Реферат
З культурології
На тему: «Мистецтво як об’єкт наукового дослідження. Види мистецтва»
План
Вступ
Мистецтво як унікальний механізм культурної еволюції
Диференціація й інтеграція видів мистецтва
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Фактори зовнішньої взаємодії людини зі світом (знаряддя, праці, економіка, табу, моральне жнття тощо) мали обмежений характер, тому що кожен iз них мав вузьке поле застосування у соціальному житті. У первісному суспільтві, напевне, досить часто траплялися сплески індивідуалізму, що виявляли себе в різних антигромадських проявах. Отже, нео6хідний був засіб, який відтворюючи суспільні цінності i необхідну модель життя, безпосередньо i не примусово впливав на світовідчуття людини, регулюючи ії поведінку. Духовний світ людини, що ускладнювався, ніякою мірою не в силі був відобразити i зберегти жоден із названих засобів.
Ці завдання могли бути розв'язані тільки з появою на світ мистецтва. Мистецтво здатне увібрати й передати всі можливі ситуації взаємодії людини i світу без будь-якого локального о6меження. Відображенню мистецтвом доступні як матеріальні так i духовні сторони суспільного життя. Мистецтво цілісно відтворює дійсність: може у відбитому вигляді зберегти матеріальну сторону життя i ті людські стани, ті види людського реагування на дійсність, які з ними пов'язані. При художньому сприйнятті вся життєдіяльність, відображена у мистецтві, «оживає», навіть для людини, яка немає у особистому досвіді чогось подібного. Завдяки усьому цьому індивід виявляеться здатним воскрешати i передавати досвід, думки, почуття громади. Мистецтво є найдоступнішою формою засвоєння знань, оскільки воно сприймається у конкретній формі справжньої життєдіяльності. Величезна роль мистецтва у розвитку людства полягала у тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Справа у тому, що первісний лад був консервативним, вимагалося чітке дотримання табу, ніяких індивідуальних тлумачень не допускалося, що заважало виявленню ініціативи, свободи особистості. Мистецтво ж - за самою своєю природою i характером впливу на сприймача вимагає від людей творчості (добудова відкритої моделі, співвіднесення досвіду того, хто передає i того, хто сприймає; вплив думок i почуттів, закон уподібнення, розкріпачення при сприйнятті). Мистецтво, завдяки ефектові передаваної інформації у тому, хто сприймає, не консервувало життєдіяльність, а робило їі «справжньою» реальністю, життям, відродженим у думці, почутті, стані, спонуканнях. Таким чнном, мистецтво виявилось i засобом, здатним найкращим чином передавати суспільно необхідну життєдіяльність за допомогою воскресіння її в індивіді, i засобом, що сприяє нейтралізації, або навіть певною мірою зняттю зоолотічного індивідуалізму в поведінці.
Мистецтво як унікальний механізм культурної еволюції
Мистецтво не створює копію, зліпок світу (дійсності) - в такому варіанті воно б було непотрібне індивіду. Предметом його є цінність людського буття, те, що розвиває в індивіді його людську сутність.
Культурна еволюція з виникненням мистецтва - цього універсального методу збереження i передавання соціальної інформації від поколння до покоління - набула незворотного i прискореного характеру. Мистецтво - це самосвідомість культури. Універсальність мистецтва як засобу збереження життедіяльності з віками не тільки не втратилась, а навпаки, зросла, тому що в ньому з'явились нові види i жанри. Стали різноманітнішими художньо-відображувальні засоби, а це призвело до того, що життя суспільства, людини стало можливо втілити у мистецтві багатогранніше й досконаліше.
Таким чином, культурна еволюція в той період, коли повністю сформувалися суспільство i людина, була представлена такими інформаційними каналами: еволюція знарядь праці, мова, моральні норми, міфологія, Мистецтво, релігія (її перша форма - магiя), зміст яких визначала, «фіксувала» своєрідність поведінки, світовідчуття людини в епоху верхнього палеоліту.
Які ж основні етапи культурної еволюції людства? Загальноприйнятим у культурології є поділ людської історії на три великих етапи: дикість. варварство, цивілізація, запропоновані ще в кінці XVIII ст. шотландським філософом Анрі Фергюсоном. У ХІХ ст., американський етнограф Л. Морган, а потім Ф. Енгельс пов'язували виділення кожної із цих епох з певним рівнем матеріальної культури, з конкретними формами розвитку господарства. Епосі дикості відповідають такі господарства, що «привласнюють» (збирання, полювання, рибальство), епосі варварства - ті, що виробляють (раннє землеробство, скотарство), епосі цивілізації - розвинена аграрна культура, науково-технічна й промислова культури. Таким чином, ми бачимо, що основним критерієм етапів культурноі еволюції є розвиток виробничих сил i поява нових ідей, які врешті решт визначають i своєрідність культурно-історичних епох. З культурною еволюцією - еволюцією людського духу - ідеальні фактори в свою чергу істотно впливають на матеріальну культуру, суспільтва. Що ж тахе мистецтво? Що складае зміст цього поняття? Стародавні греки називали мистецтвом вміння створювати речі у відповідності з існуючими правилами. До мистецтва вони відносили, окрім архітектури i скульптури, також ремісництво, арифметику i взагалі будь-яку справу, у якій потрібно діяти за правилами. У такому розумінні мистецтво усвідомлювалося на протязі двох з половиною тисячоліть - до ХХІ ст. В ХVІІ–ХVІІІ ст. ремесла й наука поступово перестали називатися мистецтвом. Французький філософ Ш. Батте у ХVІІІ ст., відзначаючи мистецтво як «творення прекрасного», виділив 7 видів «вишуканих мистецтв»: живопис, скульптуру, архітектуру, музику, поезію, красномовність, танок. З тих пір цей перелік став набагато довшим. Але поняття мистецтва зараз використовуеться досить неоднозначно.
У сучасних тлумачних словниках вказується, що слово «мистецтво» використовується у трьох різних смислах. Воно може позначати: 1) будь-яке заняття, що вимагає відповідних знань i вмінь (воєнне мистецтво, мистецтво в'язання, мистецтво водіння авто); 2) майстерність, вправність у якій-небудь справі (можна проявити мистецтво у чому завгодно — у шитті одежі, написанні шпаргалок, ведені переговорів тощо); 3) галузь художньої діяльності та їі наслідків - художніх творів. Слову «мистецтво» можна надати широкий смисл, якщо виходити з того, що все створене людиною протиставляється природному. Будь-який артефакт, тобто 6удь-який феномен культури, на відміну від явищ природи, це творення людини i тому він є результатом якоїсь вправності «мистецтва». У такому тлумаченні цього слова до мистецтва ми змушені будемо віднести усю людську культуру i все, що нею породжено.
Слово «мистецтво» має також складну, тричастинну структуру. Перша частина — «міст» — тобто те, що возз'єднуе роз'єднане. «Те» символізує безособовість Бога (можна згадати верховного давньоєгипетського бога Тота чи поняття «Те», яким в індійських упанішадах звется Бог — безособова абсолютна єдина вища сутність, що возз’єднує все). Частина «тво» від «творити». отже, внутрішній зміст слова «мистецтво» означає «міст Божої творчості», «міст Єдиного». Звідси творчість, як така, — це самовозз'єднання нерукотворного світу, безмежна єдність єдиного у єдиному. Самовозз'єднання — це повнота стану спокою i руху Абсолютної свідомості, А6солютного Розуму, Бога, що існує незалежно позавідносним i в ньому, проявляючись через самовідтворення нескінченних зв'язків дійсності.
Мистецтво - унікальний cnociб чуттєвої об'єктивізації руху свідомості. Воно - свідчення якісно нового розширення i розкриття дійсності, не як імітації, а як бачення i створення живої нової реальності. Те, що мистецькі твори — дійсно жива реальність, засвідчує багато факторів, зокрема пульсація енергії, що випромінюється творами й відчуваеться глядачем.
Мистецтво — суб'єктивна реальність між феноменальним (фізичним нерукотворним) i ноуменальним (духовним нерукотворним). Світ ноуменальний — ще не царина мистецтва, світ феноменальний — вже не його царина. Зображення цих світів — умовна заміна їх. Мистецтво ж не дублює, не зображує відоме в обох світах. Воно творить невідоме між ними, нову небачену дійсність, в якій існують зовсім нові несподівані зв'язки, що народжуються у свідомості (міфи, легенди, філософськнй епос, казки народів світу).
Мистецтво - це неможливий рух свідомості, з точки зору ортодоксальних осмислень світу фізичного i духовного. Воно не є ні світом фізичним, ні світом духовним ях окремість їх. Мистецтво живе поміж тим i іншим, несподівано сублімує i те й інше, створюючи невідоме. Це протужна реальність, що не тільки віддзеркалює таємність переходу одного світу в інший, а i творить нові єдності одного й іншого, які невідомі в кожному із них, які неможливі в них, але, які можуть бути за «межами» їх. Свобода мистецького «неможливого» стає свободою «можливого», що проявляється через мистецький твір. Ця суб'єктивна проявленість «можливого» відкидає ортодоксальний досвід, консервативне розуміння можливого, а тому виводить індивідуальну свідомість з обмеженості до оновлення i розширення. Мистецька творчість несе в собі всі ознаки нерукотворної творчості Бога, творчості як такої. Чим глибше i ширше возз'єднання нерукотворного, близьких i далеких асоціацій його в поліфонічній багатомірності твору, тим відчутніший образ потоку істини, яка постійно само відтворюється у нових i нових возз'єднаннях. Через художнє творення безмежних трансформацій відносного у творах мистецтва віддзеркалюється поліфонія станів свідомості художників. В цьому віддзеркаленні відбувається зустріч рівнів свідомості мільйонів людей між собою i з свідомістю художника. Цей процес охоплює природну тенденцію розгулу, емоцій i відчуттів до розширення, поглиблення, до еволюційного руху, що несе величезне задоволення.