У відповідь на вимогу Паскаля відмовитися від самовпевненого дослідження природи і його заклик зайнятися безмовним спогляданням створінь всевишнього культурологи XVII – XVIII ст. у центр громадського життя поставили розум людини. «Знання - сила», - говорить Ф.Бекон. «Я мислю - отже, я існую», - проголошує Р.Декарт. XVIII століття стає століттям інтелектуального штурму ідеї культури.
Проблеми культури в працях просвітителів
Ідеологи Освіти у своїх міркуваннях про культуру йдуть уже не від розуму до природи, а від природи до розуму, що отриманий людиною від природи й повинен бути пристосований до неї. Що означає твердження, що «людина розумна»? Це значить, що він може й повинен додержуватися природи. У цьому - людська мудрість, і вона досяжна. Що виходить, що «природа розумна»? Затверджуючи «розумність природи», просвітителі зовсім не ототожнювали її з духом і не вишукували якогось сидячого усередині її «розуму». У самої природи немає ні розуму, ні мети, але природа породжує розумних людей. Вона раціональна в тому розумінні, що людина, дотримуючись законів природи, може й повинна стати щасливою. ЇЇ бажання щастя відповідають законам природи. Природа була б безглуздої, абсурдної, якби вона прирікала своїх дітей на одні лише муки. Але цього немає. Природа розумна, тому що розум людей приймає її закони, схвалює їх, рано або пізно в дії всіх людей закони беруть гору.
Просвітителі переконані в тім, що на цій основі можливий прогрес, розквіт ремесла, науки й мистецтва. І в них складається віра в особливу, вирішальну роль освіти в соціальному розвитку. «Причина всіх нещасть і нещасть людей, - заявляє Гельвецій, - складається в неуцтві. Перебороти своє сумне положення, вийти з нього люди можуть тільки через освіту, а ріст її нескоримий. У розумах іде схована й безперервна революція й... із часом саме неуцтво себе дискредитує».
Під впливом цих ідей формується модель культури. Вольтер, Кондорсе, Тюрго зводили зміст культурно-історичного процесу до розвитку розуму. Культурність націй або країни на противагу дикості й варварству первісних народів складається в «розумності» їхніх громадських порядків і політичних установ і виміряється сукупністю досягнень у науці й мистецтві. Ціль культури, що відповідає вищому призначенню розуму, - зробити всіх людей щасливими, живучими в гармонії із запитами своєї природної природи.
І.Гердер (1744-1803) - один з найбільш впливових мислителів Німеччини. Його концепція культури, розроблена в книзі «Ідеї до історії філософії людства», вплинула на подальший розвиток культурологічних концепцій.
«Немає нічого менш певного, - зауважує Гердер, - чим це слово - «культура», і немає нічого більше оманного, як додавати її до цілих століть і народів. Як мало культурних людей у культурному народі! І в яких рисах варто вбачати культурність? І чи сприяє культура щастю людей?
Зі сказаного Гердером видно, що його цікавить наступне: що таке культура, які її специфічні ознаки, у чому її зміст?
Сутність культури Гердер осмислює в контексті єдиного, що безупинно розвивається цілого, що закономірно проходить певні, цілком необхідні щаблі. Про те, як він уявляв собі ці щаблі, можна судити на підставі його уявлення про організацію світобудови: «1. Організація матерії - теплота, вогонь, світло, повітря, вода, земля, всесвіт, електричні й магнітні сили. 2. Організація Землі за законами руху, усіляке притягання й відштовхування. 3. Організація неживих речей - каменів, солі. 4. Організація рослин - корінь, аркуш, квітка, сили. 5. Тварини: тіла, почуття. 6. - Люди - розум, розум. 7. Світова душа».
Використовуючи сучасну термінологію, культура, на думку Гердера, - результат космогенеза й біогенезу. Історія суспільства безпосередньо примикає до історії природи, зливаючись із нею. Але як установити ту грань, де культурні сили, що дрімали в лоні природи, вириваються з останньої й починають діяти самостійно? «Мова розбудила дрімаючий розум або, краще сказати, стала живою силою, втілилася в дію - здатність, що сама по собі навіки залишилася б безжиттєвої, мертвої... Отже, усякий розум, усяке мистецтво людини починається з мови, тому що лише завдяки мові людина панує й над самою собою й владна роздумувати й вибирати; для всього цього в органічній будові її існували лише задатки».
Література
1. Сорокін П.А. Людина. Цивілізація. Суспільство. – К., 2002.
2. Фром Е. Психоаналіз і етика. - К., 1993.
3. Швейцер А. Культура й етика. - К., 1997
4. Ясперс К. Зміст і призначення історії. - К., 2002