Композиція
Експозиція – Молодь збирається на вечорниці.
Зав'язка – Оленка “стала на порі”.
Розвиток дії – Оленку не пускають на вечорниці і Тиміш приходить їй на допомозі.
Кульмінація – Тиміш переходить до рішучих дій.
Розв'язка – Одпустили.
П’єса-жарт “На перші гулі” написана Степаном Васильченком наприкінці позаминулого 19 століття. Дія відбувається в сільській місцевості, тому в п’єсі правдиво змальовано сільський побут. Персонажі п’єси цілий день працюють в полі. У вільний час працюють на своєму господарстві, тому вночі їм, звичайно, хочеться виспатись і відпочити. Але, як кажуть “малі діти спати не дають, а великі жити”. Який може бути спокій, коли є дочка-красуня, якій пора вже дівувати. Сюжет п’єси простий і водночас напружений: парубок Тиміш настирливо залицяється до молоденької дівчини Олени, батьки якої вважають, що їй ще рано на “гулі”. Жанр п’єси “На перші гулі” визначений, як п’єса-жанр, тому як вимагає жанр, все в ній зображено в гумористичному плані. Тиміш вдається до різних розіграшів і жартів, щоб змусити батьків відпустити Оленку на вечорниці, навіть опудало приносить. Автор вдало ввів в п’єсу багато народних пісень, зіграв її непідробним ліризмом, що надає творові чарівної поетичності. Мова персонажів проста, легка для сприйняття, в ній багато гумору, побутових прислів’їв, образливих висловів та жартівливих порівнянь: “... чорноброва, вража потороча”, “… тільки почала з печі злазити, вже парубків принаджуєш”, “Дівчина – як теє пиво почало шумувати – не борони, швидше вишумує”. “тиха вода – гребло рве”, “мов по зорях читають”.
Надзавдання – перше кохання – важлива подія в житті кожної людини і утримати від цього не можна ніщо. Коли повинно приходити переш кохання ніхто не може сказати точно. Воно захоплює зненацька, огортаючи, як хвиля. Ніщо не може зупинити це почуття і ніхто не може застережи ти від нього. Здається, що це єдине, головне, назавжди. Коли перше кохання захоплює дитину деякі батьки лякаються і не можуть цього збагнути, не можуть повірити, що дитина вже виросла. Точніше переживає дорослі почуття, а вона ще зовсім дитина, забуваючи, що самі кохали. Наше завдання нагадати глядачам, що потрібно бути уважними до своїх дітей, щоб не пропустити важливу для них подію – дорослішання, і що дорослим дітям потрібно довіряти і поважати їх вибір.
Наскрізна дія вистави: Василина говорить: “Стала на порі – хай дівує, хай своє одгуляє. Тільки ж того свята заживеш, тільки й розкошів зазнаєш, що в тому дівуванні… Дівчина – як теє пиво: почало шумувати – не борони, швидше вишумує” – я вважаю, що в цих словах закладений великий життєвий зміст. І хоча Василина говорить про дочку, але стосуються вони як дівчат, так і хлопців. Прийшла “пора”, настала молодість, нахлинуло перше кохання, треба дозволяти їм пізнати всі принади молодості, кохання, щоб не довелося шкодувати пізніше і надолужувати це пізніше в зрілі роки на шкоду рівним.
Зерно – всеперемагаюче кохання.
Можна згадати безліч прикладів, коли кохання змінювало історичні події, змінювало життя людей, засоби їх існування. В кожному окремому випадку зміни ці були трагічні, драматичні, або романтичні. В нашій п’єсі кохання теж внесло зміни в життя персонажів, отримало свою перемогу, але сталося це романтично, лірично, весело.
Стиль – Вистава “На перші гулі” написана в жанрі водевілю. Конфлікт вирішується на побутовому рівні. Тому виставу доцільно грати, як побутову, а водевіль – жарт вимагає використання великої кількості легкої музики, легкості в сприйнятті подій, жартівливості в вирішенні конфліктів. Комедія-жарт буде зіграна в стилі побутової класичної української музичної вистави.
Автор запропонував проблему – дорослішання дочки, її перше кохання, якого не визнають батьки. Проблема відносин між старшим поколінням і молоддю існує стільки, скільки існує людство. Кожна людина вирішує її по-своєму. Скільки є людей на землі стільки й варіантів вирішення цієї проблеми. Пропонує свій варіант і Степан Васильченко. Можливо ці події він піддивився в якомусь селі на Київщині, де Васильченко вчителював. Звичайні люди, прості сільські трудівники, за клопотами не помітили, як виросла дочка і покохала, тому що доведеться міняти звичайний уклад життя, звичні відносини між членами родини. Приступаючи до роботи над ролями, актори повинні взяти це до уваги. Образи автором виписані з любов’ю, між ними немає ненависті, ворожнечі. Просто зайняті щоденними клопотами люди не помітили як дорослою стала дочка, це для них зараз відкриття. Василина і Савка звикли жити розміреним життям і швидко вирішити питання, яке раптово виникло. Можливо згодом вони й погодяться, що Оленка вже доросла і відпустять її з Тимошем, але не сьогодні. Поважний селянин, голова родини Савка не може сказати “так”, якщо спершу сказав “ні”. Оскільки вистава визначена як побутова, в декорації і в реквізиті будуть присутні елементи побуту, то актори повинні грати в манері побутової вистави, тобто так ніби це відбувається з ними особисто, беручи до уваги характери персонажів запропоновані автором.
Савка – батько Оленки, голова родини, чоловік літ від 40.
Савка про себе:
- Я наробився! Я натрудився за день – дайте мені хоч раз у тиждень доспати!
- Тепер луб’я, а колись було голуб’я.
- … я тобі кажу: оце упав би на колючки та зразу й заснув би!
- …що трапиться обох із дому вижену…
- Наше минулося.
Інші про Савку:
Василина: Батько не пустить.
- Дивись, що вигадав, старе луб’я.
- Ой ти, старий та бородатий.
- А ти – батько!
Тиміш: - Ой і хитрі ж ви, дядьку, тільки не на того напали.
Савка вирішує всі родинні справи і проблеми, його слово головне. Він людина твердих переконань, впевнений в собі, в правильність своїх вчинків, але не злобливий. Без його дозволу мати не наважується відпустити Оленку на вечорниці. Із-за його твердого рішення і закручуються події п’єси. Савка простий селянин, звик працювати з ранку до вечора. В цей вечір, наробившись, він хоче відпочити, але події складаються не так, як йому хотілось би, не так як завжди. За турботами він не помітив, як виросла дочка, як покохала. Дещо він запідозрив, коли вночі обмацувала “примара” схожа на Тимора. Але, вважаючи Оленку ще малою, гадає що їй рано на дівування, ще прийде її час. “Коли вона у нас іще зовсім дитина… Успіє ще! І нашумується, й награється…” – говорить він про дочку. Савка любить свою дочку і дружину, відчуває відповідальність за їх долю. Тимора він вважає не достойним його дочки, за веселу вдачу вважає його легковажним, тому стійко опирається, не хоче щоб дочка йшла на вечорниці сама з Тимошем. Але доля повернулася інакше.
Надзавдання – Не пустити Оленку на вечорниці.
Наскрізна дія – Виганяє Тимора з двору.
Зерно – кремінь.
Василина – мати Оленки.
Василина про себе:
- І не ворожка, а вгадала.
- Своє минулося, то й забулося.
- Іще мені самій теє дівування перед очима: не згледілась, як і дочка виросла.
- Дурна була.
- Люблю, як хто хороше танцює.
- Та довіку цього не буде, щоб я сама дочку гулять до парубка посилала.
Інші про неї:
Савка: - Шкода вже нам молодіти, старенька моя!
- Отак-то, моя мила!
- Сама ти ради не даси? Ти ж якась мати.