Співставлення світлого і темного в гравюрах Рембрандта (стр. 1 из 2)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ

з дисципліни

Теоретичні основи кольору і кольорознавства

Тема роботи:

Співставлення світлого і темного в гравюрах Рембрандта

Перевірила:д.т.н., професорРоманенко Н.Г.

Виконала:студентка групи ДЗ-51Гродзь А.С.

Черкаси 2006

ЗМІСТ РОБОТИ

Титульний лист;

Зміст роботи;

Вступ;

Основна частина

а)Чорно-біла гама портретів;

б)Вплив світла в картині “Даная”;

в)Розсіяне світло в “Портреті Яна Сікса”;

д)Використання світла для досягнення цілісності багатофігурної композиції;

г)Світлотінь в картині “Старий у червоному”

Висновки;

Посилання на використану літературу

Вступ

Творчість Рембранта відноситься до того часу, коли Голландія, батьківщина художника, успішно завершивши першу в історії буржуазну революцію, висунулася на одне з ведучих місць в економічному і культурному напрямках. У той час як у переважній більшості європейських країн феодальна аристократія ще зберігала провідні позиції у всіх областях громадського життя, у Голландії вона виявилася переможеною і відсунутою на задній план у ході нідерландської революції і наступного буржуазного розвитку.

Настає період колоніальних захоплень, досягають небувалих розмірів торгові операції, кустарне виробництво середньовічних ремісників витісняється мануфактурами, у Голландію переміщається центр європейської торгівлі. Маленька країна переживає в XVII столітті короткочасний, але бурхливий розквіт.

У цей період голландські живописці вперше побачили людину такою, якою вона є в житті, і відобразили в мистецтві різні сторони її повсякденного буття. Деякі з них підійшли до вирішення більш складної задачі — до того, щоб відобразити красу і значущість духовного світу звичайної людини.

Спираючись на досягнення голландського реалістичного мистецтва XVII століття, найбільше повно, багатогранно і глибоко це завдання вирішив найбільший художник Голландії — Рембрант ван Рейн.

Наприкінці 1631 року Рембрант переїжджає в Амстердам — головне місто Голландії. Як припускають, причиною його переїзду було велике замовлення гільдії амстердамських лікарів на груповий портрет, що одержав назву “Урок анатомії доктора Тульпа”.

У портреті лікарів молодий художник продовжує пошуки сюжетної дії. На великій полотнині глядач бачить групу людей, що слухають лекцію по анатомії. Розкривши руку небіжчика, професор відтягає пінцетом і демонструє своїм слухачам м'яз, що керує рухом пальців. Пальцями лівої руки він показує, як діє цей м'яз. У правому куті картини стоїть анатомічний атлас, розкритий на потрібній сторінці.

Картина вирішена в скупій чорно-білій гамі. Потік світла вливається в напівтемну аудиторію, вихоплюючи з темряви обличчя людей і мертве тіло, біля якого вони скупчилися. Художник прагне передати різну реакцію учасників сцени на те, що вони бачать і чують у даний момент. Як і в “Портреті вченого”, прагнучи створити ілюзію повної реальності, художник робить учасником події і самого глядача. Глядач як би входить в аудиторію під час лекції, і погляди двох слухачів Тульпа звертаються до нього.

І, однак, як і в “Портреті вченого”, Рембранту не вдається остаточно домогтися мети. Уважно вдивившись в обличчя, ми без зусиль відчуємо, що їх вираз не цілком відповідає тому настрою, яке, здавалося б, повинні були переживати зображені люди.

Середина XVII ст. – це час становлення його творчої системи, з якої багато попливе в минуле, і будуть надбані інші, безцінні якості. Він часто звертається до попередніх картин ("Даная" 1636 г.). Вічній темі любові, радісного пробудження чистого, великого почуття, що перетворює людину, присвячена ця ермітажна картина. Сюжетом картини послужив міф про дочку пануючого Акрісія, що стала дружиною Зевса і матір'ю Персея — одного з улюблених героїв древніх греків. Оракул пророчив Акрісію загибель від руки онука, і цар вирішив навічно заточити в темницю свою дочку Данаю

Але ніякі темниці не можуть встояти перед всеперемагаючою силою любові: володар Олімпу, всемогутній Зевс, у виді золотого дощу проникнув у підземелля прекрасної Данаї і став її коханим.

Радісне пробудження Данаї. Баба (служниця) відсуває полог її ліжка, і золотаве світло широким, рівним потоком вливається в кімнату. Робко піднімається схвильована Даная назустріч світлу. Вона переживає радісне передчуття щастя, довірливо віддається великому почуттю, що опановує нею, зустрічає вхідного трепетною, боязкою посмішкою і поглядом покірним і одночасно вабливим. Біле світло чарує її, вириває з холоду зеленувато-маслинового оточення. Вона ласкаво ніжиться в теплих променях, довірливо протягає руку вперед, у той же час злегка захищаючись від сліпучого світла; у цьому жесті злилися воєдино і слабкий опір, і заклик. В цій картині він начебто вступає в полеміку з майстрами Відродження: оголену фігуру Данаї, далеку від класичних ідеалів, він створив зі сміливою реалістичною безпосередністю.

Під впливом світла, що владно проникає в спальню, воно немов обновляється, стає радісним, одухотвореним. Поступово розпалюється червоний колір. Приглушений, стриманий тон оксамитної скатертини змінюється теплом рожевих тонів тіла, інтенсивним горінням стрічок на браслетах; прозоро просвічують кінчики пальців протягненої руки. Безшумно зісковзує покривало, почуттєво оголюючи жіноче тіло. Це тіло, простонародне, уже не юне, написано з голландки, сучасниці Рембранта. Далеке від канонів класичної краси, воно підкуповує своєю життєвою правдивістю, м'якою округлістю форм. Неприбране волосся жінки, примнута подушка, туфельки, кинуті на передньому плані,— усе це додає образу відтінок задушевної інтимності і відрізняє Данаю Рембрандта від класичних жіночих образів Праксітеля й Агесандра, Джорджоне і Тиціана. І Афродіта Кнідська, і Афродіта Мілосока, і Спляча Венера, і навіть Венера Урбінська у своїй бездоганній, ідеальній красі підняті над подробицями життя і тому не можуть викликати в глядача настільки безпосередніх асоціацій і почуттів, як Даная Рембрандта. Отже, найбільшу роль у творі відіграє світло: світловий потік ніби огортає фігуру Данаї, вона вся світиться любов`ю і щастям, це світло сприймається як вираження людського почуття. До цього Рембрант написав золотий дощ у вигляді сяючих крапель. Згодом однак художник замінив їх потоком світла, який л`ється з глибини.

Можливо, найкращий портрет Рембранта – “Портрет Яна Сікса” (1654). Фігура Сікса (одного з друзів художника), який стоїть, освітлена холоднуватим розсіяним світлом.

У барочний період написане «Зняття з хреста» (1634). Картина ілюструє євангельську легенду про те, як Йосип Арімафейський, Никодим та інші учні і близькі Христа, одержавши дозвіл Пілата, зняли вночі тіло Христа, загорнули його в багату плащаницю і поховали.

Важливим досягненням цієї картини, поряд з індивідуалізацією почуттів діючих осіб, з'явилося використання світла для досягнення цілісності багатофігурної композиції. Три головних моменти легенди — зняття з хреста, непритомність Марії і розстеляння плащаниці — освітлені трьома різними джерелами світла, інтенсивність яких спадає згідно зі зменшенням значення сцени. Ніхто не знає імені людини, що послужили моделлю для портрета «Старий у червоному». Рембрандт писав його двічі: у портреті 1652 року (Національна галерея, Лондон) він зображений сидячим у кріслі з підлокітниками, у глибокій замисленості схиливши голову на праву руку; ермітажний варіант трактує ту ж тему— людина наодинці зі своїми думами. Цього разу художник застосовує строго симетричну композицію, зображуючи нерухомо сидячого старого у фас.

Художник досягає цього насамперед завдяки блискучій майстерності світлотіні, що у залежності від її сили і контрастності вносить у зображення елегійну розслабленість чи драматичну напругу. Величезну роль грає при цьому і манера нанесення фарби на полотно. Покрите зморшками обличчя старого і вузлуватих натруджених рук знаходять художню, виразність завдяки грузлому місиву фарб, у якому жирні мазки, що переплітаються, передають структуру форми, а тонкі лессіровки додають їй рух і життя.

ВИСНОВКИ

В історії образотворчого мистецтва 17 століття знаходиться геніальний голландський художник Рембрандт, який зумів глибоко хвилююче, правдиво розкрити невичерпне багатство внутрішнього світу людини.

Постійне прагнення Рембрандта до життєвої безпосередності, природності портретного образа, висока професійна майстерність, вміння передати подібність створюють художнику успіх у замовників, і його слава швидко росте.

Важливе досягнення картин Рембранта, поряд з індивідуалізацією почуттів діючих осіб, - використання світла для досягнення цілісності багатофігурних композицій.

ПОСИЛАННЯ НА ВИКОРИСТАНУ ЛІТЕРАТУРУ

1. Віппер Б. Р. “Становлення реалізму в голландському живописі XVII століття”. - Москва: “Мистецтво”, 1997.

2. С. А. Андронов “Рембрант. Про соціальну сутність художника”. - Москва, видавництво “Знання”, 1998.

3. Ротенберг Е. Е. “Рембрант Гарменс ван Рейн”. – Москва: “Радянський художник”, 1986.

4. В. А. Лебедєв “Рембрант”. – М: Видавництво “Знання”. - Москва, 1996.

5. Альбом репродукцій “Рембрант” вип. 1-2. Москва: Вид. “Образотворче мистецтво” 1981-82.