МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра дизайну
Пояснювальна записка
з дисципліни “Робота в графічному матеріалі”
на тему:
“Ліногравюра”
Черкаси
2008
План
1 .Вступ
2. Розділ I. Естамп
3. Розділ II. З історії гравюри
а) Короткий нарис історії гравюри
б) Гравюра на рубежі XIX-XX ст
в) Японська гравюра
г) Ліногравюра в Росії.
4. Розділ III. Різновиди гравюри.
5. Розділ IV. Робота з ліногравюрою.
а) Методика роботи над гравюрою по лінолеуму.
б) Способи друку
6. Висновок
7. Додаток 1
8. Додаток 2
9. Список використаної літератури
Вступ
Мистецтво - одне з найважливіших і цікавіших явищ в життя суспільства, невід'ємна частина людської діяльності, що грає значну роль в розвитку не тільки окремої особи, але і суспільства. Суть мистецтва визначається тим, що воно є якнайповнішим і дієву форму естетичного усвідомлення навколишнього світу. Само собою мистецтво повинне було прийняти різноманітні форми щоб утілити всі ідеї думки, відчуття людей не у вигляді відвернутих понять, а в цілком конкретною формі. Існує величезна кількість абсолютно різних видів мистецтва, при чим кожен їх них володіє своїй специфікою, ставить власні завдання і створює для їх вирішення свої засоби і прийоми. Всі мистецтва мають свій власна мова і певна своєрідність художніх можливостей.
У даній роботі я постараюся якомога точніше відобразити особливості одного з напрямів гравюри - ліногравюри. Я розповім, во-перших, про її історію виникнення. По-друге, які види гравюри існують у наш час, і, по-третє, зупинюся на етапах створення ліногравюр загалом.
Ліногравюра - гравюра, тобто відбиток з малюнка вирізаного на лінолеумі або на схожому з ним пластичному матеріалі.
Взагалі створення ліногравюри - це по істині цікаве заняття. З даним видом мистецтва я знайомилася ще в художній школі на уроках графіки. І мені дуже сподобався сам процес вирізування на лінолеумі різних картинок різними фактурами.Тому я вирішила розглянути цю галузі гравюри докладніше. І тепер ставлю перед собою завдання зацікавити вас цим видом мистецтва.
1. Розділ I. «Естамп»
Ліногравюра, ксилографія, офорт, літографія - всі ці форми сучасної графіки об'єднані загальним поняттям « естамп». Масовість тиражів, невеликий формат роблять естамп сучасним, таким, що легко входить у все області життя. Інтер'єри квартир, готелів, кафе, бібліотек, виставки немислимі зараз без естампів. Спочатку естамп виник як спосіб репродукції, але надалі завдяки багатющим можливостям своїй техніка розвинувся у велике самостійне мистецтво з багатими традиціями.
Малюнок виконується художником на папері або іншому матеріалі в одному екземплярі і є унікальним. Всі авторські повторення і тим більше копії, як правило, гірше за оригінал. Але графічне зображення може бути виконане художником і на такому матеріалі, з якого шляхом обробки можна отримати велику кількість відтиснень кожний з яких вважається оригіналом. Це естампи і гравюри.
Естамп є однією з галузей графіки. Під естампом розуміють графічний твір, відтиснений з якою-небудь друкарської форми, обробленої тим або іншим способом друк: у верстаті або уручну, і самостійне значення, що має при цьому. Тираж отриманих відтиснень може коливатися від декількох штук до декількох тисяч екземплярів, причому всі відтиснення вважаються оригіналами. Таким чином естампом називають сукупність вживаних засобів графічної техніки призначеною для цієї мети, так і сам лист з нанесеним на нього зображенням. У такому разі естамп-це самостійний твір призначене для прикраси інтер'єрів або альбомів. Виконується він зазвичай в одному з трьох основних видів: у гравюрі, в літографії або офорті.
Деякі мистецтвознавці, особливо старшого покоління схильні вважати гравюрою все те, що отримане шляхом відбитку з якою-небудь форми, незалежно від техніки виконання. Іншими словами, гравюрою в цьому випадку називають і літографію, і офорт, і навіть цинкографію, де в поліграфічному виробництві використовуються фотомеханічні способи перекладу малюнка в друк, звідки і відбувся застарілий тепер термін «геліогравюра».
У сучасному розумінні під терміном «естамп» мається на увазі той, що має самостійне значення графічний лист. Гравюри є ще різновидом, разом з літографією і офортом. Отже терміни «гравюра» і «естамп» не ідентичні: естамп може бути виконаний як у гравюрі, так і в іншій техніці, а гравюра, у свою чергу, може і не бути естампом. Такі гравюри, зроблені для книг, - це вже не естампи, оскільки вони не мають самостійного значення.
Для друкування естампів в поліграфічній промисловості застосовують спеціальні друкарські фарби.
2. Розділ II. З історії гравюри.
Короткий нарис історії гравюри
Історія гравюри - з давніх часів до початку XX століття - це історія подовжньої і торцевої гравюри на дереві, різцевої гравюри на міді, офорту зі всіма його різновидами, а пізніше і гравюри в складній комбінаційній техніці. Не можна не згадати тут і літографія. Без всієї цій передісторії не могла б існувати і ліногравюра. Ліногравюра існує ще не більше ста років. Що б краще «відчути» її, потрібно знати і всю історію гравюри.
Перша згадка про гравюру зустрічається в VI столітті нашій ери в історії образотворчого мистецтва Китаю, де гравюра мала прикладне значення і існувала у вигляді клейм, друку в буддійських храмах і як трафарети для кольорових тканин.
У Європі вже з XV століття існували гральні карти віддруковані з дерев'яних дощок. Перша гравюра на дереві була зроблена в Німеччині в 1423 році. У Франції, Італії, Фландрії і інших країнах вона виникла декілька пізніше, а в Росії - в 1464 році. Поштовхом до розвитку гравюри як самостійного виду мистецтва послужило, як відомо розвиток наук, культури, освіти, - тоді ж виникла необхідність пропаганди цих досягнень, що і послужило підставою для винаходу друкарського верстата і розвитку книгодрукування.
На ряду з книгами і гравюрами релігійного змісту друкувалися географічні карти, букварі, технічні малюнки. Паралельно з гравюрою на дереві розвивалася гравюра на мідь і офорт, причому ці види існували також і як прикладне мистецтво у вигляді орнаменту на зброї і металевому посуді, у вигляді художніх шрифтів на надгробках і т.д. Точної дати виникнення гравюри на металі немає, але її відносять до середини XV століття.
У Росії при збройовій палаті був цілий штаб граверів що працювали в прикладному мистецтві, з яких надалі вийшли перші художники - професіонали.
Самостійне значення має і книжкова гравюра яка є спадкоємицею книжкової мініатюри. Найстародавніші мініатюри робилися на пергаменті. Вони цікаві по композиції і красиві по фарбах. З часом, в XVII столітті, малюнок мініатюр ускладнився, лінії в них стають віртуозними, фарби пестрєє, яскравіше, вводиться позолота.
У першодрукованих гравюрах художник спочатку не брав складних, багатофігурних сцен, а виходив із спрощених композиційних побудовах, обмежувався зображенням однієї фігури в центрі листа поміщаючи по краях красивий орнамент, а нижче заголовну буквицю і шрифт. Зображення будувалися в основному за рахунок чорних ліній. Білим штрихом іноді робили тільки орнамент. Зображення резалісь надзвичайно ретельно і точно. Шрифт добре читався, оскільки у пресі він був одній насиченості. Титульні листи у таких книг були достовірно художніми творами книжкового мистецтва. Заголовна буква часто друкувалася червоною фарбою і красиво виділялася на сторінці. Раніше в мініатюрі художники від руки малювали складні переплетення з округлих ліній. У гравюрі це робити недоцільно, а тому з'являються рубані прямокутні форми. Так само як і в мініатюрах, букви в гравюрах зображали тварини, але форми їх спростилися, стали сприйматися чіткіше.
З розвитком техніки гравюри в пізніший період ускладнюються композиції листів, зображення і орнаменти, з'являються дуже хитромудрі заставки і віньєтки, але всі вони добре «виглядають» з текстом. У листі з книги «Жітіє Ісаакия чудотворця» почала XVIII століття видно, що як і раніше головна дійова особа зображається в центрі, а по краях замість орнаменту робиться цілих шість сцен на загальну тематику. Це прийом що застосовується в іконі.
Лубок - це гравюра на дереві в один колір, виконана як правило, художником з народу. Лубок розфарбовувався від руки акварельними фарбами. Це мистецтво виникло в Китаї в VIII столітті і отримало широке розповсюдження в багатьох країнах. У Росії воно виникло в середині XV століття і зробило вплив на подальший розвиток гравюри. Більшість дослідників - мистецтвознавців рахує, що термін «лубок» походить від лубового короба, в якому продавці носили для продажу ці гравюри. Спочатку лубки виготовляли тільки в Москві, а потім вони отримали ширше розповсюдження, коли виникло декілька шкіл: київська, новгородська і інші. В середині XVI століття лубок широко розповсюдився в Західній Європі.
На Заході лубок не набув такого широкого поширення як в Росії. Часто в країнах Західної Європи запозичували тематику і композиції російських лубків. Бувало і зворотне, при цьому мінявся лише текст. Не завжди лубок робився в техніці гравюри обріза на дереві: були лубки і у техніці різцевої гравюри, мецо-тінто і в літографії.
Самостійне значення російська гравюра придбала в кінці XVII і на початку XVIII століть, в епоху Петра I. Широке розповсюдження у графіків отримала тема архітектури Петербургу.
У цей період в західній Європі крім живопису і малюнка розвивається і гравюра. У німецькі майстри багато уваги приділяли гравюрі обріза і різцевої . Великий вплив на подальший розвиток мистецтва в Голландії і Фландрії надав Лука Лейденський (1494-1533). Він так само як і багато його сучасників працював в живописі і в гравюрі. Переводив свої малюнки в техніку різцевої гравюри на міді. Великий голландський художник Рембрендт ванРейн (1603-1669) був новатором і продовжував подальші шляхи розвитку мистецтва. Він створював шедеври як в живопиши, так і в графіці. Зі всієї техніки він вибрав офорт, в якому можна йти від живописності, від плями і в теж час від малюнка, від лінії. Серед італійських майстрів виділяється великий знавець архітектури Дж. Би. Піранезе (1720-1778), що створив декілька альбомів крупних декоративних офортів. Офортна техніка вільніша, ніж гравюра на міді, дозволила йому широко і живописно зображати натуру і архітектурні фантазії, зберігаючи строгий лінійний малюнок. У Англії один з видатних художників - живописців - Хогарт .У його є безліч гравюр з різними сатиричними сюжетами. Ми цінуємо цього художника, як творця критичного реалізму. У області офорту працював великий іспанський художник Гойя. Його офорти виконані з застосуванням акватинти, дуже живописні.
З граверів інших країн Необхідно відзначити француза Ж. Калло, найбільшого малює і гравера XVI-XVII століть. А так само німецького художника і гравера - Д. Ходовецкого.
Гравюра на рубежі XIX-XX ст.
Інтерес людей до гравюри з XVIII почав затихати і велику роль у відродженні гравюри як самостійного виду мистецтва відіграла техніка репродукції в кінці XIX і на початку XX століття спочатку на заході потім і в Росії. Ця техніка отримала широкою розвиток в багатьох країнах. Це було час виникнення ряду нових областей графіки, у тому числі і ліногравюри. В кінці XIX і початку XX століття гравюра отримала подальше розвиток, особливо у Франції. Для нас цікавіший саме цей період оскільки він пов'язаний з виникнення гравюри на лінолеумі.
Цікавий той факт, що в Парижі існувало у той час безліч суспільств художників - граверів, а так само любителів гравюри. Професійний рівень гравірування був досить високий; художники в більшості своєму не обмежувалися яким-небудь одним видом гравюри, а пробували свої сили і в суміжних областях графіки .Що торкається виникнення перших ліногравюр, то ми не маємо в своєму розпорядженні точних відомостей про том ким і коли вони були зроблені. У історії мистецтва ще не написано ні однієї капітальної праці по історії ліногравюри, а що є про неї відомості як на російському, так і на іноземних мовах украй скупі і даються у загальних відомостях з естампами в загальних монографіях. Що виникла в цей час гравюра н лінолеумі не відразу набула поширення. Це був період коли фотомеханічний спосіб друку став витісняти репродукційну гравюру. Шукаючи нові шляхи в мистецтві, художники прийшли до необхідності відродити гравюру як самостійний вид графіки. Від сухої манери поширеною в ті роки в репродукційній штриховій гравюрі, вони перейшли до тональних суцільних покриттів, до світлотіні. Перші роботи в цій області робилися в ксилографії.
Перехід від ксилографії до ліногравюре зовсім не освячений спеціальній літературі. В усякому разі, специфіка лінолеуму дозволила досягти ще більшої легкості при гравіюванні, свободи використання в чорно- білому зображенні, а дешевизна матеріалу мала позитивне значення для розвитку кольорової гравюри, де було потрібно багато дощок. Художники працювали в тій і іншій техніці, а по манері зображення ксилографії деколи виглядали як ліногравюри.
На розвиток ліногравюри в кінці XIX століття великий вплив надали японські ксилографії, які в цей час стали користуватися широкою популярністю. Досвід японських майстрів представляє інтерес для всіх, хто вивчає гравюру, тому на ній необхідно зупинитися.
Японська гравюра
До Японії гравюра на дереві проникла з Китаю, де вона була відома з глибокої старовини і в основному була присвячена релігійною тематиці. З початку XVII в. у японському мистецтві виникла нова течія. Художники зверталися до природи, до людей, до життя, що оточує їх, і створювали реалістичні твори. Розквіт мистецтва був частково обумовлений тим то в країні після тривалих міжусобних воєн був на довгий термін встановлений мир.
Культурним центром країни стало місто Едо, тобто Токіо де працювала близько тисячі художників - граверів. Розквітом усесвітньо відомої японської гравюри прийнято рахувати період приблизно в двісті років: від середини XVII до середини XIX століття.
Якщо в Європі і в Китаї гравюра зародилася як репродукційна, то в Японії вона стала самостійним видом мистецтва. Японські гравюри відразу можна дізнатися по точному малюнку, витонченій лінії декоративній умовності в кольорі, красивим поєднанням квітів. Цікавий метод їх виконання: робив малюнок зазвичай художник, який ставив свою монограму, а вирізував гравюру мастер-різьбяр і друкував. Ці майстри володіли, як правило, крім досконалості в своїй майстерності і художнім смаком.
Друкувалися японські гравюри водяними фарбами розмішаними на рисовому, клеї, який не давав розтікатися барвистому шарую. Фарби наносилося широким гроном типу флейц, а друкувалися гравюри уручну, за допомогою кістяної гладилки, за формою тієї, що нагадувала довжину флакона. Великого тиску не вимагалося, оскільки пористий папір легко вбирав фарбу.
Спочатку в Японії існувала чорна гравюра. Родоначальником її прийнято вважати Моронобу, який зображав нескладні жанрові сцени і окремі фігури. Вперше застосував кольорову гравюри як самостійний вид мистецтва Хоронобу. Своїм розквітом гравюра зобов'язана таким художникам, як Утамаро, Хироге, Хокусай і багато інших.
Девізом для їх творчості можна узяти слова великого художника Хокусаї: «ні що в природі не повинно бути залишено без уваги».
Ліногравюра в Росії
У Росії ліногравюра виникла декількома роками пізніше, ніж в інших країнах Європи. Початок XX століття - це період, коли у нас гравюра майже цілком стала репродукційною або виконувала завдання книжкового і журнального оформлення. З найбільших майстрів, що працювали в ксилографії і в офорті, слід в першу чергу назвати В. У. Мате який виховав ціле покоління чудових графіків. Першим з росіян художників застосував ліногравюруН. А. Шевердяєв, який в час перебування в Парижі в 1906 році виставив свої роботи в цій техніці і мав успіх. У 1907 році до ліногравюре звернувся, що став надалі російським художником - гравером, І. Н.Павлов, який вже до цього мав величезний досвід в роботі над репродукційною гравюрою. І. Н. Павлов зацікавився гравюрою на лінолеумі. За свідченнями Шевердяєва: «у Парижі лінолеум вже витіснив гравюру обріза. І лише застарілі естети прізіралі цей новий гнучкий матеріал». Павлов самостійно розробив техніку гравірування на лінолеумі і прийоми друку. У історію графіки художник увійшов перш за все своїми знаменитими серіями кольорових ліногравюр.
Ще з епохи Відродження почав виявлятися інтерес до екслібрисам. EXLIBRIS- слово латинського походження, набуває в наші дні все велику популярність. Воно означає "з книг..." і часто в цьому сенсі уживається, наприклад: "Exlibris А. А. Сидорова". Але воно має і більш загальний сенс, позначаючи книжковий знак з будь-яким текстом. Екслібрис може бути намальований від руки, по трафарету, відштемпельованим, витиснутим на кришці палітурки або корінці книги (суперекслібрис) або ж наклеєний. Наклеюються найчастіше листи тиражної графіки. Екслібрис може бути пов'язаний з змістом тих книг, для яких він призначений, з особливостями характеру занять їх власника. Вже з винаходом книгодрукування книжний знак став бути схожим на сучасний: маленький естамп, відтиснений з гравірованою на міді або дереві дошки. В кінці XIX - початку XX століття екслібриси все більш охоче гравірують на дереві і новому матеріалі - лінолеумі.
Ліногравюрою займалися знамениті російський художники Б. М. Пустодієв, М.В. Маторін, Суріков, В. А. Фаворській і багато інших. Захоплювалися ліногравюрою і багато російських художників - живописці.
Блискучим офорістом був і Нівінській, що створив цілу школу московських граверів. Серед інших художників, що внесли великий внесок в розвиток радянської графіки був А.И. Кравченко, що так само працював в області ілюстрації і гравюри на дереві, а так само інші видатні радянські художники.
Традиції художників старшого покоління продовжують молоді графіки. Більшість з них пройшла грунтовну професійну підготовку в художніх вузах.
3.Розділ III. Різновиди гравюри
Гравюра може бути на дереві, на металі або камені, на лінолеумі.
Гравюра на дереві отримала назву ксилографії, від грецького слова «ксилос» (дерево). Існує два види гравюри на дереві: обріз (або подовжня) і торцева. Сам термін найчастіше позначає чорно-білу торцеву гравюру на дереві, набагато рідше - подовжню, яку прийнято називати гравюра «обріза на дереві». Кольорову гравюру так і називають: «кольорова гравюра на дереві». Для гравюри обріза береться грушева сливова або липова дошка подовжнього розпила; зображення вирізується ножем або різцями і стамесками різної величини. Для торцевої гравюри береться поперечна площина дерева твердих порід, в основному кавказької пальми, при чому зображення режется різцями різної конфігурації.
Гравюри на лінолеумі виконуються різцями різних перетинів кожен різець має жолобок всередині. Для роботи найзручніше «пробковий» лінолеум, хоча можна застосовувати і інші сорти. На цьому виді гравюри. Я зупинюся трохи пізніше.
Гравюри на міді роблять на мідній дошці різцями аналогічними тим, якими користуються в торцевій гравюрі.
Термін «літографія» походить від грецького слова «літос» (камінь). У цій техніці зображення наноситься м'яким графічним олівцем особливого складу на, різних розмірів, вапняний камінь білого кольору, що має плоску прямокутну форму і зернисту фактуру. Потім камінь обробляється таким, що труїть. Літографія, як і гравюра на дереві і на лінолеумі, витримує великий тираж - до декількох тисяч відтиснень.
У спорідненості з літографією стоїть альграфія. В цьому випадку камінь замінюється на алюмінієву пластинку. Але це застаріла техніка. Її недолік - малий тираж.
Офорт включає безліч різновидів. Власне офорт - це зображення, нанесене на мідну або цинкову пластинку, покриту кислототривким грунтом темного кольору. Малюнок продряпуєтся голками різної товщини, після чого труять в кислоті.
Інший вид офорту - «суха голка». Тут зображення продряпуєтсяна дошці, позбавленій грунту, і потім не піддається труїть. До офорту відноситься і «акватвань» - спосіб, за допомогою якого до контуру, зробленому таким, що труїть або сухою голкою, додається тон по засобам покриття відповідних поверхонь розчином тієї, що роз'їдає цинк кислотою.
Монотипією називається відтиснення, отримане на папері з зображення, нанесеного на металеву дошку або на скло масляними фарбами.
Останніми роками часто застосовують новий вигляд гравюри. Але всі виконуються за принципами гравюра на дереві, ліногравюри або офорту.
4.Глава IV. Робота з ліногравюрою
Методика роботи з гравюрою по лінолеуму
Лінолеум - благодатний матеріал для будь-яких творчих задумів: від екслібриса і книжкової заставки до великої станкової гравюри як чорною, так і кольоровою. Гравюра на лінолеумі сприяє розвитку пластичного бачення. Заняття ліногравюрою не тільки цікаво, але і корисно тим, що привчає працювати в матеріалі, примушує багато малювати постійно тренувати руку, око.
Для роботи над гравюрою необхідні лінолеум, різці або штихеля, валик, фарби і папір, а так само такі підсобні засоби, як ножі, стекло, оліфа і ін. Для гравюри потрібний пробковий лінолеум, середній щільності, завтовшки 2,5-3 мм. Перед роботою його шліфують пемзою або наждачним папером, поливаючи водою спочатку уподовж, а потім упоперек. Чим краще і рівніше відшліфований лінолеум, тим легше на нім працюватиме, тим більше тонкий штрих можна отримати в відтисненні. На такий лінолеум добре накочується валиком фарба, а значить легше отримати і хороші відтиснення. Після шліфовки лінолеум слід скласти і накласти на нього прес, щоб він не завертався потім в трубку. Висохлий лінолеум необхідно протерти оліфою і насухо витерти.
Перший етап роботи - це створення ескізу. Ескіз винен бути добре продуманий і пропрацював, обов'язково потрібно розібрати, дебуде світло, а де - темні місця. Бажано зробити це чорними фарбами або хоч би олівцем. Це найвідповідальніший етап роботи. Тут потрібно уміти графічно мислити, перекладати об'ємне зображення «мовою» чорного і білого. За рахунок штрихів, їх товщини, частоти, розмірів, напрямів передається не тільки форма предметів, але і різниця в їх матеріалах. Ескіз
роблять в розмір малюнка. На першій стадії свій роботи потрібно прагне знайти загальне графічне рішення.
Після того, як рішення знайдене, переводять композицію на лінолеум.
Це можна зробити по-різному. За допомогою олівця перевести малюнок кальку (калька дає можливість зворотного зображення). Покласти її лінолеум, натертий воском, малюнком вниз і гладкою пластинкою (зворотним кінцем ручки) передавити зображення по контуру. Віск дає можливість чіткого контуру. Можна покласти під кальку на лінолеум що копіює папір, тоді лінолеум не обов'язково натирати воском, і обвести малюнок олівцем. Переведений малюнок потрібно обвести тушшю, щоб він не стерся в процесі роботи. Тонкі лінії обводяться пером, а великі чорні плями закрашуються кистю. Переводячи малюнок, треба пам'ятати, що все, зображене на лінолеумі, при друці вийде в зворотному, "дзеркальному" зображенні.
Поглиблення на лінолеумі робляться штихелями - різцями різних профілів і розмірів (грабштихель, мессерштіхель, шпіцштіхель болтштіхель, флахштіхель, фаденштіхель, тонштіхель). Половина успіху в гравіруванні залежить від гостроти різця. Необхідно пам'ятати про техніку безпеці, щоб уникнути можливих неприємностей. ). У подібній справі велике значення має правильне розташування грон рук. Прийнято ліва (не ріжучу) руку, що притримує лінолеум під час роботи, тримати нижче правої, робочої руки. Це необхідно тому, що різець може зірватися, а в такому положенні рук він не нанесе пошкоджень
Перш ніж приступити до своєї роботи, необхідно небагато потренуватися на маленькому шматочку лінолеуму, відпрацювати глибину і форму штриха. Вправи можуть бути такими: 1) розташувати декілька ліній - спочатку на однаковій відстані один від одного, потім, поступово збільшуючи цю відстань, довести частоту цих ліній до максимальної розрідженості (тобто до повної щільності кольору у відтисненні); 2) лінії, що перехрещуються; 3) хвилясті лінії; 4) точкові лінії (глибокий натиск і слабкий); 5) лінії по кругу і т.д.; 6) робота різнимі за профілем різцями.
У роботі необхідна послідовність. Гравірування лінолеуму краще починати відразу з відповідальних місць. Спочатку обрізають тонким лінії, прорізають штрихування, а потім широким різцем вибирають непотрібні місця фону. Корисно чергувати дрібну, «ювелірну» роботи з вибіркою великих площин. Тоді відпочиває око і робота йде продуктивно. Вирізування гравюри вимагає акуратності, посидючості, терпіння, не в якому випадку не можна поспішати. Корисно знати, що чим більше штрих, тим глибше за нього потрібно прорізати.
Для друкування першого пробного відтиснення береться чорна друкарська або масляна фарба, яка валиком наноситься на лінолеум рівномірно, так. Що б не було грудочок і нерівностей. Надрукувати декілька відтиснень на верстаті або уручну. Один їх їх слід берегти незалежно від якості, а на другому виправляти тушшю або білилами, моменти які недопрацьовані. Після, виправляється сама робота на лінолеуму і робиться чергове пробне відтиснення. Відтиснення вважається хорошим, якщо тон фарби темний і глибокий, а шар не дуже густий і не рідкий, коли добре і чітко протягнутий в пресі кожен штрих, не забиті фарбою дрібні білі штрихи, немає слідів подряпин і інших дефектів лінолеуму, папір не пом'ятий і не надірвана. Свіже відтиснення на гладкому папері не можна відразу складати в пачку, якийсь час вони повинні сохнути.
Після закінчення роботи форма і валик ретельно промиваються скипидаром і протираються ганчірочкою.
Способи друку
За способами друку все різноманіття прийомів і різновидів техніки зводиться до трем видам.
Першим з них є високий друк. У цій техніці відбиток дають ті ділянки, які залишаються на площині дошки. У поліграфії дошка, з якою друкується великий тирах відтиснень, називається кліше.
Другим способом є глибокий друк. При цій техніці зображення на папері дають ті місця, які на дошці заглиблюються. Такі, наприклад, гравюри на металі або офорт.
Третій вигляд - плоский друк (літографія) досягається тим що зображення обробляється у такий спосіб, коли одні ділянки приймають фарбу, а інші - ні. Друкарську форму в літографії називають каменем.
Верстати для друкування гравюри існують разнихконструкцій. Для високого друку застосовується верстат у вигляді паралельних плит, які з'єднуються за допомогою важеля і притискують лист до дошки. Також в ліногравюрі застосовується ручний метод високого друку. Лист паперу накладається на накатану фарбою поверхню лінолеуму, а потім обережно протирається столовою ложкою. Верстати для глибокого друку влаштовані так, що верхня плита замінюється циліндром, що обертається, од яким прокатується нижня плита разом з дошкою. При цьому папір вдавлюється в поглиблення на дошці. Той же принцип друкування використовується і в літографії тільки тиск тут менше. При високому і плоскому друці фарба на оброблену поверхню накочується валиками, а в глибокому друці втирається тампоном і долонею руки.
Висновок
У моїй роботі в першому розділі розкривається таке поняття, як «естамп», тобто що має самостійне значення графічний лист. Другий розділ включає деякі факти з історії виникнення, як гравюри загалом, там і ліногравюри. Третій розділ містить інформацію про види гравюра. Існує всього три види гравюр - на дереві, на металі або камені, на лінолеумі. Але ці види діляться ще на підвиди. Гравюра на дереві може бути подовжня або обріз і торцева. Гравюра на металі - офорт включає безліч різновидів. Взагалі - це зображення, нанесене на мідну або цинкову пластинку, покриту кислототривким грунтом темного кольору. Малюнок продряпаєтся голками різної товщина, після чого труять в кислоті. Інший вид офорту - «суха голка». Тут зображення видряпуєтся на дошці, позбавленій грунту, і потім не піддається тому, що труїть. При чому, потрібно враховувати, що і гравюра на лінолеуму, і на дереві, і на металі може бути надрукована трьома способам: високий друк, глибокий і плоский. У цій роботі я детально зупинялася на ліногравюрі. Але тему можна продовжити і розповісти не тільки про ліногравюрі, але і про особливості офорту і про ксилографію.
Не дивлячись на те, що ліногравюра- це порівняльно новий напрям в мистецтві, вона отримала визнання як мистецтвознавців і художників, так і людей, далеких від мистецтва по всьому світу. Не одне покоління художників - граверів присвятили себе даному виду мистецтва. У різних країнах щорічно проводяться виставки робіт, як майстрів, так і дітей. Наприклад, в Японії в 2001 році проводилася велика виставка різнихвидів гравюр : ксилографія (різьблення по дереву), літографія ( по каменю) офорт (зображення, нанесене на мідну або цинкову
пластинку), ліногравюра (на лінолеумі). Роботи, представлені на виставці, Були виконані на дуже високому рівні,- діло рук справжніх майстрів своєї справи.