Енциклопедія літературних напрямків і течій подає наступний список рис постмодернізму:
культ незалежної особистості;
потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
сюжети творів - це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
іронічність та пародійність.
Американський літературознавець Іхаб Хассан відзначає наступні риси:
"невизначеність";
"фрагментарность";
"деканонізація";
"втрата Я";
"іронія";
"гібридизація";
"карнавальність";
"сконструйованість".
Серед перших виразно постмодерністських творів - романи У. Еко "Ім'я троянди" (1980), П. Зюскінда "Запахи" (1985), Д. Апдайка "Версія Роджерса" (1985).
Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.
Для аналізу я вирішив взяти твір Райнер Марії Рільке „Осінній день” (Додаток А). Вірш легкий для читання і не містить складних для вловлювання і розуміння багатозначностей, передає звичайну буденність осінньої пори. В цьому творі відображається життя різних не пов’язаних між собою речей, в три етапи. Єдине що їх об’єднує - осінь.
В першій частині описується літня пора близька до закінчення. Цей опис не багатий, що в свою чергу дає читачу свободу на уяву - з повторним читанням уявлю вальні елементи змінюються: міняються місцями, видозмінюються і трохи деформуються в уяві читача.
В другій частині, черпаючи тему природи з першої, увага перекидається на рослинність, з домішками людської діяльності - виноробство. Непомітний поступовий перехід від природних творінь різних рівнів розвитку перетворює небагатослівний вірш в багатотомну збірку думок.
І нарешті остання частина - третя. Так би мовити фінал осіннього дня, розкритий зображенням людського творіння - людини. Найжалюгідніший приклад найдосконалішого творіння на Землі (Бездомний), понівечене душевними негараздами навіяними сіро-жовтою порою року. І як прийнято, залишене в кінці тихеньке місце для надії, надії типу „Все буде гаразд. Життя триватиме. ”
На перший погляд всі три частини віршу ледве пов’язані між собою, але якщо вчитатися і уявити прочитане, то можна прослідкувати безпосередній зв’язок - „кінець літа - початок осені - осінь”. Всі ці три складові автор поєднує в одному дні. Здавалось би що такий синтез недоречний і нереальний, а все ж таки - можливий.
В добу постмодерну діонісизм стає провідною тенденцією в культурі Заходу. Парадоксальним чином він завдячує цьому новітнім технологіям і розвитку засобів масової комунікації. Сучасний діонісизм постає у нових формах та іпостасях, але його філософська сутність залишається незмінною.
Аналітична психологія розкрила психічне підґрунтя існування аполлонічної і діонісійної сторін в культуротворчості. З психологічної точки зору, їх взаємозв’язок розглядається як діалектика індивідуального і архетипового, свідомого і несвідомого, інтровертного і екстравертного. У свою чергу, в структурі діяльності суспільства важливу роль відіграє діалектика нормативної і творчої сторін, яка образно представлена міфологічними постатями античних богів - Аполлона і Діоніса.
Аполлонічні і діонісійні засади в європейській культурі є об'єктивно зумовленими. Правильне розуміння їх співвідношення і взаємодії на кожному конкретно-історичному етапі культурного розвитку суспільства дозволяє не лише адекватно зрозуміти минуле, але й служить для кращої орієнтації в сучасній культурі і ефективного прогнозування її розвитку.
Для постмодернізму характерним є:
переважання в культурі діонісійного хаосу;
в художній творчості домінує діонісизм;
діонісійна естетизація потворного;
відродження ніцшеанства;
діонісійне перемішування реального та ірреального, дійсності та фікції, раціонального та ірраціонального;
створення нових форм і жанрів мистецтва та субкультури, в цілому діонісійних за характером, за допомогою новітніх технологій.
1. Культурологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів I-IVрівнів акредитації. - 3-тє видання, виправлене / За заг. ред. проф.В.М. Пічі - Львів: "Магнолія плюс", 2005. - 360 с.
2. Культурология: Учеб. пособие для вузов. Силичев Д.А. - М.: Издательство "Приор", 1998. - 352 с.
3. Малюга Ю.Я. Культурология: Учебное пособие. Изд.2-е, доп. и испр. - М., 1988. - 333 с.
4. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб. - К.: Знання Прес, 2004, 440 с.
5. Найкращі твори з російської та зарубіжної літератури. - Донецьк: ВКФ "БАО", 2000. - 528 с.
Додаток А
Райнер Марія Рільке
ОСІННІЙ ДЕНЬ
Час, Боже. Безмір літньої пори.
Кинь горню тінь на сонячний годинник,
понад полями вивільни вітри.
Звели плодам зливатися в одно,
дай цим плодам ще дві спекотні днини,
дай стиглости, солодкі крапелини
дай обернути на важке вино.
Бездомний вже не матиме житла.
Самотній завше буде в самотині,
писатиме листи свої осінні,
брестиме там, де жовта кушпела
оповила алеї безгомінні.
Переклад Мойсея Фішбейна