Фонд науково-допоміжних матеріалів зберігають окремо від основного, організуючи його за тією самою системою - в історико-хронологічному порядку з дотриманням географічних зон. Так само враховують специфіку зберігання різних матеріалів, їх особливості (наприклад, вид пам'ятки, її розміри тощо). Окремо зберігають у музеях коштовності, фотоматеріали, рукописи, книги, створюючи для них відповідні умови та особливий порядок.
Температурний і вологісний режим - важливий чинник зберігання колекції у музейних приміщеннях, адже коливання призводять до розширення і стискання матеріалів, а, отже, - до руйнування речей. Висока температура особливо небажана для паперових документів, виробів із дерева, воску, парафіну, тканин, для одягу, килимів тощо. Низька температура згубна для олов'яних виробів, скульптури тощо. Нормальною для музейних приміщень є температура повітря в межах від +12 до +18 °С, а відносна вологість - від 55 до 70 % при добових коливаннях не більше за 5 %. Температуру і вологість у музейних приміщеннях виміряють термометрами, гігрометрами, гігрографами або психрометрами, які розміщають, як правило, біля входу у зали. Двічі на добу показання цих приладів заносять у спеціальний Журнал реєстрації умов зберігання. Ступінь сухості повітря у приміщенні регулюють.
7.2. Реставрація та консервація музейних предметів[38; 61].
Згідно із Законом України "Про музеї та музейну справу" (стаття 24) консервацію і реставрацію пам'яток Музейного фонду України можуть виконувати лише спеціалізовані установи Міністерства культури України, реставраційні відділи музеїв, спеціалізовані підприємства, організації та окремі реставратори, які мають відповідний дозвіл Міністерства культури України. Держава сприяє підготовці кадрів реставраторів, розвитку мережі спеціалізованих реставраційних закладів.
Реставрація металевих предметів: мідні і бронзові вироби чистять 10-процентним розчином сірчаної кислоти з подальшим кип'ятінням у дистильованій воді, просушуванням у сушильній шафі та парафінуванням; залізні вироби реставрують електрохімічним способом, засипаючи залізний виріб гранульованим цинком і заливаючи 15-процентним розчином їдкого натру з подальшим промиванням у дистильованій воді, просушуванням у сушильній шафі і парафінуванням у гарячому стані і хімічним (сірчаною або соляною кислотами з додаванням 1-процентного інгібітора з подальшим промиванням, просушуванням і покриттям 5-процентним розчином полівінілбутералю); механічно очищають дрібними напилками, наждаком, щітками. Для закріплення використовують клей БФ-4, БФ-6, 3-5-процентяий розчин полівінілбутералю.
7.3. Особливості зберігання музейних предметів в експозиції
[ЗО; 42]:
Повітря у приміщенні підтримують сухим і чистим. З метою захисту від шкідливих прямих сонячних променів, які руйнують насамперед матеріали органічного походження: природничі колекції - тканини, дерево, папір, шкіру тощо в експозиційних залах і фондових приміщеннях, вікна забілюють крейдою, обладнують їх шторами, використовують матові абажури на освітлю вальних приладах тощо.
Для творів станкового живопису шкідливі підвищена вологість (спричиняє розширення дерева, набухання волокон полотна, окислення металів, пожовтіння олії, появу плісняви, псує лаки), надмірна сухість (утворюються тріщини у дереві, обсипаються грунт і фарби), яскраве світло (вицвітають органічні фарби, змінюються мінеральні), пил, кіптява (вони забруднюють пам'ятки), комахи та інші шкідники, які руйнують дерево, папір, шкіру та інші матеріали.
Правильне зберігання станкового живопису передбачає підтримання в приміщеннях температури від +10 до +18° С взимку та від +15 до +25 °С - влітку і вологості 55-65 %. Акварель, пастель, графіку зберігають і експонують лише заскленими.
Вироби з тканин зберігають у затемнених приміщеннях при постійній температурі (+15- +18°С) і вологості (55-65 %). Двічі на рік одяг просушують і чистять на повітрі. Плісняву знищують, витримуючи під прямими сонячними променями протягом 10-40 хвилин.
Тема 8. Загальні проблеми побудови та наукової роботи з музейною експозицією
8.1. Загальні проблеми побудови та наукової роботи з музейною експозицією [6; 42]
План майбутньої експозиції складають двох видів: стислий - так звану тематичну структуру і розгорнутий тематико-експозиційний план. Тематична структура - це первісний документ (стрижень) майбутньої експозиції, який складається у вигляді тез або переліку тем, підтем і вузлових питань майбутньої експозиції. Тут формулюють завдання експозиції, її спрямування, визначають теми і тематичні комплекси. Експозиційною визнається тема, зміст якої можна розкрити через музейні предмети (наприклад, теми про історичні події, про розвиток культури, життя і діяльність видатних вчених тощо); самостійні теми становить показ окремих пам'яток матеріальної культури, нумізматики тощо, їх можна виділити і в самостійні тематико-експозиційні комплекси.
Тематико-експозиційний план, повний опис майбутньої експозиції, складають, як правило, за відділами музею, з викладом її мети, завдань та послідовним переліком тем, підтем, комплексів, текстів, цитат, а також всіх експонатів, за допомогою яких ці теми будуть висвітлені в експозиції. Важливі теми висвітлюють якнайповніше.
8.2. Експозиційний матеріал: музейні предмети, науково-допоміжні матеріали, тексти, фотокоментарі, покажчики. Формування експозиційних комплексів[10].
Науково-допоміжні матеріали - карти, діаграми, схеми, які дають в наглядній та легко засвоюваній формі узагальнені знання про відображувану в експозиції дійсність, сприяють сприйняттю музейних пам'яток та поглибленню знань, отриманих від знайомства з ними, займають підпорядковане становище по відношенню до музейних предметів.
Розміщення експонатів на стінах у межах так званого експозиційного поясу - найбільш зручної для огляду ділянки стіни 1,7 м заввишки, починаючи від 80 см над підлогою. Вище від експозиційного поясу вміщають лише дуже великі за розміром образотворчі матеріали - портрети, картини, панно тощо. Експонати розміщають в експозиції вільно. Предмети, розташовані уздовж центральної лінії експозиційного поясу, що міститься на рівні очей (140-150 см від підлоги), оглядати найзручніше, тому саме тут монтують основні матеріали, їх розвішують вертикально, а об'єкти, розташовані вище за лінію, - з нахилом до глядача. Експонати, які розташовані від рівня очей, вміщають у вітрини з похилими площинами (під кутом 30-45°). Не рекомендується розвішувати експонати у вигляді зигзагів, віял та інших візерунків, як це робилося в музеях старих часів. Чим менше ламаних ліній і виступів в розміщенні експонатів, тим кращий вигляд має експозиція.
Під час монтування експозиції експонати групують у так звані тематичні вузли. При центральному групуванні посередині виділяють основний експонат і решта монтують навколо нього. Розташування експонатів має підкреслювати основне в експозиції. Це досягається розміщенням головного експоната в центрі залу або стіни, виділенням його розміру (за допомогою паспарту чи рами), створенням навколо нього вільного простору та іншими засобами. Іноді навколо провідного експоната створюють спеціальний фон або обрамлення.
Комплексне групування являє собою монтаж натуральних експозиційних комплексів, що відтворюють життєві умови (в музейній практиці такі комплекси називають "життєвими"). Для цього поряд з оригіналами використовують макети, картини, діорами, великі фотографії. Як приклад "життєві" комплекси стоянок, поселень або жител людей стародавніх епох у історичних музеях; експозиційні комплекси куточків природи рідного краю (наприклад, показ лісу в краєзнавчих музеях). Лінійне групування експонатів, передбачає розміщення предметів рівними горизонтальними або вертикальними рядами.
Експозиційний комплекс - група матеріалів, взаємопов'язаних за змістом, цілеспрямовано розташованих на певній, обмеженій експозиційній площі. Об'єднаний зорово та логічно, єдністю пізнання і переживання та має естетичну форму.
Тема 9. Науково-дослідницька діяльність музеїв
9.1. Науково-дослідницька діяльність музеїв. Музеї як дослідницькі центри[35; 65; 66]
Завданням наукової роботи музеїв є: і) глибоке вивчення історії краю, міста чи села:
2) дослідження музейних колекцій та їх наукова обробка; 3) опрацювання окремих тем, пов'язаних з експозицією музею; 4) розробка експозицій (складання тематичних структур та тематико-експозиційних планів); 5) розробка питань методики і техніки музейної справи.
9.2. Планування та організація науково-дослідницької роботи музею
Планування та організація науково-дослідницької роботи музею координується вченою радою музею. Наукові працівники систематично розробляють теми, пов'язані з експозицією або фондовими матеріалами. Наукова робота в музеях здійснюється за допомогою розвідок на місці подій, експедицій (археологічних, етнографічних, літературних тощо) або відряджень на підприємства, фабрики, заводи, в КСП, різні установи.
9.3. Музеєзнавчі дослідження в галузі музейної комунікації[23]
Результати науково-дослідної роботи працівників музеїв оформляють у вигляді нових виставок, розділів експозицій, каталогів, методичних розробок екскурсій, наукового опису цінних експонатів, а також статей та монографії з різних питань історії, культури, економіки чи науки, пов'язаних з матеріалами музеїв. Тематика наукових досліджень музейних працівників дуже різноманітна і визначається здебільшого характером колекцій музею.