Управління капіталом в сільськогосподарських підприємствах (стр. 3 из 3)

Частка залученого капіталу може збільшуватись і завдяки виплаті акціонерам дивідендів облігаціями.

Співвідношення між власними і залученими коштами – один з важливих фінансових показників діяльності підприємства. Вагомість його полягає в тому, що підприємство може досягти значних результатів при використанні або тільки власних коштів, або власних і залучених. Однак при застосуванні комбінованих джерел у разі формування капіталу у підприємства підвищується результативність діяльності.

Крім того, доцільно встановлювати і допоміжний показник, який використовується для визначення можливостей підприємства. Таким показником виступає чистий капітал. Він визначається як різниця між оборотними активами і короткостроковою заборгованістю. Цей показник дуже важливий для підприємства. Існує міжнародна практика, за якою вважається за необхідне мати оборотний капітал, який перевищує в два рази короткострокову заборгованість. У даному разі вирішується проблема на підприємстві і своєчасних платежів, і поточної діяльності. При цьому слід взяти до уваги, що підвищити ефективність використання чистого капіталу можливо шляхом підвищення його оборотності.

Використання джерел, які формують капітал підприємства, пов'язані з відповідними витратами: акціонерам слід сплачувати дивіденди, банкам - проценти. Загальна сума коштів, яку підприємство повинно сплатити за використання відповідного обсягу фінансових ресурсів, у процентах до цього обсягу має назву "ціна капіталу".

Слід відрізняти поняття "ціна капіталу підприємства" і "ціна підприємства як суб'єкта на ринку капіталу".

Перше поняття пов'язано з річними витратами підприємства по обслуговуванню своєї заборгованості перед власниками та інвесторами; друге - з розміром власного капіталу. Обидва поняття кількісно пов'язані між собою. Так, якщо підприємство бере участь в інвестиційному проекті, дохідність якого нижче за ціну капіталу, то ціна підприємства по завершенню цього проекту зменшиться. Таким чином, ціна капіталу - це важливий елемент при прийнятті рішення інвестиційного проекту.

Отже, кожне джерело коштів, що формують капітал, має свою ціну, тобто ціну як суму витрат по забезпеченню певного джерела.

Показник, що характеризує відносний рівень загальної суми цих витрат, і є ціною авансованого капіталу. Цей показник можна визначити за формулою середньої арифметичної зваженої за таким алгоритмом:

де ЦАК - ціна авансованого капіталу;

Кі - ціна і-го джерела коштів;

dі - частка і-го джерела коштів у загальній їх сумі.

Даний показник показує рентабельність вкладеного капіталу, тобто підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не буде нижчим за визначене значення ціни авансованого капіталу (ЦАК).

Тобто, якщо норма-рентабельності інвестицій (ІRR) буде вищою за ціну авансованого капіталу (ЦАК), проект слід прийняти; якщо нижчою - відхилити; а якщо ці дві величини будуть однакові, підприємство не отримає ні прибутку, ні збитків від вкладення коштів.

Показники зваженої ціни капіталу доцільно застосовувати для визначення ціни підприємства.

Ціна підприємства може бути визначена за такою формулою:

ЦП = Д / ЦАК,

де ЦП - ціна підприємства;

Д - дохід підприємства до розподілу;

ЦАК - ціна авансованого капіталу.

При цьому показник "дохід підприємства до розподілу" (Д) характеризує загальну суму коштів на рік, витрачених на обслугоування власного і залученого капіталу. Тобто це сума процентів сплачених підприємством за використання залучених джерел; сума сплачених дивідендів; сума реінвестованого прибутку.

Крім того, слід звернути увагу, що зважена ціна капіталу не може мати постійне значення на підприємстві. Вона змінюється під впливом багатьох факторів, зокрема - розширення обсягу інвестицій. Нарощування економічного потенціалу підприємства може здійснюватися як за рахунок власних коштів (реінвестованого прибутку), так і за рахунок залучених коштів. Перше джерело вигідніше для підприємства, але воно має обмеження в обсязі. Друге джерело не має обмежень, але його ціна може змінюватися залежно від структури авансованого капіталу. Збільшення частки другого джерела, як правило, супроводжується зростанням ціни капіталу в цілому як плати за більший ризик.

Виходячи з вищезазначеного, вводиться поняття "зваженої граничної вартості капіталу". Цей показник визначається, виходячи з прогнозних значень витрат, які понесе підприємство для створення оптимальної структури капіталу, виходячи з умов нового ринку. Наприклад, підприємство планує взяти участь в інвестиційному проекті. Але для реалізації цього плану йому знадобляться додаткові джерела фінансування, які можливо буде отримати тільки на фондовому ринку. В цьому випадку прогнозна ціна капіталу, яка водночас виступає граничною, може суттєво відрізнятися від поточної ціни.

Таким чином, розглядаючи таке джерело, як "залучений капітал", слід пам'ятати його важливість для підприємства. Але на практиці можуть виникнути відповідні труднощі, які пов'язані з визначенням схеми нарахування процентів і погашення довгострокових зобов'язань. Відповідні умови по наданню такого капіталу мають різну ціну.

Підприємство може збільшити власний капітал двома методами: 1) реінвестуванням частини прибутку; 2) новим випуском звичайних акцій. Таким чином, коли аналізується ціна джерела "власний капітал", доцільно аналізувати ціну двох різних його компонентів. Спочатку слід розглянути ціну нерозподіленого прибутку. Отже, ціна капіталу, який формується за рахунок нерозподіленого прибутку, може бути визначена як дохідність, яку акціонери потребують від звичайних акцій підприємства (фірми). Чистий дохід, який залишається після виплати дивідендів по привілейованих акціях і створенню фондів, і належить власникам звичайних акцій. Власники облігацій отримують від підприємства проценти, власники привілейованих акцій - фіксовані дивіденди. Дохід, який залишився у підприємства, належить власникам звичайних акцій і виступає рентою за користування акціонерним капіталом. Керівництво підприємства може або сплатити доходи (дивіденди), або реінвестувати їх на розвиток виробництва.

Таким чином, підприємство може заробити на нерозподіленому прибутку стільки коштів, скільки акціонери підприємства можуть заробити на альтернативних інвестиціях з еквівалентним ризиком. Але слід зауважити, що, якщо підприємство не може інвестувати нерозподілений прибуток так, щоб отримати дохідність, більшу за ціну авансованого капіталу, воно повинно виплатити ці доходи своїм акціонерам, щоб вони самі інвестували ці кошти в різні активи.

Структура капіталу впливає на результати фінансово-господарської діяльності підприємства, оскільки співвідношення між власними і залученими джерелам – це важливий аналітичний показник, який характеризує ступінь ризику інвестування фінансових ресурсів у підприємство.

Для визначення оптимальної структури капіталу традиційним методом необхідно визначити зважену ціну капіталу, яка залежить від ціни її складових (власного і залученого).

З ростом частки залучених коштів у сумі джерел довгострокового капіталу ціна власного капіталу постійно збільшується, а ціна залученого спочатку не змінюється, а потім зростає. Оскільки ціна залученого капіталу в середньому нижче за ціну власного капіталу, то існує поняття оптимальної структури капіталу. Коли показник "ціна авансованого капіталу" має мінімальне значення, тоді ціна підприємства буде максимальною.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. Т.1. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. – 592 с. – (Серия «Библиотека финансового менеджера»; Вып. 3).

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. №436 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144.

3. Економіка підприємства: підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с., іл.

4. О. Є. Гудзь. Забезпечення сільськогосподарських підприємств кредитними ресурсами // Економіка АПК. – 2003. – №1. – с. 86-90.

5. Сливоцький А. Міграція капіталу: Пер. з англ. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2001. – 296 с.

6. Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц./ А. М. Поддєрьогін, Л. Д. Буряк, Н. Ю. Калач та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 294 с.