Зміст
Вступ…………………………………….……………………………………..….3
Розділ І
Стан дослідженості фотографічної спадщини О.Родченка …...……………..5
Розділ II
Образно-стилістичні особливості фотографії О.Родченка «Портрет шофера»………………………………………………………...………………...8
2.1. Жанрова специфіка фотографічного портрета....………...……………...8
2.2. Композиційне вирішення ……………………………………….………..11
Висновки ………………………………………………………………………..14
Список використаної літератури …………………………………………..…15
Додатки
Вступ
Актуальність. Сучасна архітектура, реклама, фотографія та поліграфія стоять на візуальних схемах, що свого часу відкрив Олександр Родченко. Звідси випливає особлива цікавість до його спадщини. В сучасному мистецтвознавстві з’являється нове коло досліджень, в яких велику увагу приділяють окремим царинам у творчості О. Родченка. Тому особливий інтерес представляють дослідження окремих робіт у рамках конкретного жанру. Головним напрямком у розвитку фотографії, крім того, одним з найважливіших чинників сучасного художнього процесу є розвиток фотографії до справжнього мистецького. І внесок О. Родченка у цей процес не можна переоцінити. До фактів, що підтверджують значення художника, можна віднести нещодавне створення школи фотографії та мультимедіа імені О. Родченка.
Тема: Мистецтвознавчий аналіз фотографії О.Родченка «Портрет шофера» у контексті мистецтва XX ст.
Об’єкт: портретний жанр у фотографічній спадщині О.Родченка.
Предмет: фотографія «Портрет шофера» О.Родченка.
Завдання:
1. Розглянути творчий шлях О.Родченка.
2. Висвітлити місце портретного жанру в фотографічній спадщині О.Родченка.
3. Виявити стилістичні та композиційні особливості фотографії «Портрет шофера».
Структура курсової роботи
Робота містить вступ, два розділи основного тексту, висновки, список використаної літератури та додатки.
Розділ І
Стан дослідженості творчого шляху О. Родченка
Напрямок творчих пошуків в радянській фотографії невід’ємно пов’язан з ім’ям фотографа, архітектора, дизайнера та художника Олександра Родченка (1891—1956). В історії фотомистецтва цей художник уславився своїми незвичними ракурсами, динамічністю композиційних форм, документальністю.
Вже наприкінці 20-х років критики пишуть про вплив знімків Родченка на радянську фотографію того часу. Це були журнали «Советское фото», «Новый ЛЕФ», «Советское кино», що нерідко супроводжувались коментарями. В деяких випадках згадували формальну незвичність робіт. «Мы знаем и ценим фотографические работы А.М.Родченко, хотя они порой вызывают те или иные оговорки и возражения, даже часто недоумение. Но всегда в этих фотографических «трюках», полных неожиданности, и порою мало понятных, можно наблюдать свежесть творческого подхода, эффект «сильно действующего снадобья…».
Відбувається процес поступового входження робіт О.Родченка у критичний розгляд. У другій половині 20-х років було опубліковано більш ста його робіт. Таким чином, деякі з робіт природно увійшли у культурну ситуацію, інші визвали перегляд звичних критерій оцінювання.
Точка зору самого Родченка, оригінальність ракурсів, визначила його художнє новаторство, естетику його фотографій.
Л.Волков-Ланніт, видатний дослідник фотомистецтва писав, що Родченко був одним з перших радянських фотожурналістів, котрий звернувся до серії зображень як самостійного жанру.
С.Хан-Магомедов розглядав конструктивізм в рамках концепції формотворення, досліджував поліграфічне та агітаційне мистецтво в творчості Олександра Родченка.
А.Вартанов відмічав, що композиційна спадщина фотографів перших післяреволюційних років значна, але майже не проаналізована теоретично. Критики поспішають з висновками, оголошуючи композиційні пошуки того часу неактуальними.
З теоретичними дослідженнями, завдяки власній фотографічній практиці, Родченко почав виступати у 20-ті роки. До цього він прийшов після викладацької роботи («ВХУТЕМАС»), а також після курсів «Союз фото», для яких він розробив програму по композиції. Цю програму, супроводжуючи її поясненнями, опубліковує у своїй монографії «Ракурсы Родченко» О.Лаврентьєв, що є одним з основних дослідників життєвого і творчого шляху О.Родченка. В своїй монографії автор прослідкував шлях майстра у фотомистецтві. Лаврентьєв розповідає про різні побудови кадру, також автор розглянув питання про вплив діяльності Родченка на розвиток радянського фотомистецтва, особливості та специфіку його фотографічної школи, серед якої постають такі відомі майстри, як Є.Лангман, Г.Петрусов, Б.Ігнатович, В.Грюнталь та інші. Автор аналізує погляди Родченка стосовно концепції серійності фотографії, уявлень о принципах композиції, прес-фотографії та підготовці професійних кадрів.
Життєва і творча хроніка Родченка надає нам повне уявлення про стабільне бажання знімати, постійні пошуки об’єктів для зйомки. Це розуміння можливостей фотографії та її радикального впливу на культуру теперішнього і майбутнього.
Ім’я Олександра Родченка відомо всьому світові. Його роботи експонуються у європейських виставкових залах та музеях сучасного мистецтва. Наприклад, у 1998 році в країнах центральної Європи уперше проходив повний ретроспективний показ робіт видатного радянського художника Олександра Родченка.
Вітчизняна наука поповнилась черговим дослідженням творчості О.Родченка. У 2007 році вийшов альбом з коментарями– «Александр Родченко. Фотография— искусство. Його представила програма «Интеррос» разом із московським будинком фотографії у серії «Россия.XX век». Це найбільш детальне, наукове та візуальне дослідження. Воно відкриває нову сторінку в історії Родченка- фотографа: в сучасний художній обіг увійдуть сотні фотографій, раніш існуючих тільки у негативі.
Родченко– один з видатних талантів XX ст. Він досягнув міжнародної популярності на початку 20-х років, увійшов у конфлікт зі сталінським бюрократизмом і останні 20 років свого життя провів у безвісності та ізоляції.
Слід зазначити, що багато видань підготовлено нащадками художника, котрі стали його послідовниками. Результатом їх дослідницьких праць стала підготовка та видання збірки матеріалів. До збірки увійшли статті, спогади, автобіографічні записки та листи Родченка. Вступна стаття належить Хан- Магомедові. Він з нових позицій охарактеризував творчість Родченка, включаючи дизайнерські та архітектурні проекти.
Розділ ІІ
Образно-стилістичні особливості фотографії О.Родченка «Портрет шофера».
2.1. Жанрова специфіка фотографічного портрета
Фотопортрет представлений найбільш природним в теоретичному поясненні жанром.
В основі специфічної ролі, що відіграє портрет в культурі знаходиться протиставлення знака і об’єкта. Портрет виконує роль документального свідка, підтверджує справжність, дійсність людини та її зображення. З іншого погляду, портрет відокремлює ті риси людської особистості, яким приписується деяка смислова домінанта.
Зазвичай обличчя вважається основним і головним, що притаманне даній людині, в той час як інші частини тіла допускають значно більшу умовність та загальність в зображенні. «Лицо выступает одновременно и как «зеркало души», и как зеркало мира».[11, с.141].
Динаміка являє художню домінанту портрета. Слід відзначити, що фотографія не має минулого та майбутнього, вона завжди в теперішньому часі. Дуже часто включення динаміки розподіляється у просторі портрета нерівномірно: воно може бути зосередженим в очах; іноді руки більш динамічні, ніж уся фігура.
В фотографії динаміка розподіляється в більшому просторі, портрет підносить нам її у фокусному зосередженні, що робить її динамізм більш прихованим, але потенційно діючим. Динамізм вводиться в зображення наявністю кількох фігур, що задають напрямок його читання, відносно поз даних фігур. Віддаленість зображення конкретної фігури складає другий рівень індивідуалізації.
Розглянемо спосіб введення в портрет другої фігури. В широкому виборі подвійних портретів можна виокремити наступні. З одного боку, це парний портрет, що знаходиться у джерел портретного мистецтва. В ньому біографічними обставинами оригінала задана стереотипність фігур даного жанру. В подальшому відбувається розвиток у все більшому розходженні обов’язкових принципів. Портретне мистецтво початку XX ст. широко використовує додаткові можливості.
Портрет знаходиться посередині між відображенням та обличчям. В різниці із дзеркальним відображенням, портрет приховує в собі два питання: хто зображен, і хто відображав. Саме цей момент надає можливість поставити ще два питання: яку думку виразила своїм обличчям зображувальна людина, що намагався виразити своїм обличчям зображувальна людина, що намагався виразити художник присутністю свого зображення. Отже, портрет по своїй природі найбільш філософський жанр. В своїй основі він побудован на зіставленні того, що людина являє собою, і чим вона має бути. Це дозволяє прочитувати портрет різними засобами: ми в змозі побачити риси людини конкретної епохи, психологічні відмінності чоловічої та жіночої поведінки, соціальні трагедії, різні варіанти втілення самого поняття «людина».
Таким чином, портретний жанр знаходиться на перетині різних можливостей розкриття сутності людини засобами інтерпретації його обличчя. В цьому сенсі портрет не тільки документ, що зберігає в пам’яті зовнішність того чи іншого обличчя, це відбиток культурної мови даної епохи та особистості творця.
Портрет– це подвійне дзеркало: в ньому мистецтво відображається у житті, а життя в мистецтві. При цьому обмінюються місцями не тільки відображення, але і реальності. З однієї позиції, реальність по відношенню до мистецтва– об’єктивність; з іншої– цю функцію виконує мистецтво, а реальність– відображення у відображенні. Слід додати, що гра між живописом та об’єктом– це лише частина інших дзеркал. Наприклад, портрети художників у костюмах та гримі визначених ролей. Обличчя та одяг художника підкорені сценічній трансформації, що відображає особливості живописної мови.