На Землі сила Аллаха втілюється в мусульманській громаді, в умме. Умма символізує собою, по суті, спільність всіх правовірних. Життя кожного мусульманина, його напрям думок, побут і система цінностей строго контролювалися уммой, поза якою індивід ставав ізгоєм і не міг розраховувати на благочестя й релігійний порятунок.
Відносини мусульман усередині умми регламентувалися Кораном, Сунной і шаріатом. Шаріат - звід релігійно-етичних приписань ісламу. Він був розроблений в VII - XII вв. в Арабському халіфаті. Шаріат виходить із принципу рівності мусульман і виступає як мусульманське право. Мусульманська рівність припускає, що всі не більш, ніж піщина в порівнянні із всемогутнім Аллахом, і кожний покірний волі Аллаха й долі є воїном ісламу.
Причетність до ісламу, до умме в мусульманській культурі розцінюється вище, ніж розподіл на раси, статі, племена й мовні групи. Мусульманська культура практично не визнає соціальну замкнутість станів, спадкоємна соціальна нерівність навпроти, релігійно освячена й практично всім управляє принцип соціальної мобільності, а здатності, випадок відкривають двері наверх кожним, гідним того. Раб міг стати еміром і, бідняк-селянин - шановним знавцем ісламу., високопоставленим улемом, солдат - воєначальником .
Вся система ісламської культури виховувала в правовірному почуття переваги над невірними. Так, ісламська держава обкладала невірних більше високим податком, чим шанувальників Аллаха. Невірний завжди розглядався в мусульманській державі як нерівний правовірному. І це намагалися підкреслити судді-кади на всіх процесах за участю мусульманина й не мусульманина. У відношенні до невірного культивувалися хитрість і жорстокість.
Вихованню мусульманського фанатизму сприяла система молитов. Мусульманин повинен п'ять разів у добу робити молитву: на світанку, у піддягни, у другій половині дня, після заходу сонця, на початку ночі. Кожна молитва повинна свідчити про релігійну запопадливість і повне підпорядкування волі Аллаха.
Іслам знайшов і особливу форму оповіщення віруючих про час намазу. У годину молитви лунає спів муедзина, що, вийшовши на балкончик мінарету, голосно, співучо читає вірші Карана: «Аллах великий! Свідчу, що Мухаммед - посланник Аллаха. Вставайте на молитву, ідіть до порятунку. Молитва краще сну». Це повторюються кілька разів. Закінчуються словами: «Аллах великий! Немає бога, крім Аллаха».
При створенні молитви повинні дотримуватися правила - Одне з головних умов: той, хто молиться повинен зосередити вся своя увага, всі щиросердечні сили тільки на молитві. В одному з хадисов сказано, що Всевишній не почує молитов людини порочного, що сушиться нікчемними думками й низинними бажаннями.
Молитва повинна бути короткої, але глибокої за змістом. Під час молитви руки варто підняти до рівня плечей, а після прочитання її зробити рукам благословення Аллахові - провести долонями по особі, це вважається необхідним і непорушним ритуалом.
Намаз відбувається не тільки в мечеті, але й у будь-якому іншому місці, де застав віруючий намаз: у поле, у шляху, на робочому місці й т.д.
Крім п'ятикратної молитви існують і інші види спілкування з Аллахом: дуа - молитва, що містить яке-небудь конкретне прохання до Аллаха: вдячні або поминальні, нічні молитви в час поста. Полуденна молитва в п'ятницю повинна відбуватися в мечеті, їй передує проповідь. Особливе місце в ритуалах ісламської культури займає пост рамазан. Він дотримується в дев'ятий місяцю по мусульманському місячному календарі, уведеному Мухаммедом. Протягом усього поста цілий день не можна ні їсти, ні пити, не доторкатися до жінки й т.д. Шаріат затверджує, що пост буде порушений, якщо в денний час злизнути хоч краплю дощу, яка випадкове опинилася на губі. Всі заборони знімаються на час ночі.
Пост пропонує й моральну помірність. У цьому місяці особливо погано сваритися, брехати, обмовляти, ображати осіб духовного звання.
Пост насамперед націлений на зміцнення віри в Аллаха. Щодня до настання світанку мусульманин повинен вимовляти особливу формулу, у якій заявляє про намір поститися й просить Аллаха благословити й зміцнити його в цій богоугодній справі. Без проголошення пост недійсний.
Вихованню фанатизму в мусульман сприяє й культ паломництва (хадж). Кожний повнолітній мусульманин зобов'язаний зробити хоч раз у житті хадж., тобто відвідати Мекку, священне місто ісламу де народився пророк Мухаммед. Після цього він одержує право на почесний титул «хаджі».
Мекка відома своїм храмом - Кааба. Уважається, що це древній язичеський храм, відомий тим, що там зберігається Чорний камінь - аль-хаджар уль-асвад, що впав, по переказі, з неба. Для мусульман Чорний камінь - святиня, символ Аллаха. Кааба йменується «будинком Аллаха».
Зробивши ряд ритуальних дій, прочани одержують право повернутися додому в зеленій чалмі, арабському бурнусі або білій довгополій туніці. Цей одяг символізує здійснення хаджу.
Поряд з визнанням Аллаха єдиним богом і Мухаммеда - його пророком, п’ятиразовій молитвою, постом і паломництвом в основу мусульманського способу життя й мислення включається й п'ятий елемент - податок на користь бідних. Він важливий для мусульманського способу життя, для ісламської культури. Він не тільки символізує єдність умми, турботу багатих про бідних. У ньому втримується виправдання політичної й релігійної влади претендувати в ім'я Аллаха на майно будь-якого заможного мусульманина. Повна сваволя влади, грабіж торговців, що багатіють, - традиція ісламської культури.
Зате мусульманин, відчуваючи себе повноправним членом умми, завжди був готовий постояти за Аллаха. Політичні й релігійні влади мусульманського світі завжди могли покластися на ревних послідовників Аллаха.
На відміну від християнства іслам ніколи не був релігією пригноблених. Він формувалася як ідеологія релігійно-політичної організації арабських племен; змушених відстоювати свої економічні, торговельних інтереси. Тому в ісламі відразу ж сформувалося тверде подання про владу й політичну організацію умми. Можна сказати, що іслам виявився ідеальною релігійно-політичною основою для централізованої держави й ведення воєнних дій проти невірних. Не випадково, що під зеленим прапором Аллаха войовничі арабські племена швидко домчалися до границь Франції й Індії. У Х ст. багато войовничих тюркських племен знайшли в ісламі адекватну своїм настроям ідеологія й культуру. Під зелені прапором Аллаха спочатку сельджуки, а потім османи вели загарбницькі війни у Візантії. Воїни Османської імперії штурмували Відень. Кривавими походами прославився Тамерлан. В XVI в. на завойованій території Індії Бабур заснував ісламську імперію Великих Моголів.
У силу своєї специфіки іслам буквально з моменту свого виникнення виявився утягненим у постійні політичні звади й розбіжності. Уже говорилося що після смерті Мухаммеда з'явилися шиїти, які претендували на те, що влада в ісламській державі повинна належати родичам, нащадкам пророка.
Халіфат - концепція ісламської державності розроблена сунітами. Середньовічні правознавці витлумачили Коран таким чином, що державна влада повинна належати шановному мусульманинові в силу особливого договору. Такий договір укладається між уммой (вірніше, її визнаними представниками) і претендентом на халіфат. Умови, яким повинен задовольняти майбутній халіф, сформулював середньовічний правознавець аль-маварди, і вони зводяться до наступного: халіф повинен походити із плем'я курейшитів, бути справедливим, мудрим, сміливим, фізично здоровим і піклуватися про благо підданих.
Халіф не має повноваження монарха й не може передати влада в спадщину або свою волю призначити спадкоємця. Умма дивиться на нього як на свого представника. Халіф зобов'язаний виконувати приписання Корана й може бути притягнутий до відповідальності за порушення суни й шаріату. Ісламська культура високо оцінює інститут халіфату, думаючи, що його відрізняє духовно-моральна спрямованість, що ставить його вище західної демократії.
Від сунітів більше демократичним характером відрізняються хариджити (від арабського слова «хаваридж» - що вийшли, що обурилися). Вони коштують за рівність всіх мусульман, за виборність імама-халіфа. Главою умми може бути вибраний будь-який її член. За свої радикальні погляди хариджити піддалися розгрому, і в цей час їх можна зустріти головним чином в Омані й країнах Північної Африки.
Прихильники імамату думають, що державна влада має божественну природу й повинна. належати лише родичам пророка: нащадкам Алі, Фатіми, тобто святим імамам, а також їхнім родичам по бічній лінії. Імам - особа виняткова духовне, і влада його носить теократичний характер. В XI - XIII вв. на території Ірану активно діяла секта ассасинів. Підбадьорені гашишем, готові йти на смерть в ім'я віри, воїни - ' смертники (федаїни) утворили ударну силу цієї секти. Федаїни створили свою державу. Але й воно проіснувало недовго. Захопивши Іран монголи зруйнували державу ассасинів. У цей час ісмаїліти зосереджені головним чином в Індії й Ірані, а також у Таджикистані.
У силу своєї внутрішньої згуртованості, стійкості; до зовнішніх змін і відданості ісламським цінностям, мусульманська умма виявилася здатної протистояти західноєвропейському колоніалізму. Мусульманська культура знайшла в собі сили для сприяння національно-визвольному руху. Величезний авторитет Корана й політичних лідерів, що одночасно виступали як проповідників ісламу, магічно діяв на розуми й серця віруючих.
Але ісламській культурі довелося виявити свої потенційні сили в різних умовах. Колонізація Єгипту супроводжувалася його відносною європеїзацією. ДО 1923 р. він став незалежною конституційною монархією. В 1936 р. англійці вивели із країни, а в 1956 р. відбулася націоналізація Суецького каналу. Європеїзація Єгипту зустрічає опір ісламських фундаменталістів. Ще далі по шляху європеїзації пішла Туреччина. Іслам відділений від держави, але тюрко-ісламська культура повністю зберегла свої позиції. У країні буржуазно-демократичні порядки сполучаються з ісламськими традиціями в духовному житті й побуті.