Теоретичний відступ постмодернізму відбувався у двох основних напрямах. З одного боку, епоха модерну розглядалася постмодерністами як породження європейської господарської та політичної практики сучасності. При цьому зазначалося, що модернізм не лише породжений Європою, а водночас він сам породив Європу як соціальну систему, здатну до швидкого та динамічного розвитку. Підкреслювалося також, що його розквіт припав на ХХ ст. передусім як на період «явного домінування європейської культури». Тому початок епохи постмодерну розглядався не лише крізь призму зростання культурного розмаїття та відходу від принципу національної держави, а й пов’язувався безпосередньо із втратою європейським регіоном домінуючих позицій у світовій економіці й політиці та зміщенням акцентів на інші соціокультурні моделі. Однак поразка спочатку східного блоку, а потім і міфу про ефективність азійських економічних систем зробили за-
хідну модель єдиним світовим лідером напередодні нового тисячоліття. Такий розвиток подій повністю виключає будь-які апеляції до тієї революційності, на якій складалися емоційні основи постмодерністської трилогії.
З іншого боку, не лише показовою є невдача нападу постмодерністів на ідею історизму.
Постмодернізм відіграв значну історичну роль у західній суспільній свідомості. Постмодерністам вдалося пов’язати аналіз індустріального ладу як гранично індивідуальний з акцентом на властиве цьому періоду домінування поняття «ми» над поняттям «я». Вони навіть наголосили, що подібне домінування було настільки сильним, що приводило до виникнення спільнот, які можна розглядати як масу, що не є реальним суб’єктом соціальних процесів.
Заслуговує також на увагу специфічний підхід постмодерністів до господарських проблем та пошук ними нетрадиційних шляхів осмислення ролі економічних явищ у житті суспільства. Це проявляється в оригінально розширеному тлумаченні виробництва як виробництва не лише матеріальних благ та послуг, а й креативної особистості, що передбачає можливість залучення до цього процесу всіх сфер життєдіяльності людини. Одночасно споживання розглядається не лише як утилізація речовини природи чи вироблених благ, але і як процес засвоєння статусних станів та культурних форм.
Не можна не відзначити роль постмодерністів у зображенні суспільства, що формується, як постринкового соціального устрою. Саме вони наголосили, що сьогодні, коли як господарське, так і соціальне життя дедалі більшою мірою набуває рис гіперреальності, слід розмежовувати поняття «needs» (потребувати) і «wants» (хотіти). Перше відображає вже соціологізовані потреби, які змушують нас розглядати споживацьку потребу як соціальний феномен, тоді як друге відображає цілковито суб’єктивні прагнення до самовиразу в споживанні.
1. Затонський Д. Про модернізм і модерністів. — К., 1972.
2. Затонський Д. Художні орієнтири ХХ ст. — К., 1988.
3. Дженксон Ч. А. Язык архитектуры постмодернизма. — М., 1985.
4. Ивбулис В. Модернизм и постмодернизм. — М., 1988.
5. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К., 1997.
6. Постмодернизм // Современная западная философия: Словарь. — М., 1991.
7. Українська художня культура: Навч. посібник. — К., 1995.
8. Шестаков В. Массовая культура. — М., 1990.
Інтернет-джерела:
1. http://www.vuzlib.net
2. http://litopys.org.ua
3. http://chitalka.info
4. http://ihtik.lib.ru
5. http://www.gumer.info