Багато нового вніс композитор у сферу сольної вокальної музики. Він автор прекрасних романсів і вокальних циклів на вірші Лесі Українки, І. Франка, М. Рильського, В. Сосюри, П. Тичини. А скільки граціозності, душі і шляхетності в його вокальних творах на сонети Ф. Петрарки, Мікеланджело, В. Шекспіра, А. Міцкевича, X. Хіменеса, П. Ронсара, П. Елюара, Омара Хайяма!
Концерт М. Дремлюги для бандури із симфонічним оркестром став обов'язковим твором на всіх вітчизняних і міжнародних конкурсах бандуристів.
Євген Станкович - один з найвідоміших сучасних українських композиторів. Багато кращих вітчизняних творів останньої чверті XXст. належать саме його перу. Він автор єдиної в Україні фольк-опери, 10 симфоній, чотирьох балетів, багатьох камерних творів, обробок народних пісень, музики до 70 кінофільмів... Лауреат міжнародних конкурсів, народний артист України, обирався головою Спілки композиторів України. 1977 р. за Симфонію № З «Я стверджуюсь» на слова П. Тичини Станковича удостоєно Шевченківської премії. Його камерна Симфонія № 3 включена Міжнародною трибуною композиторів при ЮНЕСКО до списку десяти кращих камерних симфоній світу за 1985 р.
Євген Федорович Станкович народився 19 вересня 1942 р. у Сваляві на Закарпатті. 1970 р. закінчив Київську консерваторію. Його вчителями були С. Людкевич, Б. Лятошинський, М. Скорик.
Він - композитор романтико-епічного складу, великого темпераменту, у нього нестримна, спонтанна потреба виражати себе в звуках.
Для Станковича ніколи не існувало дилеми: шанувати чи не шанувати своє коріння? В цьому сенсі зовсім закономірно, що саме він став автором отієї єдиної в українській музиці фольк-опери «Цвіт папороті» (1980).
Щоправда, декому з тодішніх можновладців від культури здавалося, що в музиці Станковича занадто багато національного, і «Цвіт папороті», вже підготований до постановки, практично напередодні прем'єри було заборонено й відмінено, і, хоч цей твір міг би бути окрасою в репертуарі будь-якого театру світу, але й досі так і не побачив світла рампи.
В основу балету Станковича «Ніч перед Різдвом» (1990) покладено знамениту повість М. Гоголя з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Композитор у творі Гоголя зумів знайти нові барви.
Фольк-балет «Майська ніч» за Гоголем - це у Станковича лірична комедія, де на перший план виступає добрий м'який гумор, притаманний «Українським повістям» Гоголя. Важливе місце у цьому творі відведено пісні-романсу та жартівливо-танцювальним мелодіям.
«Чорна елегія» на вірші П. Мовчана - це ораторія про чорнобильську біду.
Монументальний вокально-симфонічний твір «Нехай прийде царство Твоє» -свого роду світська літургія на слова Нагірної проповіді та інших біблійних текстів.
«Роль поета - не легка і не весела; вона трагічна», - говорив Блок. Ці слова чомусь пригадуються, коли слухаєш серйозну музику Станковича. Як би ідилічно не починався його симфонічний твір, він майже завжди спробує завести слухача в зону конфліктів і трагедій. Особливо відчутне трагічне начало в «Чорній елегії», в «Заупокійній єктенії», приводом для якої став голодомор, у «Каддиш-Реквієм», присвяченому пам'яті жертв Бабиного Яру.
Спираючись на традиції народного і професійного мистецтва, композитор уміє підпорядкувати необхідні йому творчі елементи своїм художнім цілям.
Одна з найсильніших рис мистецтва Станковича - виражальний звукопис. Який тонкий музичний пейзаж намальований ним, скажімо, у «Пасторалі» з квартетної сюїти, де з допомогою різних способів гри на струнних інструментах відтворюються образи природи - спів птахів, тремтіння повітря тощо.
А ось іще один приклад виражального звукопису: тріо для альта, кларнета і фортепіано «Квітучий сад... і яблука, що падають у воду», написане Станковичем у манері імпресіонізму. Слухаючи це тріо, ти немовби бачиш квітучі гілки яблунь, живе золото бджіл, заметіль біло-рожевих пелюсток; а ось, немовби на кіноекрані, кадри змінюються - стиглі яблука важко зриваються з дерев, падаючи без бризок у кришталево чисту воду. Звичайний сон, що наснився композиторові Євгену Станковичу. Хоча чому - звичайний? Початок буття і його завершення - вічна філософська тема, що завжди хвилювала митців, знайшла в творі отаке красиве, поетичне узагальнення.
«Квітучий сад...» написаний спеціально для Філіпа Кюпера, славетного кларнетиста із Франції.
Думка Станковича постійно б'ється над єдиним, але глобальним питанням - про сутність Людини І Світу. Час їхньої гармонії в минулому; кожен художник нині мусить вибирати між Хаосом і Космосом, між деструкцією і творенням, між деградацією і красою.
Музиці Станковича (як і його поглядам на мистецтво) завжди притаманна висока інтелектуальність. Не випадково критики порівнюють його творчість із поезією Ліни Костенко. Зістав, скажімо, його SimfoniaLarga - і «Думу про трьох братів неазовських». У центрі обох цих творів - ідея Совісті як мірила сенсу життя.
Те, що Станковича зараховують до авангардистів, він коментує так: «На Заході нині вже спадає хвиля популярності авангардної музики. І те, що я створюю, не належить до якогось чистого напряму. Це - синтез. Якщо зрозуміліше, - просто своя музика. Втім, як і в інших композиторів».
Нині він живе в Канаді і працює в м. Вінніпезі з одним із найкращих симфонічних оркестрів американського континенту. Прем'єри його нових творів відбуваються у Швейцарії і Франції, США й Канаді. А українському слухачеві тим часом, на жаль, залишаються й досі невідомими 5-6 великих симфонічних полотен, написаних автором за кордоном. Хоч зрідка трапляються й свята: це коли Станкович прилітає до Києва на свій творчий вечір.