Зароджувалася металургія, гірнича справа, розробки корисних копалин. Мідні знаряддя збільшували продуктивність праці у 3–6 разів, хоча поряд з ними використовувались і кам’яні.
Доба енеоліту в Україні датується IV–III тис. до н.е. Давні копальні мідної руди відомі в Донбасі в Артемівському районі. Основні заняття землеробство (з використанням тяглової сили бика), скотарство. Винайдено колесо, з’являється колесний транспорт із запряженими биками. Поширюються прядіння і ткацтво, виникають гончарні печі, розвивається глиняна пластика та монументальна кам’яна скульптура у вигляді антропоморфних стел. Складається обряд курганних поховань (особливо у степовій частині Європи). З’являються умови для майнового розшарування, виділення родо-племінної верхівки, посилюється інститут батьківського права в роді, племені.
У енеолітичну епоху Україну заселяли 2 групи племен: прийшлі землероби та місцеві скотарі. До перших належать культури трипільська, гумельницька, лендельська, а також культури лійчастого посуду, кулястих амфор.
Трипільська культура була відкрита наприкінці XIX ст. археологом В.В. Хвойкою. Вона поширилася на Правобережжя, Подністров’я, Волинь, Степове Причорномор’я. Одним з яскравих проявів матеріальної культури було керамічне виробництво (посуд кухонний і столовий). Пластика: жіночі фігурки, фігурки тварин. Металевих виробів досить мало. Житла будуються з глини на дерев’яному каркасі в 1–2 поверхи, містять 2 кімнати. Забудовувалися поселення по колу, із загоном для худоби в центрі.
З кінця IV тис. до н.е. до початку I тис. до н.е. бронза стала основним матеріалом виробництва знарядь праці та бойової зброї. Бронза – сплав міді й олова, іноді олово замінювали сурмою або миш’яком. З бронзи виготовляли сокири, ножі, серпи, мотики, стріли, мечі, побутові речі, скульптуру. В Азії бронзовий вік ознаменувався розвитком раніше виникших і появою нових цивілізацій – Месопотамія, Єгипет, Сірія, Хараппа. Центром європейської культури епохи бронзи стала егейська культура. За межами егейського світу в цю добу збереглися ще неолітичні культури землеробів і скотарів.
У межах Східної Європи ця епоха датується II–I тис. до н.е. Бронзовий вік умовно поділяють на три періоди: ранній, середній, пізній. Ранній репрезентований пам’ятниками культур шнурової кераміки, середній – тшинецької й комарівської, пізній – білогрудовської та Ноа. Основним заняттям цих культур були скотарство і землеробство. Серед свійських тварин поруч з рогатою худобою та свинею зустрічається кінь.
Зрубна культура займала степовий Південь України. Датується XVI–XII тис. до н.е. Житла – напівземлянкові. Поховальні споруди – кургани. Могили мали дерев’яні зруби. Кераміка – банкоподібний горщик. Знаряддя переважно бронзові: ножі з перехватом (типові тільки для зрубної культури). Ремісництво – бронзоливарне (за кам’яними матрицями). Встановлюється інститут патріархату. Виділяється парна сім’я в роді, складається моногамний шлюб. В цей же час складається система майбутнього письма – піктограми.
Залізний вік завершує історію первісного і раннє-класового суспільства. Залізо витеснило камінь. Залізний вік набагато коротший за попередні. Він розпочався в Європі на початку I тис. до н.е. і завершився у I ст. до н.е. Окремі предмети з заліза були відомі в Єгипті вже у III тис. до н.е., а засіб здобування заліза з руди був відомий у II тис. до н.е., але поширення цього матеріалу почалось у IX–VII тис. до н.е., коли з заліза навчилися виробляти сталь. Це призвело до технічного перевороту. До початку нашої ери були відомі основні види ремесел і сільськогосподарчі знаряддя, що слугували людині у середні віки і в новий час.
На території України носіями культури залізної доби були кіммерійці (IX – перша половина VII ст. до н.е.). Кіммерійські поховання – головне археологічне джерело для вивчення історії і культури цього таємничого народу, оскільки поселень і міст після нього не залишилося. Кіммерійці – перший народ Східної Європи, справжнє ім’я якого, зафіксоване в написаних джерелах, дійшло до наших часів. Про нього говориться в «Одісеї», пише Геродот в своїй «Історії». Ховали кіммерійці в овальних ямах, перекритих курганним насипом; іноді стінки ями обшивали деревом, робили дерев’яне перекриття. Основне заняття – скотарство (конярство). Важливу роль у житті кіммерійців відігравала війна. Матеріальна культура перш за все націлена саме на це (предмети озброєння та спорядження верхового коня). Зброя: далекобійний лук і стріли з бронзовими дволопатевими наконечниками; для ближнього бою – мечі. В цей час кіммерійці вже виготовляли сталь, навіть кількох сортів. В бій ходили легкою кіннотою. Під впливом завойовницьких походів на сусідніх територіях поширюються зразки зброї, кінського спорядження за кіммерійськими зразками, що доказує їх надійність і вдалу конструкцію. Відомі імена трьох царів (за Геродотом) – Теушпа, Тугдамме (Лигдаміс), Шандакшатра.
Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер: прикрашання зброї, кінського спорядження, посуду.
Корені кіммерійців слід шукати у зрубній культурі Північного Причорномор’я. Важлива й спорідненість кіммерійців з іраномовними зрубниками, а імена царів дають підстави для твердження про іранську основу кіммерійського етносу.
Розвиток культури кіммерійців був перерваний у VII ст. до н.е. хвилею кочовників зі Сходу – скіфів.
Висновок
У первісній культурі діяльність людини мала синкретичний, неподільний характер, що обумовило формування своєрідного образу природи. Ця діяльність характеризувалась:
-єдністю людини і природного середовища;
-неусвідомленням різниці між реальністю і вимислом;
-відсутністю розвинених форм соціальної самосвідомості;
-домінуванням чуттєвого сприйняття й уяви, що ґрунтується на ньому.
Практичне освоювання природи проходило у двох формах господарства: привласнюючого і відтворюючого. Привласнююча – сама перша історична форма спілкування людини з природою (люди споживали те, що давала природа).
Другий тип пов’язаний з використанням знарядь праці для обробки
землі й природних матеріалів.
Земля уявлялась первісній людині живою, що все проїзводить з себе, все собою живить. З землі походили боги, демони, люди. Демони уявлялись як лиха сила, що не мала певного образу. Пізніше вони в уяві людини набули тілесної оболочки, антропоморфного образу. У давніх греків боги і демони набули найвищого оформлення.
Природа перетворюється людиною, і вона вже не уявляється небезпечною. З’являється систематизація богів, міфологічна картина світу, яка склалася у наслідок переноса кровно-родствених відносин на всю природу і світ в цілому. Людина не протистоїть природі, а мислиться як одна з її складових.
Первісні уявлення про світ виникли в епоху «неолітичної революції» й були пов’язані з переходом до відтворюючої економіки. Спочатку поняття всесвіту обмежується територією племені – мезокосмом. Пізніше формується цілісна модель світу, що містить три зони космосу: небо, землю, преісподню. Мезокосм відбивався в образі світового дерева (гори, стовпа), що поєднувало всі світи у трьохшаровому космосі. Таке розуміння стало традиційним в історії культури.
Первісна культура містила в собі також наукові знання. Раціональні знання включали календарно-астрологічні, математичні уявлення, біологічні, медичні, географічні, історичні свідоцтва. Вибудований на межі кам’яного і бронзового віків на території Англії мегалітичний комплекс Стоунхендж точно фіксував точки сходу Сонця у день літнього сонцестояння й заходу його у день зимового сонцестояння, служив для провіщання сонячних і місячних затемнень. У мисливських общинах вирізнялися на мапі зоряного неба сузір’я Плеяд, а розвиток землеробства дозволив поширити уяву про рух Плеяд по небосхилу. Розвиток скотарства сприяв появі зоологічних знань, а землеробство – ботанічних, хімічних, гідротехнічних.
Окрім раціональних знань, важливими елементами культури були писемність та мистецтво. Становленню писемності послужили:
- визначення графічної символіки серед інших форм комунікації;
- випрацьовування стабільних графічних засобів для передачі загального змісту свідчень;
- створення сталої системи графічних знаків для передачі мовної інформації.
Історично першим (у палеоліті) склалося піктографічне письмо (піктографія). Зміст повідомлення передавався у вигляді малюнків або їх послідовності. Піктографія існує і в наш час (знаки дорожного руху, вивески-символи). Піктографія не є письмом, бо фіксує не саму мову, а її зміст через умовну символіку. Пізніше письмо остаточно звільнюється від свого малюнкового зображення і одержує завершену форму в ієрогліфі. Ієрогліфічне письмо поширилося в Шумері, Єгипті, Урарту, Китаї (де збереглося до нашого часу). На межі IV–III тис. до н.е. стався перехід від малюнкових ієрогліфів до скорописної клинообразної графіки. Пізніше письмо стало словесно-слоговим: шумерський клинопис містив близько 1000 спеціальних знаків.
Мистецтво первісної доби слугувало культовій меті або вирішенню практичних завдань. Художні витвори використовувались для полегшення трудових процесів (пісні, музичні ритми), регулювання соціальних відносин і релігійно-магічних обрядів (маски, скульптурні зображення). Тоді ж почало формуватися декоративне мистецтво для художнього оздоблення знарядь праці, життя, культових приналежностей і будівель.
В добу переходу від родоплеменної спільноти до класового суспільства виникає героїчний епос. Згодом він відбився у ранніх пам’ятках літературної творчості й усних сказань: давньовавілонському сказанні про Гільгамеша, давньоіндійській «Рамаяні», «Іліаді» та «Одісеї» Гомера, ірландських сагах, російських билинах.
В цей же перехідний до класового суспільства період було покладене начало чарівним казкам. Якщо в героїчному епосі головним героєм виступає богатир, то в казках відтворена історія звичайної людини. Виникають також жанри словесного мистецтва: панегирик (восхвалення богів і людей) і інвектива (поношення ворогів і суперників).
Пам’ятниками прикладного мистецтва були творіння монументальноїархітектури – дольмени, менгіри, кромлехи й інші будівлі з громадних кам’яних плит і каменів. Ці споруди призначались для астрономічних спостережень (Стоунхендж), культових дій.
У первісному мистецтві центральне місце посідає людина. У художніх творах верхньопалеолітичної пластики Європи переважали жіночі зображення. В наскальному мистецтві мезоліта переважали зображення чоловіків-мисливців. Для ранніх антропоморфних зображень (майже до енеоліту) була характерна «безликість», тобто відсутність чіткої промальовки облич. Зате масками виражали цілком певні людські якості та душевний стан – хоробрість, силу, печаль, радість тощо. Ці портрети не були ще зображеннями будь-якої конкретної людини, як і міфологічні образи не відбивали індивідуальних людських характерів. Головні герої епосу і казок – постаті часто ідеалізовані. Такі якості стали основою формування ціннісних форм свідомості як регуляторів суспільних відносин.