Наука
Наука має своїй на меті раціональну реконструкцію світу на основі досягнення його істотних закономірностей. Вона нерозривно пов'язана з філософією, яка виступає загальною методологією наукового пізнання, а також дозволяє осмислити місце і роль науки в культурі і людському житті.
Наука - один з нових інститутів в структурі культури. Проте значення її швидко росте, а сучасна культура виховує глибокі зміни під впливом науки. Духовна еволюція через міф, релігію і філософію привела людство до науки, де достовірність і істинність отримуваних знань перевіряється спеціально розробленими засобами і способами. Наука, таким чином, існує як особливий спосіб виробництва об'єктивних знань.
Об'єктивність не включає оцінного відношення до об'єкту пізнання, тобто наука позбавляє об'єкт якого-небудь ціннісного значення для спостерігача. Наука, даючи знання людині, озброює його, дає йому сили. «Знання - сила!» - стверджував Ф. Бекон.
Але для яких цілей і з яким наміром вживається ця сила? На це питання повинна відповідати культура.
Найважливіший результат наукового прогресу - виникнення цивілізації, як системи тих, що раціоналізували і технициализированных форм буття людини. У певному значенні, цивілізація і культура несумісні. Технифицированные форми буття людини протистоять внутрішнім началам духовної суті людини. Ці начала культура утілює в цінностях і ідеалах. Культура - це швидше творча лабораторія людського духу, тоді як науку швидше можна розуміти як творчу лабораторію тільки розуму. Перший наслідок розриву культури і науки проявляється в наростаючій підміні духовних сенсів і цінностей життя матеріальні мі результатами прогресу
Ідеологія
Ідеологія є самосвідомістю соціального суб'єкта : соціальних груп, національних і інших спільностей, класу. Тільки у ідеології специфічні інтереси соціальних груп, класів і спільностей знаходять своє усвідомлення, обгрунтування і систематизоване вираження. Слід також мати на увазі, що ті або інші форми суспільної свідомості приймають ідеологічний характер тільки у рамках певних соціальних інститутів і соціальних організацій, що представляють їх, : держави, політичних партій, церкви, корпоративних об'єднань і так далі. Слід зазначити, що протилежну тенденцію виражає гуманізм. В якості прикладу ідеологічного напряму - можна привести метод соціалістичного реалізму - це певний художній канон. Але цей канон носить яскраво виражений ідеологічний характер. У характеристиці цього методу містяться сформульовані ідеологічні установки на процес художньої творчості, а також певні соціальні оцінки, що пред'являються до цієї творчості, і критерії. Метод соціалістичного реалізму виступав як догматичний і тому, що трактуючи як єдино вірний, закриваючий можливості прояву усіх інших творчих методів.
Таким чином, не можна розглядати ідеологію тільки як окрему складову культури - це швидше за все більше своєрідна надбудова над самою духовною культурою, оскільки вона пронизує усі області духовної культури.
Моральність
Моральність виникає після того, як відходить в минуле міф, де людина внутрішньо зливається з життям колективу і контролювався різними магічними табу, що програмували його поведінку на рівні несвідомого. Тепер людині потрібно самоконтроль в умовах відносної внутрішньої автономності від колективу. Так виникають перші моральні регулятивы - борг, сором, честь. З підвищенням внутрішньої автономності людини і формуванням зрілої особи виникає такий моральний регулятив як совість. Таким чином, моральність з'являється як внутрішня саморегуляція у сфері свободи, і моральні вимоги до людини ростуть у міру розширення цієї сфери. Розвинена моральність є реалізація духовної свободи людини, вона заснована на затвердженні самоценности людини незалежно від зовнішньої доцільності природи і суспільства.
4. Призначення культури
У рамках однієї культури люди говорять на одній мові, надають значення одним і тим же цінностям, дотримуються одних і тих же норм і вірувань, користуються усім зрозумілими символами. Культура тому є не просто загальною ознакою цих людей, а чинником, що об'єднує їх. До певної міри вона створює саму соціальну спільність.Наприклад, націю неможливо представити без мовної єдності, особливих традицій, звичаїв, вірувань, символів, поведінкових стандартів і тому подібне. Сама ж культура, у свою чергу, перетворюється на більш менш єдину систему взаємоузгоджених елементів, головними серед яких є цінності і норми.
Розглядаючи культуру як ціннісно-нормативну систему, потрібно відмітити таку її виняткову властивість як здатність організовувати і упорядковувати громадське життя, надаючи їй стабільність. Ми звикли зв'язувати проблему порядку з діяльністю органів влади : є порядок, значить, в країні сильна державна влада, немає порядку, - означає влада «вина».Хоча подібні судження мають сенс, на ділі порядок або безлад залежить від стану культури суспільства, порядок - це реальність існування, панування в соціальних взаємодіях певної (єдиною) ціннісно-нормативної системи, яка відтворюється і укорінюється самим ходом громадського життя, а не тільки зусиллями держави. Деякі зразки дій, моделі поведінки, життєві орієнтації людей, способи досягнення цілей вважаються нормальними, загальноприйнятими, навіть визнаються суспільством в якості еталонних, інші ж - відкидаються, третируються як порочні, шкідливі, «антигромадські». Сенс культури в тому і полягає, що вона відсікає бажане від небажаного, потрібне від непотрібного, прийнятне від неприйнятного, тим самим, організовуючи суспільство певним чином.
Візьмемо за показовий приклад так звану західноєвропейську цивілізацію. Соціологи відмічають, що багато хто з властивостей, рис, характеристик, що відрізняють європейську культуру і суспільство, був закладений вже в класичному античному полісі і цей полісний "генотип" значною мірою зумовив усю європейську історію. До «генотипу» європейської цивілізації зазвичай відносять розподіл інститутів влади і громадянського суспільства при автономії особи; баланс цих трьох сил; установку на змагальність; автономію міської комуни і тому подібне.
В той же час старогрецька культура свідомо віддавала перевагу техніці вдосконалення людського тіла і управління громадськими справами техніці виробництва речей, яка, як вважають історики, була відтіснена на останнє місце. Тому античний світ, який стояв на порозі шляху, що веде до індустріалізації і машинізації, маючи багато технічних винаходів, що склали опісля сімнадцять століть технічну основу класичного капіталізму, так і не вступив в нього.
Обмеження, накладені на технічний прогрес древніми греками, були пов'язані з культурою, яка, у свою чергу, підтримувала цілісність, органічну єдність суспільства. Очевидно, древні на своєму соціальному досвіді переконалися, що політика, культурна і моральна творчість, усі ці диспути, ігри, змагання і тому подібне підтримують згуртованість і життєздатність суспільства. А ось застосування досконаліших знарядь праці, технічних винаходів викликало зростання багатства, яке розподілялося украй нерівномірно між одноплемінниками, що, кінець кінцем, призводило до поляризації окремих груп і шарів, а у результаті - і до руйнування соціальної єдності.
Отже, культура, організовуючи громадське життя, підтримує цілісність і стабільність суспільства. Це виразно виявляється в її дії на поведінку людей. Власне, зміст культури в основному складається з численних зразків, стереотипів, моделей поведінки людей.
Висновок
Культура як форма діяльності зрештою призначена для збереження і розвитку свого власного змісту, тобто людини. Призначення культури, її "обов'язок" або роль, яку вона грає в людському житті, виражені в її функціях. Усі функції здійснюються заради людини як громадської істоти. Чи пізнає він світ або намагається захистити природу, чи вірує він в Бога або розділяє високі ідеали гуманізму - усе це він робить заради себе самого.
Сучасне наукове визначення культури відкинуло аристократичні відтінки цього поняття. Воно символізує переконання, цінності і виразні засоби (вживані в літературі і мистецтві), які є загальними для якоїсь групи; вони служать для впорядкування досвіду і регулювання поведінки членів цієї групи. Вірування і погляди підгрупи часто називають субкультурою.
Засвоєння культури здійснюється за допомогою навчення. Культура створюється, культурі навчаються. Вона не отримується біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступному поколінню. Цей процес є основою соціалізації. В результаті засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів відбуваються формування особи дитини і регулювання його поведінки. Культура формує осіб членів суспільства, тим самим вона значною мірою регулює їх поведінку.
Про те, наскільки важлива культура для функціонування індивіда і суспільства, можна судити по поведінці людей, не охоплених соціалізацією.
Використана література
1. Введение в культурологию: Основные понятия культурологии в систематическом изложении: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 1999.
2. Л.Л.Матвеева. Культурологія.Курс лекцій. - Київ: "Либідь", 2005.
3. Матеріали лекцій з курсу „Культурологія” для студентів економічного факультету. Уклад. Г.В. Ростун, Н.І.Крилова. – Маріуполь: ПДТУ, 2007.
4.Навчальний посібник з курсу „Культурологія” (для студентів технічного університету денної та заочної форм навчання) / Уклад.: Г.В.Ростун, Н.І.Крилова. – Маріуполь: ПДТУ, 2007.
5.Конспект лекцій з курсу “Культурологія” для студентів економічних спеціальностей денної форми навчання / Укл. І.М. Гончаренко. – Маріуполь: ПДТУ, 2008