До значно пізнішого часу відноситься Аполлон Тенійський (650 р. до н.е. – 500 р. до н.е.), як прийнято називати цю статую, що знайдена поблизу Коринфа. У тенійської статуї, яка завершує досить тривалий період розвитку, залишилося ще багато стародавніх рис мистецтва. Перш за все в цьому куросі дотримане правило фронтальності, згідно якому ніс, грудна кістка, пупок і статевий орган повинні знаходиться на одній лінії. Що стосується обох половин тіла, то вони можуть і не бути симетричні; нога фігури виступає дещо більше вперед, ніж права, що помітно у багатьох скульптур чоловічої статі цього періоду. Вважається, що ця традиція була перейнята у єгиптян, які вшановували її з релігійних споглядань. У статуї Аполлона Тенійського слідами стародавнього мистецтва є витіювата зачіска, рот, викривлений в ніякову усмішку і чітко виступаючі очі. Кулаки стислі, але лікті мають природний вигин. Таз надзвичайно вузький, а живіт має недостатню обробку. З колінами художник теж не зовсім справився, але вигин гомілки переданий добре. У всій позі Аполлона відчувається якась невпевненість, ніби йому важко й боязко стояти на власних ногах. Взагалі характер скульптурного твору на даному етапі не зовсім можна визначити: замість округлих форм усюди відчувається принцип площини, переходи від однієї частини тіла до іншої ще мало згладжені. Багато було суперечок про те, чи зображає ця статуя якесь божество або ж це надгробний пам'ятник з фігурою смертного. Характерно, що про це дійсно можна було сперечатися: досконала відсутність одягу, що допускалося тільки для атлетів, незабаром стала звичною для будь-якого елліна, так що боги стали зображатися не інакше як оголеними.
Пошуки раціональних основ краси, гармонія, заснована на мірі й числі дуже важливий момент в естетиці греків. Філософи-піфагорійці прагнули уловити закономірні числові відносини в музичних співзвуччях і в розташуванні небесних світил, вважаючи, що гармонія музична відповідає природі речей, космічному порядку, “гармонії сфер”. Художники шукали математично вивірені пропорції людського тіла і “тіла” архітектури.
Підсумовуючи все вище сказане, мі приходимо до висновку, що в епоху архаїки були закладені основи старогрецької скульптури, напрями і варіанти її розвитку. Вже тоді були зрозумілі основні цілі скульптури, естетичні ідеали і прагнення стародавніх греків. У пізніші періоди відбувається розвиток і вдосконалення цих ідеалів і майстерності стародавніх скульпторів.
2.2 Видатні скульптори V – IV ст. до н. е
Кінець V ст. до н.е. був часом розквіту діяльності одного з найбільших грецьких скульпторів, представника перехідного періоду в скульптурі від ранньої класики до мистецтва періклівського часу, Мирона з Ельовтер. Мирон був старшим сучасником Фідія і Поліклета і вважався одним з найбільших скульпторів свого часу. Працював в бронзі, проте жоден з його творів не зберігся; вони відомі головним чином по копіях.
Найвідоміший твір Мирона – Дискобол (див. додаток Б) (Метальник диска). Це перша класична скульптура, що зображує людину у русі. Дискобол зображений в складній позі у момент щонайвищої напруги перед кидком. Скульптора цікавили форма і відповідність фігур, що знаходяться в русі. Мирон був майстром передачі руху в кульмінаційний, перехідний момент. Статуя побудована таким чином, що лінія, проведена через плечі, стегна, коліна та ступні ніг, являє собою дуже завиту спіраль; при чому плечі не тільки знаходяться в іншій площині, ніж ступні ніг, а й розташовані перпендикулярно відносно всього корпусу тіла. Фігура повна динаміки, і в ній фіксується не тільки миттєвий рух, а й перехід з одного руху в інший. Цей перехід не може тривати довго, а відбувається в межах лише декількох секунд, а отже автор, ніби, робить миттєву фотографію з атлета.
Дискобол, як і багато статуй такого типу, поставлений на честь певної особи. У центрі уваги творця стояло завдання зображення прекрасної, сильної духом і тілом людини, що, ніби, ось-ось зробить крок вперед., з яким він справився на відмінно. І в цьому мистецтво Мирона було неперевершеним.
Фідій, старогрецький скульптор, якого багато хто вважає найбільшим художником старовини. Фідій був уродженцем Афін, його батька звали Хармідом. Майстерності скульптора Фідій вчився в Афінах в школі Гегія та в Аргосі в школі Агелада (в останній, можливо, одночасно з Поліклетом). Серед існуючих нині статуй немає жодної, яка б поза сумнівом належала Фідію. Наші знання про його творчість засновані на описах античних авторів, на вивченні пізніх копій, а також робіт, що збереглися, які з більшою або меншою достовірністю приписуються Фідію.
Серед ранніх робіт Фідія, створених 470 – 450 рр. до н.е., слід назвати культову статую Афіни Лемнія.Спочатку вона була зроблена з бронзи. Від неї збереглася лише копія, складена з мармурових фрагментів. Голова цієї античної копії, нажаль, знаходиться в Болоні, а тулуб в Дрездені. Цей ранній твір майстра був пожертвуваний богині афінськими колоністами перед відплиттям на Лемнос, коли війна з персами майже закінчувалась. Богиня не представлена воячкою, як це переважно було: без щита, з непокритою головою та егідою, з шоломом в правій руці і відставленим списом в лівій, на який вона ледве спирається. Вона відпочиває від праць війни; напруженість кінчилася, богиня готова приступити до мирних справ. Прекрасна голова, вся в кучерях, дуже юна (її довго приймали за голову хлопці), а разом з тим дуже горда, передає всю любов Фідія, що тоді тільки що покинув майстерні Аргоса, де він вчився досвіту, плодам мужності і мудрості свого народу.
Рукам Фідія належить легендарна статуя Зевса Олімпійського, що не зберігся до наших днів. Це була статуя із золота і слонячої кістки. Скульптура з цих дорогоцінних матеріалів була дарунком міста богам. Вона стояла протягом всього античного періоду. Золото і слонячу кістку вживали головним чином для статуй-колосів. Слоняча кістка цих статуй передавала білизну особи, рук і голих ніг, одяг був із золота різних відтінків, які вміло додавали йому ефектності та динамічності, що так вміло зобразив майстер.
Представник пізньої класики Пракситель (IV ст. до н.е.), народився в Афінах близько 390 р. до н.е. Можливо, Пракситель – син і учень Кефісодота Старшого. Пракситель працював в рідному місті в 370 – 330 рр. до н.е., а в 350 –330 рр. до н.е. ліпив також в Мантінії і в Малій Азії. Його твори, в основному мармурові, відомі головним чином по римських копіях і свідоцтвах античних авторів.
Якнайкраще уявлення про стиль Праксителя дає статуя Гермеса з немовлям Діонісом ( див. додаток В), що знаходиться в музеї в Олімпії. Статуя була знайдена при розкопках в храмі Гери в Олімпії. Не дивлячись на сумніви, що висловлювалися вченими про підробку фігури, це, майже, напевно оригінал, створений 340 р. до н.е. Гнучка фігура Гермеса витончено сперлася ліктем на стовбур дерева. Майстру вдалося удосконалити трактування мотиву людини з дитиною на руках: рухи обох рук Гермеса композиційно пов'язані з немовлям. Ймовірно, в його правій руці, яка не збереглася, було гроно винограду, яким він дратував Діоніса, чому немовля до нього і тягнулося. Пози героїв ще більше віддалилися від скутої випрямленості, що простежувалась у майстрів більш раннього періоду. Фігура Гермеса пропорційно складена і відмінно функціонує, всміхнене обличчя повне жвавості, профіль витончений, а гладка поверхня шкіри різко контрастує з неслухняним курчавим волоссям і шерстистою поверхнею плаща, накинутого на стовбур. Волосся, драпіровка, очі і губи, а також ремінці сандаль були розфарбовані. Розфарбовування статуй у Праксителя переслідувало не тільки декоративний ефект: він вважав її надзвичайно важливою справою і доручав відомим художникам, наприклад Нікію з Афін.
Митецьке і новаторське виконання Гермеса зробило його найвідомішим у наш час твором Праксителя; проте в давнину його шедеврами вважалися статуї Афродіти, Ерота і сатирів, що не дійшли до нас. Судячи з копій, що збереглися, вони існували в декількох варіантах.
Статуя Афродіти Кнідської вважалася в давнину не тільки кращим творінням Праксителя, але і взагалі кращою статуєю всіх часів. Це було перше в грецькому мистецтві монументальне зображення повністю оголеної жіночої фігури. Хоча статуя призначалася для культових цілей, вона все ж таки більше схожа на земну жінку. У римський час зображення цієї статуї Афродіти чеканилося на кнідських монетах, з неї робилися численні копії (краща з них знаходиться зараз у Ватикані, а краща копія голови Афродіти – в колекції Кауфмана в Берліні). В давнину стверджували, що моделлю Праксителя була його кохана, гетера Фріна.
Одна з останніх робіт Праксителя – група Літо з Аполлоном і Артемідою, фрагменти якої знайдені в Мантинії. На постаменті скульптор створив рельєф із зображенням змагання Аполлона і Марсія у присутності дев'яти муз, рельєф (цілий, окрім фігур трьох муз) був знайдений і знаходиться зараз Афінах. Складки драпіровок знаходять багатство витончених пластичних мотивів.
Пракситель був неперевершеним майстром в передачі грації тіла і тонкої гармонії духу. У його творчості на зміну величності і піднесеності образів V ст. до н.е. приходять витонченість і мрійлива ніжність. Мистецтво Праксителя знайшло своє продовження в творах його синів і учнів, Кефісодота Молодшого і Тімарха, які працювали на замовлення птоломеїв на острові Кіс і перенесли стиль скульптора на схід. Проте в александрійських наслідуваннях властива Праксителю ніжність обертається, нажаль, слабкістю і млявою безживністю.
Отже, період класичного розвитку стародавньої грецької скульптури став золотим віком її розвитку. Твори скульптурного мистецтва доби класики стояли або в храмах, або на відкритому повітрі, на площах, на березі моря, – скрізь можна було побачити мармурові витончені зображення. Навіть великий Плутарх говорив, що в Афінах було більше статуй, ніж живих людей.