” до роману писав, що в образі Санчо Панси він “згромадив до купи всі чесноти, що оздоблюють джуру, тоді як у тих пустозвонних лицарських романах вони трапляються лише поодинці”.

Санчо Панса — безмежно наївна і простувата людина. Він єдиний, хто вірить фантазіям Дон Кіхота. Простодушність і наївність, проте, поєднуються у нього з селянською хитринкою і часткою шахрайства. Санчо вважає, наприклад, що якщо його підданими на острові виявляться негри, то можна буде збагатитися за рахунок работоргівлі. Зброєносець ніколи не забуває, що він годівник своєї родини і тому завжди щось вимагає у свого пана: або грошей, або віслюків, або рецепт чудодійного бальзаму тощо. Після кожного подвигу Лицаря Сумного Образу Санчо вишукує собі трофеї на полі битви.

Головна особливість образу Санчо — його твереза розсудливість. На противагу Дон Кіхоту він увесь — на землі, у реальному світі, живе сьогоденними проблемами. І на свою службу зброєносця спочатку дивиться тільки з точки зору матеріальної користі.

Але згодом Санчо сам підпадає під вплив Дон Кіхота і починає вірити в його ідеали. Поступово зброєносець внутрішньо просвітлюється, стає безкорисливою та гуманною людиною, носієм народної мудрості. Санчо Панса починає розуміти, що Дон Кіхот — божевільний, проте вже не може залишити його і всюди слідує за ним, забуваючи колишню корисливість і прозаїзм. Проста, темна, неграмотна людина виявилася здатною зрозуміти піднесеність, природну доброту та високі ідеали Дон Кіхота. Про те, що Санчо Панса не залишає свого пана й завжди знаходиться поряд, свідчить його духовна і моральна стійкість.

Місце Санчо Панси в цьому світі — особливе. Герой одночасно знаходиться у двох світах: казковому, фантастичному світі Дон Кіхота та прозовому, реальному житті сучасної йому Іспанії. Поєднання цих двох світів у свідомості зброєносця відбувається досить гармонійно, тому герой не відчуває дискомфорту. Розумом Санчо оцінює всі поразки й приниження Дон Кіхота, але його серце схиляється перед змістом величних і чесних подвигів Лицаря Сумного Образу, якому він відданий усією душею. Зрештою Санчо Пансу приваблює вже не стільки губернаторство, скільки висока натура, ентузіазм і духовна енергія його пана. Санчо починає підтримувати Дон Кіхота у його фантазіях і безумствах.

Автобіографія образу Дон Кіхота

Художній образ мандрівного лицаря з Ламанчі створювався у в'язниці. Отже, біографія Сервантеса в даному випадку особливо важлива: вона дає ключ до розуміння його роману. У “Передньому слові” письменник заявляє, що він “не здолів таки переступити закону природи, що, який, мовляв, батько, такий і син. І справді, що іншого міг спородити мій недійшлий та недолугий розум, як не повість про худого, хирного і химерного сина, повного розмаїтих думок та гадок, що зроду ніякій душі живій і в сні не приверзеться?”

Багато літературознавців проводять паралель між Сервантесом та його героєм, вважаючи, що в образі Дон Кіхота письменник висміяв самого себе, свій героїзм та свою гордість. Тому роман про “премудрого гідальго” можна в якійсь мірі вважати “авторською сповіддю”, завуальованою автобіографією. І це ствердження легко довести.

Сервантес і його герой — однолітки: їм обом близько п'ятидесяти років. Вони обидва — збіднілі гідальго. Та головне, що їх поєднує, — це гуманістичні ідеали та трагічна доля. Саме з простосердості й доброти письменника народився Лицар Сумного Образу. Той, кого пізніше персонажі роману стали називати Алонсо Кіхано Добрий.

Три чи чотири зуби, вибиті спереду і збоку внаслідок сутички Дон Кіхота з пастухами, нагадують беззубий рот автора “Премудрого гідальго Дон Кіхота з Ламанчі”.

Так само, як інший герой його роману — Санчо Панса, Сервантес мріяв дістати одного дня якесь прибуткове губернаторство, і з цим проханням він 1590 року звернувся до Верховного Радника з питань Індії. На це прохання ніхто так і не зважив.

У книзі Сервантеса його сучасники впізнавали в рисах персонажів постаті реальних людей, насамперед письменників, драматургів і поетів Лопе де Вегу, Тірсо де Моліну, Хуана де ла Куеву, Суареса де Фігероа.

Читач кілька разів зустрічає у творі згадки імені самого автора, що було новаторським художнім засобом. У розділі VI, наприклад, Перо Перес, сусід Дон Кіхота, пропонує не спалювати роман “Галатея” Сервантеса, його давнього друга. Знаходимо згадку і про сервантесівську “Повість про Рінконета й Кортаділья” (розділ XLVII). Не забуває письменник згадати і про свою п'єсу “Нумансія” (розділ XLVIII).

Про життя Сервантеса в алжирській неволі дізнаємося з вуст персонажа-невільника: “Один лише бранець безпечне собі мався — гишпанський вояк на прізвище Сааведра.

Добре він дався туркам узнаки всякими своїми штуками, щоб то якось на волю вирватись, отже не чіпав його наш пан — і сам не бив, і другим не велів, ба навіть слова гнилого йому не сказав, хоч ми боялись, що й за найменшу витівку не минути йому палі, та й сам він часом було потерпав. Шкода, що часу не маю, а то б розказав вам дещо про подвиги цього вояка — цікавіше й дивніше воно б вам іздалося, аніж моя вбога історія” (розділ XL).

Таким чином, знання біографії Сервантеса допомагає зрозуміти поведінку, поривання, пристрасті та думки героя його роману.

Конфлікт роману

Ознайомившись з головним героєм роману Сервантеса, восьмикласники намагаються визначити конфлікт твору. Вчитель креслить на дошці схему.

уявний світ дійсність

ілюзія К реальність

благородні наміри неможливість їхнього

втілення

Розтлумачуючи написане на дошці, учні доходять висновку, що дійсність не відповідає уявленням про неї Дон Кіхота, але це його не непокоїть. Він живе не в реальному світі, а у вигаданому, ілюзорному. Саме цей ілюзорний світ і слугує йому грунтом, на якому він здійснює свої “подвиги”. Реальна дійсність чинить жорсткий опір шляхетним намірам лицаря з Ламанчі, і, хоча герой роману часто страждає від свого ілюзіонізму, це не гасить його активності і бажання творити добро.

У романі виведено дві реальності:

1) реальність, що народжена хворобливою уявою мандрівного лицаря з Ламанчі. Ця реальність перетворює дійсність у чудовий, поетичний, чарівний світ, де панують закони “лицарського кодексу честі”;

2) справжня реальність, що складається з області Ламанчі та її бідного простору, вбогих заїжджих дворів, вбогого населення.

Відношення Дон Кіхота з навколишнім світом достатньо суперечливі. Свої високі ідеали лицар з Ламанчі втілює в життя без урахування реального стану речей. Конфлікт зіткнення Дон Кіхота з дійсністю обертається для героя трагедією, бо він безсилий усунути антагонізм ображених і тих, хто ображає.

Світ уявний здається Дон Кіхотові більш гідним, аніж світ реальний. Жодні випробування долі не можуть змінити його поглядів. Ця особливість героя викликає повагу до нього автора й читача.

Конфлікт роману Сервантес вивів з іспанського життя XVI — початку XVII століття. Іспанія була величезною імперією з багатими заокеанськими колоніями. На перший погляд, країна створювала уявлення безмежної стійкості. Та незабаром виявилося, що її велич і міць ілюзорні.