Особливості розвитку романської архітектури західнослов’янських країн (стр. 2 из 8)

Особливості романської архітектури обумовлені в першу чергу вживанням склепінчастих перекриттів і системою

розміщення віконних отворів. В ранніх пам'ятниках центральний неф має плоске перекриття, зведення ж з'являються спочатку в криптах і бічних кораблях. З розвитком будівельної техніки зведення одержали поступово всі частини храму.

Романський напівциркульний хрестовий обвід

Найважливішою конструктивною задачею, що встала перед будівниками у зв'язку з зведенням споруджень, була нейтралізація їх розпору, тобто в зведеннях горизонтально направлених сил, прагнучих перекинути опори, що утворюються. Найпростіше рішення цієї задачі, – максимальне потовщення стін і опор тобто погашення розпору вагою інертної маси каменя. Частково цим пояснюються масивність романських будівель, невелика кількість і невеликі розміри їх отворів. Проте, прагнучи більш економічного рішення, романські архітектори стали розробляти конструкції, в яких нейтралізація розпору досягалася за рахунок взаємодії врівноважуючи один одного сил. (Важливим кроком в цьому напрямі було створення хрестових зведень, утворених перетином двох відрізків напівциркульних зведень рівного радіусу, що перехрещуються під прямим кутом (мал. 1). Таке зведення робить тиск лише на чотири опорні крапки, що дозволяє значно полегшити стіни. До того ж при використанні ряду примикаючих один до одного хрестових зведень для перекриття подовжніх приміщень їх розпір частково нейтралізується за рахунок зустрічного тиску. Романські архітектори широко використовували хрестові зведення напівциркульного перетину. Проте з їх допомогою стали перекривати спочатку лише невеликі прольоти – бічні нефи базилік, крипти, галереї монастирських дворів, – тоді як в широких центральних нефах довгий час зберігалася найпростіша напівциліндрична форма.

Центральний неф з бічними сполучали аркади. При плоских стелях вони спиралися на колони, що чергувалися із стовпами простого прямокутного перетину. Для величезних важких зведень така форма засад виявилася недостатньою, і останні були замінені масивними стовпами з виступаючими напівколонами або пілястрами. В романській архітектурі колона поступово позбавляється свого призначення як одне з головних конструктивних елементів, але разом з тим широко застосовується як декоративний елемент в аркадах, порталах, при розчленовуванні віконних отворів. Слід помітити, що романська колона не знає стійких типів ордерів, надзвичайно різноманітна по пропорціях і відрізняється множинністю форм капітелей. В ранній період була найбільш поширена форма, що наближається до усіченої кулі. В період зрілості романського мистецтва виникає особливий вид скульптурної капітелі.

Серед характерних явищ романської церковної архітектури заслуговують згадки так звані клуатри – які примикали до монастирських церков, прямокутні в плані двори, по сторонах яких тягнулися галереї з багато декорованими аркадами.

В порівнянні з церковним будівництвом світська архітектура романського періоду набагато більш скромна. До цього часу складається тип житла феодала – замок. Звичайно він складався з двору, в центрі якого розташовувалася масивна башта (донжон). Башта ця, що мала декілька поверхів, служила житлом сеньйору і була останнім оплотом у разі облоги. Аналогічний характер мали і зміцнення міст, що обносилися численними баштами, сполученими з високими кам'яними стінами. Будівельні форми відрізнялися простотою. Лише в окремих випадках спостерігалася турбота про декоративне убрання. Для цього використовувалися форми, вироблені церковною архітектурою. Так прикрашалися імператорські пфальці, замки королів і могутніх феодалів, а іноді і багаті міські будинки (частіше всього – єпископські палаци), тоді як житла рядових городян мали скромні розміри. Останні складалися звичайно з двох поверхів: нижній, з аркою, що виходила на вулицю, служив майстернею або лавкою, верхній же призначався для житла.

Форми романської культової архітектури, зокрема велика кількість ділянок, сприяли розповсюдженню монументального живопису, який переживав розквіт вже в XI столітті. В цей же період спостерігається відродження кам'яної монументальної скульптури, теж найтіснішим чином пов'язаної з архітектурою: романська скульптура існує лише у формі рельєфу, розпластаного на площині стіни або покриваючого поверхню архивольтів і капітелей.

2. Романська архітектура Чехії і Моравії (XI – початок XIII ст.)

Основи чеської ранньофеодальної держави були закладені в X столітті. У той час вона займала тільки територію власне Чехії, про долю Моравії до початку XI століття майже ніяких достовірних відомостей немає. Вона, ймовірно, в цей період входила в сферу впливу угорських кочових племен, а празькі князі ще не володіли достатньою силою, щоб розповсюдити свій вплив за межі чеських гір. Але вже в цей час Чехія досягла значних успіхів в економічній і політичній області, недаремно арабський мандрівник X століття Ібрагім ібн Якуб писав, що вона була «кращою і найбагатшою країною на півночі», а столицю її, Прагу, назвав «білокам'яною».

Десяте століття знаменувало також важливий поворот в культурному житті країни. Християнізація її була здійснена місіонерами із заходу, і відповідно знов виникла держава попала під вплив культури західного латинського світу, хоча при княжому дворі в Празі знаходилися і деякі освічені слов'янські діячі, про що свідчать твори древньочеської літератури, що виникли в X столітті і написані на старослов'янській мові.

Християнізація, природно, супроводжувалася і будівництвом культових споруд. Перші з них пов'язані з ім'ям князя Боржівоя і виникли ще в кінці IX століття. Це були ротонда св. Климента в Лівому Градці і церква Діви Марії в празькому Граді. Наступник Боржівоя на княжому престолі, Спітігнев, побудував ротонду св. Петра і церкву Діви Марії в Будчі, а князь Вацлав – святовитську ротонду і базиліку св. Йіржі (Георгія) в празькому Граді. Письмові джерела згадують ще декілька центричних споруд кінця IX – початку X століття.

Найдавніші чеські ротонди продовжували, поза сумнівом, традицію великоморавських ротонд, що цілком природно при взаємних зв'язках обох земель, їх політичних і економічних відносинах. Про великоморавські традиції в архітектурі Чехії говорить близька тимчасова послідовність, пряме сусідство з Моравією, а також той факт, що після падіння держави Моймировичів частина ремісників і духівництва втекла до Чехії.

Ротонди в Аєвім Градці і Будчі не вносили нічого принципово нового в будівництво центричних храмів. Більш того, їх подкововидні апсиди прямо вказують на зв'язок з великоморавською архітектурою: така форма апсид на заході не зустрічається або принаймні дуже рідкісна. Але схожість між великоморавьскими і чеськими ротондами полягає не тільки у формі, але й у функції споруд, як приватних княжих храмів. Цьому не суперечать відмінності в будівельній техніці стародавніх ротонд. Якщо порівняти кладку мікульчицькой двоапсидної ротонди, кладку (у вигляді нашарування бутового каменя) старомістської ротонди з грубо обробленими квадрами, ротонди св. Віта в празькому Граді і ротонди в Лівому Градці, то очевидним стане процес удосконалення будівельної техніки. Порівняння якнайдавніших споруд Чехії і Моравії спростовує існуючу раніше тезу про відсутність зв'язку в області будівельного мистецтва древньоморавської держави і держави Пржемисловічей. Корені культури останнього більшість дослідників шукали тільки в західноєвропейських країнах, констатуючи при цьому факт, що в Чехії були сприйняті тільки спрощені зразки західної культової архітектури. Археологічні відкриття на території колишньої Великої Моравії і ранньосередньовічної Чехії спростували цей погляд, підтвердивши найтісніший зв'язок в стародавній культурі чеських земель.

Серед ранніх чеських ротонд виділяється ротонда св. Віта, побудована в празькому Граді князем Вацлавом в 30-х роках X століття. Вона існувала як княжий храм понад сто років і була зруйнована під час споруди базиліки св. Віта в 1060–1096 роках. Її фрагменти досліджувалися під час археологічних розкопок в 1911, 1913, 1928 і 1931 роках. Ротонда св. Віта була круглою в плані спорудою діаметром 13 метрів, до якої з чотирьох сторін примикали апсиди шириною 5,53 метри. Перекриття апсид було плоским. В останній четверті X століття вона стала єпископським храмом, в цей період на місці однієї з апсид була зведена башта з хорами для князя, тут же знаходився вхід в храм і сходи на хори.

В такій формі вона проіснувала до 1039 року, коли до Праги були перевезені з Польщі останки св. Войтеха, що походив з чеського княжого роду Славниковічей. Перший поверх башти був перетворений на мавзолей Войтеха, а княжі хори сполучені з північною апсидою; вхідний портал влаштований в стіні нефа між західною і південною апсидами.

Композиція ротонди не випадкова. В ній, як і в ротондах великоморавських, виражена ідея домашнього храму феодала, одночасно храм цей є символом влади церкви. Чотири апсиди повинні були, ймовірно, символізувати хрест і владу церкви у всіх чотирьох сторонах світу. Від більш стародавніх чеських і великоморавських ротонд дана відрізнялася великим масштабом, кількістю апсид, а також розчленовуванням стін за допомогою лізен, які тут вперше з'являються в чеській архітектурі.

Пропорції ротонди св. Віта відповідали космологічним уявленням того часу, згідно яким космос, результат творіння бога, був досконалим гармонійним утворенням окремих тіл і частин. Оскільки всяка культова споруда розглядалася як образ космосу, то це повинне було відобразитися перш за все в системі її пропорцій. Досконалість і вічність космосу була відображена в будівельному матеріалі ротонди, камені, ретельно оброблюваному.