У побуті королівського палацу килими грали дуже велику роль. Окрім убрання палацових залів килими застосовувалися також і в оформленні придворних спектаклів. Ефектні декорації виконувались досвідченими художниками і іноді не тільки за допомогою кисті і фарб, але і за допомогою вишивок. У Іспанії, на відміну від народного театру, де грали професійні актори, придворний, замковий театр був в основному любительський, ролі виконувались придворними, іноді фрейлінами королеви, іноді брали участь і члени королівської сім'ї. Серед багатющої колекції килимів іспанських Габсбургів можна знайти і гобелени з сюжетами з “Метаморфоз” Овідія. У картині Веласкеса “Пряхи” присутність нарядних пані в килимовій майстерні поряд з простими ткалями – це візит учасниць чергового палацового любительського спектаклю. Придворні пані, фрейліни королеви разом з Веласкесом з'явилися в майстерню, щоб при підборі килимів, що є там, для декорацій до задуманого уявлення оглянути ці гобелені, на тлі вибраних килимів вирішувати питання про плаття для виконавців з метою створення красивого, ефектного видовища, чому надавалося велике значення. Там же на тлі гобелена можна було прорепетирувати які-небудь уривки під музику віоли да гамба.
На задньому плані, в світлому приміщенні висить незвичайно гарний килим. Фон килима – сріблисто-сіро-блакитний; верх його – небо з білими хмарками і блідо-рожевими, літаючими амурами, низ – море, що йде до горизонту . Справа видніється група: на спині білого бика-Юпітера сидить Європа. Зображення бика і Європи виконано блідішими фарбами, що показують, що усередині килима вони – на другому місці. На першому плані килима виткані дві жіночі фігури в античному одязі. Права – Арахна. На Палладі – насунений на лоб блискучий шолом з світлого металу із зеленувато-блакитним відливом і ясно-блакитний панцир. З-під шолома богині вибивається руде, мідно-червоне кучеряве волосся; на опуклій округлій щоці – кіноварно-грубий рум’янец, вираз очей – явно зле.
У картині “Пряхи” Веласкес не відокремлює художника від ремеслиниць – прях, а, навпаки, бачить в чудових іспанських ткачихах, вишивальницях справжніх художниць. І їх, зайнятих творчою працею, що створюють мистецтво, протиставляє придворним пані, для яких мистецтво лише предмет розваг.
У стародавніх міфах іспанський реаліст відчув не містику, а великий життєвий сенс і народну мудрість. Цей погляд визначив і роль міфу про Арахне, “процитованого” в картині “Пряхи”. Веласкес вводить кадр з міфологічною сценою в загальну тканину реалістичної станкової картини не для того, щоб піти від дійсності, а, навпаки, щоб більше наблизитися до неї і глибше розкрити деякі сторони сучасного художнику реаль-ной життя.
“Пряхи” і “Меніни” написані останніми роками життя Веласкеса, коли геніальний художник як би підводив підсумки своєї тривалої творчої діяльності. Його твори цього часу містять великі узагальнювальні ідеї, виражені в довершеній художній формі. Навряд чи буде перебільшенням сказати, що “Меніни” і “Пряхи”, ці, здавалося б, просто групові портрет, ще в XVII сторіччі проклали ті нові шляхи, якими пішов розвиток реалістичної станкової картин.
Висновки
Охоплюючи поглядом творчість Веласкеса, мимоволі вражаєшся багатством і різноманіттям того внеску, який великий іспанський художник вніс в розвиток світового мистецтва. XVII сторіччя відмічене незвичайно високим підйомом західноєвропейського живопису.
У всіх жанрах живопису Веласкес сказав нове слово, дав поштовх творчості майбутніх поколінь художників. Веласкес – чудовий портретист, що розкрив нові риси сучасної йому людини. У своїх портретах художник проявив проникливість психолога і гостроту соціального мислителя; він прагне до правдивого розкриття кожної конкретної реальної особи, в її зв'язках з середовищем, в суперечності її якостей. З полотен Веласкеса дивляться на нас живі люди його часу зі всіма їх особливими рисами, достоїнствами і недоліками, красою і потворністю. У створеній їм галереї портретів, працюючи в умовах королівського двору Європи, Веласкес жодного разу не покривив душею. Він не сказав нічого такого, чого він не хотів сказати, як би наполегливо від нього цього не вимагали. І він зумів сказати все те, що він хотів сказати про свої моделі, в якому би сліпуче – розкішному одіянні вони не виступали, яким би високим саном вони не володіли. А хотів – і зумів – Веласкес сказати дуже важливе: правду.
Заслугами Веласькеса в створенні реалістичного портрета, далеко не вичерпується все те, що він зробив для розвитку мистецтва живопису. У своїх багатофігурних композиційних полотнах Веласкес пішов вперед в порівнянні з великими майстрами епохи Ренесансу в розвитку композиційного станкового живопису. У картинах Веласкеса позначилося не тільки розширення тематики і проблематики, характерне для нової епохи, але і широкий обхват життя в її соціальних суперечностях, показ контрастів убогості і знатності, праці і неробства, народного побуту і аристократичних церемоній. Кожний з трьох великих творів Веласкеса відкрив шляхи новим напрямам в реалістичному мистецтві. “Здача Бреди” стоїть біля витоків розвитку історичного живопису. “Меніни” вплинули на створення картин побутового жанру. “Пряхи” з'явилися в історії образотворчого мистецтва першою працею, що відобразила поезію і красу праці. Кожна з них є вершиною мистецтва і володіє довершеною художньою формою.
Від Веласкеса залишилося більше ста робіт. Художник протягом свого життя вчився у природи, У розвитку цієї майстерності спостерігається зміна його живописних манер.
Роботам раннього періоду, бодегонам, властиві точність об'ємних форм, їх ретельна виписаність і деяка жорсткість, різка контрастність освітлених і затінених частин предметів, щільні чорні тіні. Але вже в цих картинах Веласкес ставить і вирішує ряд тонких колористичних і просторових задач.
Подальший розвиток Веласкеса характеризують пошуки нових шляхів в передачі світла, прозорих тіней, простору і атмосфери. Художник застосовує фарби світліші. У “Кузні Вулкана”, “Туніці Йосипа”, потім в “Здачі Бреди”, в “мисливських” і інших портретах тонка колірна гамма пронизана світлом і повітрям.
Найвищої майстерності в трактуванні пластичних форм і кольорових відносин, повітря і освітлення Веласкес досяг в “Менінах” і в “Пряхах”. У картинах цього періоду немов відчувається рух повітря, пронизаного світлом. Вражаюча бездоганна вірність і витончена витонченість ока Веласкеса, який уміє насолоджуватися і насиченістю і глибиною яскравих колірних акордів і в той же час уловлює якнайтонші рефлекси, захоплюється красою їх взаємодії з півтонами і світлотінню, їх роллю в передачі наочного світу.
Різноманітні прийоми техніки Веласкеса. Мазок у художника не є однаковий рух кисті, безвідносний до форми, кольору і фактури предметів. Навпаки, способи накладення фарби – від ніжних непомітних торкань кисті до енергійних ударів і вільних бравурних мазків – у Веласкеса дуже багатообразні і також беруть участь в реалістичному відтворенні всього пластичного і кольорового багатства навколишнього світу.
Геніальні полотна Веласкеса приносять величезну естетичну насолоду глядачам. Вони є також предметом захоплення і вивчення для художників – реалістів подальших реформ.
Творчість великого сина іспанського народу – це вічно живе джерело правди і краси, дорогоцінна спадщина, яку класичний реалістичний живопис залишив людству.
Список використаної літератури
1.И.Ф. Волков “Творческие методы и художественные системы”. – М.,1989.
2.В.Ф. Мартынов “Мировая художественная культура”. Минск,1997.
3. Л. Каганє “Испанская живопись XVII-XVIII веков в Эрмитаже”. – М., 1977
4. Ортега-и-Гассет Х. «Веласкес. Гойя.» - М.,1997
5.Эли Фор “Веласкес” пуб. А. Владимирова журнал „Смена” №5 1995.
6. А. Якимович “Художник и творец Диего Веласкес”. – М., 1989