У сучасній культурології серед безлічі визначень культури, найпоширенішими є технологічні, деятельностные і ціннісні. З точки зору технологічного підходу культура є певний рівень виробництва і відтворення громадського життя. У деятельностной концепції культури вона розглядається як спосіб життєдіяльності людини, яка визначає і усе суспільство.Ціннісна (аксиологическая) концепція культури підкреслює роль і значення ідеальної моделі, належного в житті суспільства і в ній культура розглядається як трансформація належного в суще, реальне.
Усі культурологи справедливо вважають, що культурні процеси досліджуються в головних сферах життєдіяльності людини. Культура матеріальна - це виробництво, його технологія, знаряддя праці, житло, одяг, озброєння багато що інше. Друга сфера життя людей - соціальна, і культура розкривається в соціальних стосунках, вона показується процеси, що відбуваються в суспільстві, розкриває його соціальну структуруорганізацію політичної влади, існуючі правові і моральні норми, типи управління і стилі лідерства. І, нарешті, важливою сферою життя людини є його духовне життя, яке розкривається в понятті духовної культури, що включає усі області духовного виробництва - науки і мистецтво, літературу і релігію, міф і філософію і заснованою на єдиному, зрозумілому усім членам цього співтовариства мові.
Суть культури, її справжній сенс досить переконливо показується в нових дослідженнях культурологів. Незалежно від загального підходу до проблеми культури практично усі дослідники відмічають, що культура характеризує життєдіяльність особи, групи, суспільства в цілому; що культура є специфічним способом буття людини має свої просторово-часові межі; розкривається культура через особливості поведінки, свідомість і діяльність людини так само як і через речі, предмети, витвори мистецтва, знаряддя праці, через мовні форми, символи і знаки.
3.Різноманіття культури
Розвиток культури супроводжується виникненням і становленням відносно самостійних систем цінностей. Спочатку вони включені в контекст культури, але потім розвиток призводить до усе більш глибокої спеціалізації і, нарешті, до відносної їх самостійності. Так сталося з міфологією, релігією, мистецтвом, наукою .
У сучасній культурі можна вже говорити про відносну їх самостійність і про взаємодію культури з цими інститутами.
Міф
Міф є не лише історично перша форма культури, але і зміни душевного життя людини, що зберігається і тоді, коли міф втрачає своє абсолютне панування. Загальна суть міфу полягає в тому, що він є несвідомим смисловим породнение людини з силами безпосереднього буття, будь то буття природи або суспільства.Якщо міф виступає як єдина форма культури, то це породнение приводить до того, що людина не відрізняє сенс від природної властивості, а смисловий (асоціативний зв'язок від причинно-наслідкового. Усе одушевляється, і природа виступає як світ грізних, але споріднених людині міфологічних істот - демонів і богів.
Міф - найбільш древня система цінностей. Вважається, що в цілому культура рухається від міфу до логосу, тобто від вигадки і умовності до знання, до закону. У цьому плані в сучасній культурі міф грає архаїчну роль, а його цінності і ідеали мають рудиментарне значення. Розвиток науки і цивілізації часто знецінює міф, показує неадекватність регулятивних функцій і цінностей міфу, суті сучасної соціокультурної дійсності. Проте, це не означає, що міф вичерпав себе. Міф в сучасній культурі створює засоби і способи символічного мислення, він здатний цінності сучасної культури інтерпретувати через ідею "героїчного", що, скажемо недоступно науці. У цінностях міфу чуттєве і раціональне дані синкретно, злито, що мало доступно іншим засобам культури XX століття. Фантазія і вигадка дозволяють легко долати несумісність сенсів і змісту, бо в міфі усе умовно і символічно.
У цих умовах вибір і орієнтація особи розкріпачується і, отже, використовуючи умовність, вона може досягати високої гнучкості, що, наприклад, майже недоступно релігії. Міф, олюднюючи і персоніфікуючи явища навколишнього світу, зводить їх до людських представлень. На цьому грунті стає можливою конкретно-чуттєва орієнтація людини, а це один з найпростіших способів впорядковування його діяльності.У ранніх і примітивних культурах такому способу належала провідна роль, наприклад, в язичництві. Але в розвинених культурах подібні явища мають швидше характер рецидиву або є механізмом реалізації того або іншого архетипу, особливо в масовій культурі або масовій поведінці. Міфологія часто використовується в XX столітті як підсилювач цінностей, зазвичай за рахунок їх гіпертрофії і фетишизації. Міф дозволяє загострювати той або інший аспект цінності, гіперболізувати її, а, отже, підкреслювати і навіть випинати.
Релігія
Релігія, як і міф, виражає потребу людини у відчутті своєї причетності до підстав буття. Проте тепер свої підстави людина шукає вже не в безпосередньому житті природи. Боги розвинених релігій знаходяться у сфері потойбічного (трансцендентного). На відміну від міфу, тут обожнюється не природа, а надприродні сили людини, і передусім, дух з його свободою і творчістю.Поміщаючи божественне по той бік природи і розуміючи його як надприродний абсолют, розвинена релігія звільняла людини від міфологічної злитої з природою і внутрішньої залежності від стихійних сил і пристрастей .
Релігія стала домінувати в культурі услід за міфом. Цінності світської культури і цінності релігії часто не гармонійні і суперечать один одному. Наприклад, в розумінні сенсу життя, у світобаченні і т. д. Головне майже у всякій релігії - це віра в Бога або віра в надприродне, в диво, що незбагненно розумом, раціональним шляхом. У цьому ключі і формуються усі цінності релігії.
Культура, як правило, модифікує становлення релігії, але затвердившись, релігія починає змінювати культуру. Релігія встановлює градацію цінностей, надає їм святість і безумовність, що потім веде до того, що релігія упорядковує цінності по "вертикалі" - від земних і буденних до божественних і небесних. Вимога постійної моральної досконалості людини в руслі пропонованих релігією цінностей створює напругу сенсів і значень, потрапляючи в яке людина регламентує свій вибір у межах гріха і справедливості. Це породжує тенденцію до консервації цінностей і культурних традицій, що може вести до соціальної стабілізації, але за рахунок стримування світських цінностей.
Світські цінності більше умовні, вони легше піддаються перетворенням і інтерпретації у дусі часу. Загальна тенденція проявляється тут в тому, що в розвитку культури поступово посилюються процеси секуляризації, тобто звільнення культури з-під впливу релігії.
Мистецтво
Паралельно з міфом і релігією в історії культури існувало і діяло мистецтво. Мистецтво є вираження потреби людини в образно-символічному вираженні і переживанні значущих моментів свого життя. Мистецтво створює для людини "другу реальність" - світ життєвих переживань, виражених спеціальними образно-символічними засобами Залучення до цього світу, самовираження і самопізнання в нім складають одну з найважливіших потреб людської душі.
Мистецтво продукує свої цінності за рахунок художньої діяльності, художнього освоєння дійсності. Завдання мистецтва зводиться до пізнання естетичного, до художньої інтерпретації автором явищ навколишнього світу. У художньому мисленні пізнавальна і оцінна діяльність не розділені і використовуються в єдності. Працює таке мислення за допомогою системи образних засобів і створює похідну (вторинну) реальність - естетичні оцінки. Мистецтво збагачує культуру духовними цінностями через художнє виробництво, через створення суб'єктивних уявлень про світ, через систему образів, символізуючих сенси і ідеали певного часу, певної епохи.
Мистецтво рефлексує світ, відтворює його. Сама рефлексія може мати три виміри: минуле, сьогодення і майбутнє. Відповідно до цього можливі відмінності в типах тих цінностей, які створює мистецтво. Це ретроцінності, які орієнтовані в минуле, це реалістичні цінності, які "точно" орієнтовані до сьогодення, і, нарешті, авангардні цінності, орієнтовані на майбутнє. Звідси - особливості їх регулятивної ролі. Проте, загальним для усіх цих цінностей є те, що завжди вони звернені до людського "Я". У цьому містяться як позитивні, так і негативні моменти, тобто художні цінності, заломлюючись у свідомості і підсвідомості людського "Я", можуть породжувати як раціональні так і ірраціональні мотиви і стимули до вибору в поведінці людини.
Роль мистецтва в розвитку культури суперечлива. Воно конструктивне і деструктивно, воно може виховувати у дусі піднесених ідеалів і навпаки. В цілому ж мистецтво, завдяки субъективации, здатне підтримувати відкритість системи цінностей, відкритість пошуку і вибору орієнтації в культурі, що кінець кінцем виховує духовну незалежність людини, свободу духу. Для культури це важливий потенціал і чинник її розвитку.
Філософія
Міркуючи про духовні складові культури, не можна не згадати філософію. Філософія прагнути виразити мудрість у формах думки (звідси і її назва, яка буквально переводиться як «любов до мудрості»). Філософія виникла як духовне подолання міфу, де мудрість була виражена у формах, що не допускають її критичне осмислення і раціональний доказ. В якості мислення філософія прагне до раціонального пояснення усього буття. Але будучи одночасно вираженням мудрості, філософія звертається до граничних смислових основ, бачить речі і весь світ в їх людському (ціннісно-смисловому) вимірі. Таким чином, філософія виступає як теоретичний світогляд і виражає людські цінності, людське відношення до світу. Оскільки світ, узятий в смисловому вимірі є світ культури, то філософія виступає як осмислення, або, кажучи словами Гегеля, теоретична душа культури. Різноманіття культур і можливість різних смислових позицій усередині кожної культури призводять до різноманіття філософських навчань, що сперечаються між собою.