«Музейна галузь документально-комунікаційної діяльності»
2010
ПЛАН РОБОТИ
Вступ
Розділ І. Музейна галузь та її розвиток
1.1 Музеєзнавство як наукова дисципліна
1.2 Поняття і визначення музейної галузі законодавством
Розділ ІІ. Сучасний стан розвитку музейної галузі в Україні
2.1 Музеї України
2.2 Комп'ютерні технології в музейній справі
2.3 Проблеми охорони і зберігання музейних цінностей
Висновки
Список використаної літератури і джерел
Вступ
В наш час відбувається становлення державності України і в цьому процесі важливу роль відіграє осмислення історичної спадщини, її збереження для наступних поколінь. Основу цього процесу складають музейні заклади та їх повноцінне функціонування.
Відомо, що ряд наукових дисциплін знаходяться на межі перетину природних і суспільних наук. Такі, наприклад, географія, кібернетика, етнічна антропологія. етноботаніка.
Музеологія (музеєзнавство)– нова наукова дисципліна. Відповіддю на потребу музейної професіоналізації, що актуалізувалась в останні роки, стало впровадження музеологічних курсів в університетські студії, поява професійної літератури з цієї галузі. Ця дисципліна застосовує традиційні та нові підходи у трактуванні музеального феномену, акцентуючи увагу на соціальній місії музею, показує, як залучати публіку до діяльності музею, застосовувати міждисциплінарні підходи, сучасні методи комунікації та менеджменту.
Музеєзнавство вивчає технічні, правові, фінансові і суспільні передумови діяльності музею, застосовує основні поняття наукової теорії.
По багатозначності свого предмету музеєзнавство входить в розряд міждисциплінарних наук. В той же час є всі підстави віднести музеєзнавство до суспільних наук, оскільки предметом його дослідження є закономірності, пов'язані з процесами пізнання і передачі інформації за допомогою музейних предметів, з функціонуванням музею як соціокультурного інституту.
У зв'язку з тим, що музеєзнавство має міждисциплінарні риси, його зв'язки з іншими науками носять характер інтеграції. Іншими словами, елементи різних дисциплін і специфічно музейні елементи, поєднуючись, створюють нову якість. В ході цієї взаємодії музеєзнавство – для вирішення задач свого предмету – запозичило в перетвореному вигляді елементи мови і методів відповідних дисциплін. Взаємодіють в музеєзнавстві, перш за все профільні дисципліни, а також педагогіка, психологія, теорія інформації, соціологія, джерелознавство.
Отже, згідно сучасним уявленням, музеєзнавство – це наукова дисципліна, що вивчає специфічне музейне відношення людини до дійсності і породжений нею феномен музею, яка досліджує процеси збереження соціальної інформації, її пізнання і передачі за допомогою музейних предметів, а також розвиток музейної справи і напрями музейної діяльності.
Феномен колекціонування сягає своїми коренями в глибоку старовину. Вже на світанку своєї історії людство збирало і прагнуло зберегти предмети, що мають сакральну, престижну і емоційну значущість, представляють інтерес з пізнавальної або естетичної точки зору.
В Африці і на островах Океанії археологи знайшли залишки колекцій предметів релігійного культу епохи неоліту. Починаючи з II тисячоліттям до н.е. в Урі і інших містах Дворіччя писарі збирали літературні і наукові тексти, написані клинописом на глиняних табличках. Так виникали приватні і царські бібліотеки, найбільша з яких належала царю Ассірії Ашшурбаніпалу (VII ст. до н.е.) і налічувала більше 30 тис. табличок. Збереглися фрагментарні відомості про те, що в VI в. до н.е. вавилонський пар Набонід збирав старовинні реліквії, займався розкопками і навіть відновив частину міста, так званого «Ура халдейського».
Але яскраво і повномасштабний феномен колекціонування вперше розкрився і розцвів в античну епоху. Для європейської історії античність є старовиною особливого роду, адже її не випадково називають колискою європейської цивілізації.
В ті давні часи були закладені основні напрями філософської думки, створена наука як окрема сфера культури, вчинені відкриття світового значення в області архітектури і скульптури, встановлений початок європейському театру, розроблені найважливіші політичні категорії – громадянин, демократія, особа, а грецька і латинська мови лягли в основу сучасної наукової термінології. Мабуть, немає нічого із створеного людським генієм в епоху Стародавньої Греції і Риму, що не отримало б надалі осмислення і творчого розвитку. Не стали виключенням і поняття «музей» і вся сфера античного колекціонування.
Сучасне музеєзнавство звичайно набагато глибше ніж звичайне колекціонування, воно включає цілий ряд суміжних наук.
Музейна справа – це спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.
Являє собою:
а) національну музейну політику (музейне законодавство, музейне будівництво, організацію керівництва музеями);
б) музеєзнавство;
в) музейну практику.
Розділ І.Музейна галузь та її розвиток
1.1 Музеєзнавство як наукова дисципліна
В 1877 роцідиректор знаменитого дрезденського музею «Зелений купол» Дж. Грессе заснував «Журнал з музеології і антиквароведення» («Zeitschrift fur Museologie und Antiquitatenkunde»), а через декілька років на його сторінках була опублікована стаття «Музеологія як наука», що позначила потенціал нової області досліджень. Так до наукового обороту увійшов термін «музеологія», аналогом якому стало слово «музеєзнавство». З приходом XX сторіччя почалося поступове конституювання музеєзнавства як наукової дисципліни.
На початку XX століттяз’явилися перші періодичні видання, що спеціалізуються на освітленні музейної проблематики. В 1901 році у Великобританії був заснований «Museums Journal», а в 1905 році в Німеччині – «Museumskunde».
Після створення Міжнародної музейної служби, що вперше об'єднала під своєю егідою фахівців з різних країн, частиною виконуваної нею широкої програми стало видання журналу «Mouseion» (1927 – 1946 роки) і серії монографій з музеологічних питань.
В 1946 році в Парижі була встановлена Міжнародна рада музеїв, більше відомий під англомовною абревіатурою ІКОМ (International Council Museums). Вона поставила своєю метоюорганізацію співпраці і взаємодопомоги між музеями і музейними професіоналами всього світу, розробку і технічне забезпечення програм в області розвитку музейної справи, а з 1948 року почала видавати журнал «Museum», який висвітлював діяльність музеїв всіх типів і профілів, аналізуючи актуальні проблеми музейної сфери.
Розвитку музеєзнавчих знань багато в чому сприяли спеціалізовані центри музейної роботи. Вперше вони виникли в Радянському Союзі в післяреволюційний період, а після другої світової війни сталі створюватися і в інших східноєвропейських країнах. Московський інститут історико-художніх досліджень і музеєзнавства (1919 р.). Вищий екскурсійний інститут (Петербург. 1921 — 1924). Комісії по музеєзнавству при Академії історії матеріальної культури (1920-е роки) і інші аналогічні центри займалися розробкою методики роботи окремих профільних груп музеїв.
На відміну від них створений в Історичному музеї Відділ теоретичного музеєзнавства (1918—1933 роки) був орієнтований на вивчення загальних проблем історії і теорії музейної справи. На початку 1930-х років його наступником став Центральнийнауково-дослідний інститут методів краєзнавчої і музейної роботи. В 1937 році він був реорганізований в НДІ краєзнавчої і музейної роботи Наркомпроса РРФСР і приступив до планомірного дослідження проблем музейної справи. В 1955 році інститут був перетворений в НДІ музеєзнавства.
Активізація зусиль, направлених на формування музеєзнавства як самостійна наукова дисципліна, почалася в другій половині XX в. і була характерна головним чином для східноєвропейських країн. Тільки з питання про предмет музеології тут в 1950-1980-е роки було опубліковано понад 600 робіт. Висловлені і їх концепції, а також наукові дискусії, що проводилися в цей час, показали, що зміст, який вкладається в поняття «музеєзнавство», вельми різноманітно і суперечливо.
Розкид існуючих думок про суть музеєзнавства спробував систематизувати словацький дослідник З. Странський. Він умовно виділив наступні підходи до музеєзнавства:
а) музеєзнавство – самостійна наукова дисципліна;
б) музеєзнавство – теорія і методика музейної роботи, тобто прикладна допоміжна наукова дисципліна;
в) музеєзнавство – сума методичних і технічних прийомів музейної діяльності;
г) повне заперечення можливості існування музеєзнавства як науки.
Оригінальне трактування музеєзнавства запропонував чеський вчений І. Неуступний. Вважаючи, що музеєзнавство може бути позначено як теорія і методологія музейної роботи, він розрізняв спеціальне і загальне музеєзнавство.
Спеціальне музеєзнавство, згідно його концепції, ґрунтується на використанні профільних музеїв наукових дисциплін. Наприклад, можна виділити історичне музеєзнавство або ж мистецтвознавче музеєзнавство, відмінності між якими обумовлені специфікою історії або мистецтвознавства.
Але і в діяльності музеїв, як і в них самих, незалежно від профілю існує щось загальне, синтезувати яке покликане загальне музеєзнавство.
Для музеєзнавства э характерним використання різноманітних дослідницьких прийомів, одні з яких повністю, а інші частково співпадають з методами інших наук.
В історичному музеєзнавстві застосовуються методи історичної науки і її допоміжних дисциплін, а також методи мистецтвознавства. В процесі дослідження музейних предметів широко вживаються методи археології, палеографії, етнографії, нумізматики, сфрагістики, літературознавства і мистецтвознавства.
В ході реставрації і консервації музейних предметів використовуються методи природних наук, наприклад, рентгенографія, спектрографія. Методи педагогіки і психології знаходять застосування при створенні експозиції і виставок, в різних формах культурно-освітньої діяльності, при вивченні музейної аудиторії.