У літературі червоною ниткою проходили теми Жовтневої революції та Великої Вітчизняної війни. Проте з’являлися неординарні твори: роман “Собор” О. Гончара, “Дума про тебе” М. Стельмаха, поезії І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка.
Ідеологічний апарат знов завдав шкоди розвою творчої думки: зазнав утисків О. Гончар, зі Спілки письменників були виключені І. Дзюба, Г. Кочур, М. Лукош, заарештований фантаст О. Бердник і багато ін.
У музичному мистецтві працювали Г. Майборода, В. Губаренко, І. Шамо. Стало помітним зникнення інтересу до національної музики. Її традиції намагалися зберегти капела “Думка”, Державний заслужений академічний український народний хор ім.Г. Верьовки.
В образотворчому мистецтві багато уваги приділялося образу Леніна, темі народа-творця. Твори новаторів просто знищували (композиція скульптурних рельєфів на Байковій горі “Стіна пам’яті" А. Рибачука та В. Мельниченка).
У 70-ті вийшли на екран визначні твори кінематографії: “В бій ідуть тільки старики", “Ати-бати, йшли солдати" режисера Л. Бикова, “Тривожний місяць вересень” Л. Осики, “Вавілон - ХХ” І. Миколайчука, “Високий перевал" В. Денисенка. В той же час зазнали гонінь С. Параджанов, І. Миколайчук; у надзвичайно важких умовах працював Л. Биков.
80-90-ті рр. Однією з найважливіших проблем розвитку культури незалежної України є спрямування її на утвердження національної самосвідомості, національного відродження і українців, і кожної зі 110 національностей, що проживають на її території.
Велике значення мало прийняття Закону “Про мови в Українській РСР" (1989). Вже 1991 р. було відкрито 400 українських шкіл, й чисельність їх зараз дорівнює 50% від загальної кількості шкіл.
Значні досягнення українських науковців, проте 90% нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво. Знизився рівень винахідництва порівняно з країнами Заходу.
Національна література відгукнулася на проблеми часу творами “Вибух” С. Йовенко, “Чорнобиль” Ю. Щербака, “Марія з полином у кінці століття” В. Яворівського - на тему Чорнобильської трагедії. Не минали теми Афганістану, голодомору 1932-1933 рр.
Певні здобутки мало кіно. Так, подіям початку 30-х рр. присвячений фільм О. Янчука “Голод-33”. В той же час відбувається процес відторгнення українського кіно від національних проблем: екран України заполонила низькопробна продукція кіно Заходу, зокрема США, на якій сучасна молодь вчиться насильству і бездуховності.
Це ж стосується і музики. Художні смаки молоді формуються насамперед під впливом масових західних і вітчизняних музичних жанрів.
В культурі України поряд з досягненнями залишається багато нерозв’язаних проблем, що гальмують їх подальший розвиток. Брак уваги до освіти, науки, культури, залишковий принцип їх фінансування ведуть до зниження інтелектуального і духовного потенціалу народу, а з цим - до уповільнення суспільного прогресу. Щоб запобігти цьому, державі потрібно проводити особливу політику у сфері культури.
Питання про державну підтримку розвитку культури, про використання культурної політикияк ефективного інструменту оновлення суспільства надзвичайно гостро постало в Україні після проголошення незалежності. Адже саме з цього моменту дедалі більшої сили й розмаху в духовно-культурному житті набули три складні, суперечливі та неоднозначні процеси:
1. Перегляд, переосмислення та переоцінка донедавна панівних поглядів, орієнтирів, настанов поведінки.
2. Повернення традиційних цінностей національної культури, відтворення релігійних та національних форм світосприйняття.
3. Проникнення і адаптація на національному ґрунті нової системи цінностей, які характерні для духовно-культурного життя західної цивілізації.
Зіткнення цих різновекторних культуротворчих потоків призвело до своєрідного руйнівного вибуху у свідомості як на рівні окремої людини, так і на рівні суспільства, кризи національної ідентичності, втрати почуття історичної перспективи і зниження рівня самооцінки нації. Дослідники назвали цей феномен "культурним шоком в посткомуністичних суспільствах". Його загальними рисами, характерними для більшості країн перехідного періоду, є ерозія системи соціальної мотивації, зростання стресу, моральної перевтоми, розчарування та невдоволення серед широких верств населення, підвищена конфронтаційність суспільства і помітна ностальгія за тоталітарним "порядком".
Закономірно, що відмова, бодай навіть часткова, від старої шкали цінностей вивела суспільство із рівноваги, а відсутність чіткої нової системи цінностей не давала йому змоги стабілізуватися. За цих умов гасло духовного відродження абсолютно логічно було висунуто на перший план. Суть його полягала в пошуку в глибинах історії та національної традиції надійної та стабільної світоглядної опори, яка була вкрай необхідна в умовах перехідного періоду.
За останні роки було зроблено чимало для адаптації сфери культури до нових соціально-економічних умов. З цією метою розроблено й прийнято ряд нових законів, створено відповідні умови для функціонування закладів культури, підприємств, установ та організацій у цій сфері, відбулися помітні зміни в системі підготовки кадрів. Зараз, кадри для сфери культури готують такі навчальні заклади як Київський національний університет культури і мистецтв, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Національна музична академія ім. Чайковського, Академія образотворчого мистецтва та архітектури, Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва, інститут театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Kapoгo та інші.
Розширилося міжнародне культурне співробітництво, повніше стали задовольнятися духовні потреби національних меншин. Були прийняті "Декларація прав національностей України", закон "Про національні меншини в Україні".
Однак сфера культури в Україні перебуває в стані, що неповною мірою задовольняє потреби культурного та духовного відродження українського народу.
Кризові явища в економіці протягом останнього десятиріччя негативно позначилися насамперед на стані матеріально-технічної бази у сфері культури. Потребує реформування законодавча база у сфері культури, вимагають удосконалення механізми фінансування та оподаткування закладів культури, необхідним є залучення інвестицій та підтримка організацій культури усіх видів і форм власності.
Порівняно із законодавством інших країн законодавство України в галузі культури є досить широким і специфікованим по різних сферах. Загалом Верховною Радою України ухвалено понад 300 нормативно-правових актів, що стосуються питань культури. Такий широкий масив законодавчих актів з об’єктивних причин має непослідовний і в багатьох випадках неузгоджений та суперечливий характер. Зокрема у законодавчих актах положення щодо ринкових відносин співіснують поряд з елементами державного монополізму в галузі культури.
Основними причинами, що зумовили існуючий незадовільний стан у сфері культури є:
1. Невиконання або ігнорування органами державної влади ухвалених законодавчих актів у сфері культури, які стосуються фінансування культури чи соціального захисту працівників культури.
2. Систематичне порушення органами державної влади конституційних прав громадян і невідповідність українського законодавства міжнародно-правовим зобов’язанням у частині гарантованого доступу до культурних цінностей, що виявляється у скороченні мережі закладів культури і зниженні якості культурних послуг.
3. Недостатнє врахування інтересів культури в законах, що регулюють суспільно-економічні сфери життя, зокрема в податкових фінансово-бюджетних.
4. Недосконалість галузевого законодавства у сфері культури (потребують оновлення закони про мови в Україні, про державні соціальні стандарти у сфері культурних послуг, про неприбуткові організації в галузі культури тощо); деякі сфери діяльності в галузі культури досі перебувають поза межами законодавчого регулювання (не прийнято закони про гастрольно-концертну діяльність, про механізми громадського контролю над прийняттям рішень у сфері культури, про соціальний захист митців тощо).
5. Недотримання норм законодавства України про культуру та невідповідність деяких його положень європейським нормам у цій галузі.
6. Найнижча заробітна плата працівників галузі культури порівняно із середньою у народному господарстві.
Учасники парламентських слухань "Українська культура: стан та перспективи розвитку", які відбулися в червні 2004 року, обговоривши питання реалізації державної політики в галузі культури, відзначили, що стан розвитку культури в Україні та її державна підтримка є незадовільними. Вони не відповідають прагненням і можливостям незалежної держави, яка декларує свої наміри щодо створення суспільства загального добробуту. Виходячи з цього, учасники слухань рекомендували органам державної влади зробити рішучі кроки у вирішенні проблем у цій важливій сфері життя суспільства.
Актуальною у сфері культури залишається проблема реформування середньої та вищої освіти. Це зокрема перехід на 12-річну середню школу, впровадження сучасних навчальних технологій, комп’ютеризація навчального процесу тощо.
Система вищої освіти України сьогодні налічує близько тисячі навчальних закладів, у яких навчається понад 1,5 млн. студентів. За чисельністю населення з вищою освітою Україна випереджає такі розвинені країни, як Великобританія, Німеччина, Франція. Але безумовним є й той факт, що ні зміст, ні якість навчання ще не задовольняють потреб суспільства. Тому в країні триває напружена робота по реформуванню вищої школи. Пошук нової моделі вищої освіти в Україні пов’язаний з полегшенням доступу до вищої освіти, розширенням її масштабів, створенням умов для безперервного навчання, переходом до багаторівневої підготовки, посиленням фундаменталізації, гуманізації та інформатизації навчання, органічним поєднанням освіти й науки, інтеграцією у світовий освітній простір тощо. Заплановано, що в 2005 році Україна приєднається до Болонського процесу.
Український народ має багату й самобутню культуру. Однак протягом століть її відтісняли на периферію суспільного буття та людської свідомості. Нині ж відбувається складний і суперечливий процес повернення українського суспільства до свого культурного "Я". У час переходу суспільства від тоталітарного до демократичного ладу держава покликана забезпечити реальну свободу творчості, матеріально-фінансову підтримку справжнім талантам, творцям національно-культурної духовності, одночасно сприяти формуванню нової культурної інфраструктури, що відповідала б умовам ринкової економіки, принципам демократії та громадянського суспільства. Відроджена, демаргіналізована українська культура в усій повноті й різнорідності її компонентів, збагачена здобутками світової культури і світового життя, має стати основою дальшого державницького й економічного прогресу України.