Зміст
Вступ. 2
І. Ідейно-естетичні тенденції розвитку у балетному мистецтві. 3
1.1. Збагачені досягнення хореографії. 3
ІІ. Розвиток балетного театру для дітей. 10
2.1. Творчі пошуки хореографів. 10
2.2. Молодь та її бачення на створення спектаклів для дітей. 19
ІІІ. Сьогодення та підготовка фахівців з хореографії 22
3.1. Коли на сцені і в залі діти. 24
3.2. Вклад молодого покоління у розвиток та становлення балетного театру. 28
Висновок. 33
Використовувана література. 35
Вступ
Україна з давніх-давен славилася неповторними перлинами музичного, пісенного і танцювального фольклору, але ще не існувало свого національного оперно-балетного театру. Початок творчого шляху українського балету збігається з організацією першого національного оперно-балетного театру, урочисто відкритого у 1925 року в Харкові. Ця подія знамена, тому що відкриття української опери не тільки початок народження ще однієї культурної установи - це доба - першої української опери та балету, яка повинна стати центром, колом якого збиратимуться співаки, музиканти, композитори, художники, танцюристи[1].
І ця нова доба в історії розвитку українського музично-театрального і, зокрема, хореографічного мистецтва справді розпочалася.
Балетний театр - складова і невід'ємна частина єдиної багатонаціональної, глибокої за своїм змістом музично-сценічної культури нової історичної спільності людей. Щедрий розквіт і сміливі творчі пошуки всіх балетних колективів, значні ідейно-художні здобутки українських композиторів, диригентів, балетмейстерів і артистів у створенні сучасного репертуару і втіленні класичної спадщини промовисто віддзеркалюють видатні досягнення мистецтва, майстри якого вносять сьогодні все вагоміший вклад до скарбниці світової хореографії, животворно впливаючи на її розвиток.
Протягом останніх років в балеті відбулося чимало знаменних подій, серед яких урочисто відзначені музичною громадськістю світу ювілеї уславлених колективів, вшанування яких перетворилися на справжні свята всієї прогресивної художньої культури сучасності. Серед цих дат слід назвати ювілей Національного балетного театру України. За цей історично досить невеликий відрізок часу український балет створив величезний і різноманітний репертуар, утвердив власні мистецькі традиції, дістав міжнародне визнання й досяг таких художніх вершин, для завоювання яких в інших умовах потрібно було б кілька століть.
За останні десятиліття балет України впевнено вийшов на світову театральну арену, ряд його талановитих майстрів визнано "зірками першої величини", а обдарована молодь ставала переможцями найскладніших міжнародних конкурсів класичного танцю та найавторитетніших балетних фестивалів. На всіх континентах земної кулі сьогодні успішно гастролюють кращі артисти балетних колективів, гідно репрезентуючи видатні досягнення сучасної культури.
Сучасний балет України щедро вплітає свої яскраві квіти міжнародного визнання і захопленняубарвистий вінок світової слави багатонаціонального танцювального мистецтва. Видатні ідейно-художні досягнення й оригінальні відкриття його обдарованих балетмейстерів і акторів, композиторів і диригентів, лібреттистів і сценографистів зумовлені грандіозними перемогами.
І. Ідейно-естетичні тенденції розвитку у балетному мистецтві.
Пошуки і відкриття видатних балетмейстерів та провідних майстрів балету не могли не позначитися на формуванні й утвердженні якісно нових тенденцій в українському балетному театрі, вся історія європейської художньої культури доводить, що на теоретичному рівні подібний вплив не обов'язково мусить бути безпосереднім. Культурно-історичні та соціально-політичні зрушення, для яких відкрилися маршрути, до утвердження нових ідей і тенденцій художньої творчості й активізації шукань балетмейстерів. Причому досить часто спочатку нові тенденції й художні течії народжувалися в роботах хореографів-практиків, котрі, переборюючи трафарети й заскнілі канони побутово-ілюстративної хореографами, йшли крутими, нелегкими дорогами сміливих експериментів, а вже потім з'являлися теоретичні обґрунтування та декларації новітніх естетичних принципів.
Ось чому по-різному підходили балетмейстери до втілення балетів: у роботах одних пантоміма органічно зливалася з танцем, а в елементи класичної хореографії природно впліталося фольклорне мереживо, в постановках інших - танець "сперечався" з пантомімою, що намагалася витіснити його з підмостків або перетворити на вставний дивертисмент. У творчості окремих хореографів з'явилася тенденція до ігнорування стильових особливостей балетної класики, бажання перетворити романтичні й фантастичні балети на суто реалістичні, драматизовані, іноді навіть побутово-достовірні спектаклі.
Проблема уважного і водночас творчого ставлення до вітчизняної хореографічної класичної спадщини стала актуальною і дуже гострою. Як здійснювати класичні балетні вистави казково-фантастичного жанру в період широкого утвердження реалістичної хореографічної драми? Що залишати в старих балетах від минулих балетмейстерських рішень, а що оновлювати, переробляти, створювати наново?
Якщо у виставах кінця 20-х років часто-густо пантоміма і танець існували розрізнено, то в оригінальних балетмейстерських роботах П.Вірського і М.Болотова вони почали гармонійно поєднувалися. Зокрема, пантоміма набуває у них якісно нових рис: побутово-натуралістичний жест замінюється узагальненим, а кожний крок стає ритмічно організованим і пластично виразним. Сміливо розширюючи танцювальні форми, молоді українські балетмейстери не лише органічно поєднували танець і пантоміму, а й сплітали в один візерунок елементи класичної та народної хореографії. Саме тому у створеному навесні 1937р. Державному ансамблі українського народного танцю, керівниками якого стали П.Вірський та М.Болотов розпочали широке систематичне збирання й театралізацію національних та фольклорних зразків. Любовно відшліфовуючи їх, балетмейстери сміливо збагачували лексику українського танцю віртуозними елементами класичної хореографії. Саме тому в колоритних сюжетних картинах створених колективом новонародженого ансамблю, звичній рухи народного танцю набували нового емоційного змісту, а канонічні композиції щедро розцвічувалися оригінальними хореографічними візерунками.
Щоправда, утверджуючи принципи драматизації танцювальної дії, осмисленості й логічної стрункості розгортання подій талановиті балетмейстери не лише ґрунтовно переробляли лібрето, а іноді й перемонтовували партитуру балету. Завдяки цьому концертні номери стали своєрідними українськими балетами, які звучали свіжо й сучасно[2].
Свідчить це про те, як справжнє новаторство здібних хореографів, які створили у багатобарвній виставі виразні пластичні лейттеми, яскраві танцювальні характеристики персонажів, драматизували і певною мірою динамізували сценічну дію, прагнули утвердити в масових композиціях хореографічний симфонізм, спираючись на кращі традиції класичного балету.
Нелегким був шлях П. Вірського і М. Болотова до мистецьких перемог, але вони наполегливо працювали, сміливо переосмислюючи багатства класичної спадщини і народного танцю, найновіші досягнення всього радянського. і, зокрема, українського балетного театру. Для них, добре знайомих з творчістю МХАТу, з постановками К Станіславського й В. Немировича-Данченка і виконавськими традиціями Великого театру, в центрі вистави завжди був актор - носій та інтерпретатор найсміливіших балетмейстерських задумів.
Тривала мистецька співдружба П. Вірського і М. Болотова, яка своєрідно доповнювалась один одним: якщо М. Болотов більше тяжів до режисури й оригінального мізансценування пантомімічної дії, то П. Вірський мислив яскравими танцювальними образами, легко створював цікаві танці, пройняті відчуттям сучасних пластичних інтонацій.
Створюючи пластичні образи персонажів, балетмейстери прагнули перебороти, розкрити характери героїв не пантомімічними, а танцювальними засобами, підпорядкувати кожний танок, кожну мізансцену виявленню ідейно-емоційного змісту. Музикальність, безперервний розвиток танцювально-пантомімічної дії, передача в хореографічному малюнку найтонших відтінків людських почуттів - ці риси були властиві як усій багатоплановій одеській виставі, так і розгорнутим партіям.
Вже перша постановка П. Вірського і М. Болотова засвідчила своєрідність творчих пошуків молодих балетмейстерів, які прагнули утвердити на сцені реалістичну хореографічну образність, органічно поєднати дійовий, емоційно і психологічно наснажений танець з ритмізованою пантомімою, розкрити в сучасній за своїми інтонаціями пластиці характери героїв.
Постановка відкрила П. Вірському і М. Болотову шлях до нових балетмейстерських шукань, що відзначалися цілеспрямованістю і творчою сміливістю (дитячий балет "Мурзилка і Мазилка", "Горбоконик").
Хочу відмітити також, що мистецькі відкриття і досвід П. Вірського, як майстра балетного театру, мусив використовувати опосередковано, своєрідне переосмислення знахідок ансамблевих робіт з позицій естетики класичної хореографії.
Збагачений досягненнями хореографії П. Вірський у своїх різноманітних постановках доводив не лише художню своєрідність і могутню виражальну силу національного народно сценічного танцю, а й готовність його образно-виразових засобів розкривати ідеї, теми, динамічні ритми і настрої, що хвилювали сучасників. Розвиваючи лексику і розширюючи пластичні форми народно-сценічного танцю, балетмейстер наполегливо шукав сучасні засоби сценічної виразності в щедрих розмаях української хореографії. Сміливі й якісно нові, глибоко сучасні за своїм образним ладом, сутністю, постановки П.Вірського народжувалися в стихії українського танцювального мистецтва, увібрали в себе кращі його риси і досвід.