Реферат з культурології на тему:
"Первісна культура на терені сучасної України"
Звернення до витоків культури передбачає з’ясування того, яким чином протягом сотен тисяч років у становленні людського суспільства формувалась первісна культура, що містилася у повсякденній господарській діяльності людей, випрацьовуванні трудових навичок, створенні простіших знарядь праці, а також у перших зразках художньої творчості й обрядових діях.
Вже в античному світі сформувалася уява про три віки – кам’яний, бронзовий, залізний, – що послідовно змінювали один одного.
За найновішими даними, людина з’явилась на Землі понад двох мільйонів років тому. Надзвичайно важливу роль у з’ясуванні цієї дати відіграли розкопки 60–80 рр. нинішнього століття у Південно-східній і Східній Африці, проведені доктором Л. Лікі та його послідовниками в Олдувайській ущелині (Танзанія). На основі їхніх досліджень було переглянуто ряд усталених положень теорії антропогенезу. Тепер вважається, що безпосередніми предками сучасної людини були істоти, що стояли на порозі олюднення, – австралопітеки Південної та Південно-східної Африки. В цьому регіоні виникла й перша розумна істота – Homo habilis – Людина вміла (знаряддя праці – у вигляді оббитих гальок, так звана галечна культура). Пізніше сформувалися інші типи людини – Homo erectus (пітекантропи, синантропи), – які розселилися у Південній Азії та Південній Європі. Всіх їх разом називають архантропами. Близько 150 тис. років тому виник неандертальськийтип (палеоантроп), а 40–50 тис. років тому – сучасний тип – Людина розумна (неоантроп).
У кам’яному віці вирізняють такі періоди:
Палеоліт (від гр. «давній + камінь») – найдавніший період кам’яного віку. Завершився 35–33 рр. до н.е.
Мезоліт (від гр. «середній, проміжний + камінь») – перехідна доба між палео- і неолітом. В Європі цей період датований – 10–7 тис. років до н.е.
Неоліт (від гр. «новий + камінь») – доба пізнішого кам’яного віку, завершальна стадія використання кам’яних знарядь праці. Культури неоліта датуються 6–3 тисячоліттями до н.е. Важливіша риса – перехід від привласнюючої до добичної економіки (начало скотарства і землеробства).
Енеоліт (від гр. «мідь + камінь») – мідно-кам’яний вік, доба переходу від кам’яного до бронзового. З IV тисячоліття до н.е. мідні й бронзові знаряддя починають витискувати кам’яні.
Палеоліт розділяється на ранній та пізній. Ранній палеоліт поділяється на олдовайську, шельську, ашельську, мустьєрську культурні епохи.
Олдовайська(галечна) культуравинайдена в Східній Африці (Уганда, Танзанія). Шельська відома в Європі, Африці, Південно-Західній та Південній Азії. Вік її – 700–300 тис. років. Ашельськакультура розповсюджена була по всій Африці, Південній Європі та Азії. Вік – 400–100 тис. років. Мустьєрська (від назви пещери Ле-Мустьє у Франції) поширена в Європі, Північній Африці, Середній Азії, на Близькому Сході. Носії мустьєрської культури – неандертальці.
В межах України винайдені пам’ятки ашельської епохи під Житомиром, на Закарпатті; окремі крем’яні знаряддя виявлені в Донбасі біля міст Амвросієвки та Ізюма на Сіверському Дінці. Люди цього періоду займалися збиральництвом, полюванням, вміли користуватись вогнем, та не вміли його добувати. У трудовій діяльності вживали переважно кременні знаряддя (ручне рубило).
Мустьєрська культура в Україні представлена в Криму (печери Кіїк-Коба, Старосілля). Неандертальці використовують окрім ручного рубила гостроконечники, скребла. Вони вміють добувати вогонь; живуть в печерах або штучних житлах (коло з кісток мамонтів, перекрите шкурами тварин). Зараз в Україні винайдено 50 мустьєрських стоянок, у тому числі Антонівка в Донбасі.
Пізній палеоліт характеризується появою Людини розумної. За першою знахідкою її кісток у печері Ла Кроманьйон (Франція) ця людина називається кроманьонець.
Пізній палеоліт поділяється на: ориньякську, солютрейську, мадленську культури.
Ориньякська культура винайдена в печері Ориньяк у Франції (33–19 тис. років) – печерний живопис.
Солютрейська поширена на території Франції та Північної Іспанії (18–15 тис. років).
Мадленська поширена на території Франції, Іспанії, Швейцарії, Бельгії, Германії (15–8 тис. років) – вироби з рогу, кості.
На території України відомо кілька сот стоянок пізнього палеоліту, зокрема до мадленських відносять стоянки Аккаржа та Амвросіївка на Півдні України, стоянку Мізина на Десні. Кроманьйонці займалися загінким полюванням на диких коней, бізонів, мамонтів. У кроманьйонців вже існує родова організація суспільства. Спорідненість у роді визначалася за материнською лінією. Жінка була охоронницею сімейного вогнища, відала харчовими запасами. Це зумовлювало виникнення матріархату. Поступово складалися релігійні вірування, звичаї, мистецтво. Релігійні уявлення представлені у формах тотемізму, анімізму, магії, фетишизму.
Тотемізм – віра в існування тісного зв’язку між людиною, її родом та її тотемом – певним видом тварин, рідше – рослин. Рід носив ім’я тотему і вважав його своїм батьком. Тотемові не поклонялися. Люди не вбивали свій тотем на полюванні, не завдавали йому шкоди. Тотемізм – своєрідне відображення зв’язку роду з його природним середовищем, який усвідомлювався у формі кровного зв’язку.
Фетишизм – віра в надприродні властивості неодухотворених предметів, в те, що останні можуть допомагати людині. Фетишем може бути знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше – спеціально виготовлений культовий предмет.
Магія – віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослини, явища природи. Залежно від призначення магія поділялася на виробничу, охоронну, любовну, лікувальну, шкідливу.
Анімізм – віра в існування надприродних істот, що містяться в яких-небудь тілах (душа) або діють самостійно (духи).
Мистецтво носило прикладний та образотворчий характер (браслети з бивня мамонта, статуетки жіночих божеств).
Доба мезоліту поділяється на кілька типів культур:
– вильтонська (Схід та Південь Африки) – знаряддя збереглися до XIX ст., керамічний посуд;
– капсийська (Північна Африка, страни Середземномор’я) – IX–V тис. до н.е.;
– хоабинська (Вь’єтнам, Лаос, Таїланд, Південь Китаю, Малайзії, Індонезії) – X–III тис. до н.е.;
– натуфійська (Палестина, Сірія, Південна Турція) – X–VIII тис. до н.е.;
– азильська (Франція, Германія; вийшла з мадленської культури) – VIII тис. до н.е.;
– тарденуазька (Франція, Германія, Бельгія, Англія) – VII–IV тис. до н.е.;
– маглемозька (Північна Європа) – XII–V тис. до н.е.;
– ертебельська (Північна Європа) – кінець V – початок III тис. до н.е.
В добу мезоліта встановилася сучасна геологічна епоха (голоцен). Мезоліт на Україні поділяється на ранній (IX–VIII тис. до н.е.) та пізній (VII–VI/V тис. до н.е.). Люди навчилися виготовляти мікролітичні знаряддя (наконечники списів, стріл). З’являються знаряддя для обробки дерева – кремінні сокири, тесла. Важливим досягненням було винайдення лука і стріл. Полювали на оленів, биків-турів, коней, бізонів. До типу пізнього мезоліту належить так звана донецька культура (Північний Схід України).
Поява надійніших засобів існування, пом’якшення клімату сприяли збільшенню населення. Починає складатися племінна організація.
Культура епохи неоліта характеризується переходом від привласнення продуктів природи через полювання, рибальство і збиральництво до виробництва продуктів харчування за допомогою знарядь праці. Культуру неоліта поділяють на дві групи:
-землеробів та скотарів;
-розвинених мисливців та рибалок.
У VII–II тис. до н.е. у Євразії, Африці та Австралії налічувались 22 культури доби неоліту. Неоліт – завершальна стадія розвитку кам’яних знарядь. Перехід до осідлого способу життя, землеробства обумовив перший демографічний вибух, перший економічний переворот в історії людства – так звана «неолітична революція». Визначальними елементами культури були керамічний посуд, камінні топори, мотики, кремінні ножі, наконечники стріл, списів, серпи, вироби з кістки, рогу, дерева. Виникає ткацтво і ткацькі станки (Єгипет, Передня Азія, Європа).
В епоху неоліта на змінення способу життя від напівкочового (мисливці та рибалки) до осідлого (землеробські племена) великий вплив мало використання нових видів механічної енергії (обробіток ґрунту за допомогою приручених тварин).
Кераміка первісної епохи є своєрідним лакмусовим папірцем кожної культури і водночас – проявом специфічних етнографічних рис її носіїв. На території України відкриті культури прийшлих племен: культура дунайська (на Волині), Кріш та альфельдська (у Закарпатті). Серед культур автохтонного (місцевого) східноєвропейського походження в Україні назвемо буго-дністровську, сурську, дніпро-донецьку, ямково-гребінецьку.
Дніпро-донецька за своїм значенням і територією розселення – основна неолітична культура в Україні. Вона характеризується гребінцево-наколчастою керамікою. Горщики, мисочки – основні вироби. Населення займалося мисливством, рибальством, скотарством, землеробством. Дніпро-донецькі племена залишили по собі колективні могильники маріупольського типу (розкопані у 1930 р. на території заводу «Азовсталь»), які являли собою масові поховання (120 осіб у кілька ярусів, засипаних порошком червоної охри). У цьому могильнику знайдені перші прикраси з міді. Дніпро-донецька культура існувала щонайменше 2 тис. років (V–III тис. до н.е.).
Енеоліт – мідно-кам’яний вік, перехідний від кам’яного до бронзового. Мідні вироби з’явились на Близькому Сході (Іран, Турція, Месопотамія), у IV тис. до н.е., – у Європі, Індії, Китаї – у III–II тис. до н.е.