Для цього особливого планування, що має набагато більш багаті відповідності в архітектурі Італії, а понад усе – в архітектурі долини Рейну і Фландрії (наприклад, собор в Турні), можна знайти безпосередню і близьку аналогію серед споруд льежского диоцеза. В першу чергу тут варто назвати храм XI століття у Вессем біля Рурмонда, планування якого відоме завдяки археологічним розкопкам. На прикордонній франко-фламандській території ми зустрічаємося з тією ж, що в плоцькому кафедральному соборі, системою опор: розділяюча нефи аркада підтримується поперемінно стовпами і колонами. Там же можна бачити приклади англонормандьскої системи оздоблення зовнішніх стін здвоєними колонками з вельми специфічними брусками капітелей, які колись прикрашали і стіни плоцького собору. Башта-дзвіниця, в центральній і східній Європі, та, що стоїть, окремо, а тут що знаходиться над середхрестівям, дуже часто зустрічається в долині Мааса і Шельди. Інтер'єр плоцького собору був прикрашений розписами роботи Гунтера, що відносяться до 1148 року. В центральному порталі навісили знамениті бронзові брами, які в даний час знаходяться в новгородській Софії. Аналіз архітектури плоцького собору безперечно доводить, що вирішальну роль в його художньому оздобленні зіграло заступництво єпископа Олександра з Малонн, який, мабуть, зібрав будівельну артіль з своїх співвітчизників.
Під заступництвом Олександра велося також будівництво костьолу регулярних каноніків в Червіньську, закінчене біля 1155 року. Особа покровителя і походження ордена, як припускають, з Льєжа могли б свідчити про те, що архітектура храму носить характер мааської архітектури. Але широка поширеність типа, до якого відноситься червиньський костьол – тринефна з трьома апсидами і кроквяним перекриттям базиліка, з фасаду фланкіруюча двома баштами, – не дозволяє визначити, звідки виводиться цей архітектурний тип. Не з'ясовують справи ні змінна система опор – ні чергування стовпів і колон, – ні міжбаштові емпори над притвором, що затуляє красивий західний портал.
Якщо кафедральний собор в Плоцьку в справжньому своєму вигляді – тільки тінь давньої споруди, то коллегіата в Онатуві, так само, як коллегіата в Тумі, не дивлячись на численні зміни, що порушують її первинний вигляд, є одним з пам'ятників зрілої романської архітектури другої четверті XII століття, що добре збереглися. Масив її західного фасаду з двома близько поставленими і високо сполученими чотирикутними баштами з горизонтальним розчленовуванням, що акцентує складові частини, просто, без апсиди пресбитерий, що завершується, розчленований лопатками, і трансепт, що явно виділяється, в плані триразово повторюючий квадрат пресбитерія, – все це відображає прагнення до міри і норми, що так характерно для зрілої романської архітектури. Первинний задум, по якому хор повинен був замикатися апсидою, був залишений, ймовірно, ще в процесі будівництва, можливо, у зв'язку з прибуттям нової артілі будівників. Ритм близько один до одного розташованих колон в центральному нефі, стрункі пропорції інтер'єру, первинно критого плоским дерев'яним перекриттям, вимагають простого завершення стіни пресбитерія, розчленованої трьома невеликими вузькими вікнами з глифами на обидві сторони.
Рослинний і звіриний мотив фриза, що пробігає по середині західного фасаду і затінюючи собою портал міжбаштовї прихожої, що відкривається трьома аркадами, – все це дуже типово для ельзаського кола верхньорейнської архітектури середини сторіччя. Можна припустити, що архітектор коллегіати в Опатуві знав архітектуру Мурбаха, Мармутьє (Маурмюнстера) або Лаутенбаха.
3.3 Споруди саксонсько-тюрінгськой орієнтації в Кракові, Силезії і великій Польщі
Не менш інтенсивно, ніж з долиною Рейну, розвивалися контакти з центральною і північною Європою, де в другій половині XII століття на чолі художнього життя стояла Саксонія. Першої серйозної спорудою, при зведенні якої ці зв'язки зіграли важливу ролі, був кафедральний собор Казимира Відновника на Вавелі. Четверть століття потому, біля 1100 року, в тому ж Кракові всемогутнім воєводою Сецехом зводиться друга споруда, що свідчить про поширеність саксонських зразків. Це була коллегіата св. Андрія, поставлена на місці більш раннього костьолу біля підніжжя Вавельського горба в районі Кракова, що називається Окул. Масивний моноліт західного фасаду, зведеного з дрібних брусків вапняку, на значній висоті що завершується горизонтальною лінією односхилого даху, є основою двох восьмигранних башт, стрижні яких полегшені численними арочними і спареними під однією аркою отворами. Цей фасад грає роль ширми, за якою криється мініатюрна базиліка всього з однією парою колон, подовженим пресбитеріеєм, що завершується однією апсидою і двома апсидами в кінці бічних нефів. Над бічними нефами йдуть емпори, а в глибині західного масиву, в просторі між баштами, знаходиться ложа засновника храму. В результаті зміни первинного плану в східній частині нефа був побудований трансепт. На цій останній стадії будівництва був зведений також баштовий фасад.
Прототипи споруд цього періоду слід шукати, починаючи з половини XI століття, в період розквіту Госларі. Тип планування костьолу св. Андрія має свою повну відповідність в розташованій біля Гослара споруді, що належала ченцям ордена св. Августина регулярним канонікам. На підставі приходського костьолу в Львувкі в Силезії ми можемо судити, що саксонські споруди, які на рубежі XI і XII століття служили моделлю для краківського костела св. Андрія, в першій половині XIII століття не втрачали своєї привабливої сили для провінційної Силезії.
В XII столітті вплив саксонської культури на Польщу позначався в першу чергу і в суворому стилі будов, призначених для різних організацій – представників реформи костьолу. Цьому стилю, що мав певну ідейну основу, поклали початок в другій половині XI століття бенедиктинські монастирі, що належали хірсауській конгрегації.
Однією з найраніших і наймонументальніших споруд цього напряму в Польщі був монастирський костьол бенедиктинського абатства св. Вінцентія на Олбіне у Вроцлаві, і 1139 році що знаходився в процесі будівництва. Про те, як виглядала ця величезна базиліка, найкрупніша культова споруда в романському стилі на території Польщі (вона була зруйнована в 1529 році за наказом міської ради, що підтримувала протестантів), ми знаємо з описів сучасників, по малюнках і вцілілих залишках, що збереглися. Відомо, що стіни центрального нефа спиралися на могутні колони з монолітними стовбурами з цілого каменя, як пише хроніст. Збереглося ще декілька капітелей від цих колон у формі простих блоків з характерним орнаментом, що складається з двох подібних, але відмінних по висоті рельєфу напівкружів, вписаних в напівкруглі контури кожної з чотирьох бічних стінок. Ця специфічна форма свідчить про роботу майстрів, що навчилися на будівництві численних монастирських споруд Тюрінгії, на північ від Гарца. Масштаб елементів, що збереглися, говорить про те, що дуже довгий центральний неф, якому передував атрій, мав близько дванадцяти метрів висоти. Таких розмірів не досягав костьол регулярних каноників в Тшемешно, збудований в другій половині XIIстоліття на фундаментах більш ранньої, близько X століття споруди. Вони також використовували застарілий вже в XII столітті зразок ранньохристиянської базиліки з колонами в кругах реформи. Запланований саме так корпус нефів завершувався трансептом з великим прямокутним пресбитерієм. Із західної сторони підносився фасад з двома баштами і емпорами в між баштовому прольоті.
До цього ж часу відноситься ще одна споруда в тому ж стилі – коллегіату в Крушвіці. В її східній частині ми бачимо поступово наростаючі об'єми: на фоні домінуючих масивів трансепту і пресбитерія, що закінчується великою апсидою, виділяються менші апсиди трансепту, прибудови ризниць з їх апсидами. Так створюється пірамідальна композиція дивної краси. В ній повторюються, тільки в меншому масштабі, принципи композиції хорової частини великих монастирських базилік, таких як Паулінцелле і Тальбюргер. Могутньо розвинена східна частина врівноважувалася двобаштовим західним фасадом. Замість звичайних несучих колон в Крушвіц були застосовані квадратні в перетині стовпи з тонко профільованими карнизами. Місце, де трансепт перехрещується з центральним нефом, було виділено аркадою, центральний неф мав плоске дерев'яне перекриття, як і інші інтер'єри. Рішення інтер'єру крушвицької базиліки: стовпи, особливим чином підвішені пілястри із закруглюючими консолями, що підтримують гурти середхрестя, нарешті, зсув, що оббігає апсиду пресбитерія на одній третині висоти, – має ряд відповідностей в спорудах нижньонімецьких монастирів і чернечих общин, таких як Липпольдеберг, Гермероді Герден. На зв'язок з нижньонімецьким будівництвом вказує також суворий і скромний вид трьох південних порталів крушвицькой коллегіати. Наймолодшою монастирською спорудою в Польщі, що спирається на зразки середньоєвропейського будівництва, є храм Трійці в Стшельно, споруджений в кінці XII – на початку XIII століття для общини норбертанок. Стшельненській монастир повністю відповідав всім вимогам літургії цього ордена, що знайшло віддзеркалення в просторовому рішенні. Невелика тринефна норбертанська базиліка відрізняється сильно розвиненою східною частиною. По обох сторонах завершення апсиди пресбитерія знаходяться подовжені прямокутні капели, які відкриваються у бік пресбитерія спареними арками, що спираються на колони. Капели сполучаються з трансептом вузькими проходами. В рукавах трансепту, що виходять за лінію бічних нефів, знайшлося ще місце для додаткових апсид, фланкирующих бічні прибудови. Таким чином було одержано п'ять виділених інтер'єрів, особливо зручних для розміщення в них вівтарів, як цього вимагає для літургії хирсауський кодекс. Далеко розставлені башти, виділені в об'ємі західного фасаду, у такому вигляді сформувалися вже в кінці X століття в Клюні, колиски монастирської реформи, стали потім зразком для споруд хирсауської конгрегації. В системі опор, зведеній до чотирьох колон, що підтримують стіни центрального нефа, що мав первинне дерев'яне перекриття, видне повернення до головного принципу архітектури цієї конгрегації, що виявився в ранніх монастирських храмах Вроцлава і Тшемешно.