НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра охорони земельних ресурсів
КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
На тему:
“Формування екологічносталих агроланшафтів на території Слобідської сільської ради, Кагарлицького району, Київської області”
Виконали: СТ.V-Зев-2 Єськов В.А.
Леоненко С.М.
Трегуб К.В.
Перевірив: професор Булигін С.Ю.
КИЇВ – 2009
Зміст
1. Формування екологічно сталих агроландшафтів – глобальний стратегічний напрям сучасного землевпорядкування
2. Природно-кліматичні умови
3. Проектні пропозиції
3.1 Виділення земельних масивів, блоків і робочих ділянок
3.2 Формалізація ділянок
3.3 Ерозійна гідрологічна оцінка протиерозійного впорядкування
3.4 Обґрунтування технологічного навантаження у напрямку аграрного використання визначеного масиву
3.5 Еколого-економічна оцінка
Висновок
Перелік інформаційних джерел
Стан земельного фонду України викликає велику тривогу, так як спостерігається постійне пониження родючості ґрунтів, вмісту гумусу, посилення процесів водної і вітрової ерозії, вторинного засолення, заболочення та інших деструктивних процесів, які відбуваються не тільки в ґрунті а й в ландшафтній зоні України в цілому.
В природних ландшафтах ніколи не буває одноманіття на великому просторі. Це пов'язане в основному з різноманіття рельєфу, ґрунтового покриву і розподілом на ньому рослинності яка в свою чергу створює мікроклімат і нано, і мікрорельєфу і діє на основні режими ґрунтів.
Необхідно вивчити кожний конкретний елемент, кожну ділянку (ландшафт) з всіма її особливостями і виділити на них ділянки, які мають бути обов’язково виведені з ріллі, які можна використовувати як ґрунтозахисіні сівозміни з максимальним насиченням багаторічних трав і т.д.
Це чітко дозволяє встановити площі ділянок і контури земель, які повністю, або частково виводяться з ріллі і співвідношення угідь в цілому.
Агроландшафт – це ландшафт, перетворений під впливом сільськогосподарського виробництва для його цілей при збереженні функцій само відтворення і середовища його стабілізації.
Про стабільність ландшафтів можна говорити в тому випадку, коли в них в них постійно і в зростаючих об’ємах вкладається енергія.
Таким чином, ґрунтозахисно створений агроландшафт є не чисто протиерозійною системою, створеною лише для пониження дії ерозійних процесів до необхідного оптимуму, а глобальним стратегічним напрямком, здатним в собі поєднати всі знання і управління всіма складовими елементами ландшафтного середовища існування.
Агроландшафт – це інженерна споруда, яка повинна проектуватися переважно інженерними методами на розрахунковій кількісній основі. Тому в системі робіт по конструюванню агроландшафту передбачається етап перед проектного обстеження території, що облаштовується. На цьому етапі одержується вся необхідна інформація і параметри території щоб даний проект можна було скласти переважно інженерними методами.
За останні роки землевпорядне проектування на еколого-ландшафтній основі розвивалося досить інтенсивно.
Еколого-ландшафтний підхід варто застосовувати разом з агроекологічним. При цьому еколого-ландшафтний обумовлює загальну конструкцію агроландшафту, а агроекологічний – наповнює його змістом.
У практиці землевпорядної діяльності склалися наступні поняття і визначення, що до організації території ; ландшафт, агроландшафт, урочище частина агролондшафта, що має чіткі границі і пердставляє собою відособлену систему з характерними ознаками ( басейни великих і малих рік і їх притоки), підурочище – це частини урочища, що у собі водозбори другого і третього порядків, фація – це найменша, більш неподільна частина ландшафту (дрібні балки, замкнуті пониження).
Всякий агроландшафт характеризується відносною територіальною замкнутістю і наявності в ньому трьох зон:
зв’язування і трансформація енергії і речовини (рілля, ліс, луки);
транзиту (тимчасове і постійне водне джерело);
концентрації й акумуляції (заплава, озеро, болото);
Ступінь “перекриття” і взаємодії цих зон визначається структурою і конструкцією агроландшафту.
Еколого-лондшафтний підхід припускає встановлення оптимального співвідношення площ ріллі, пасовищ, сіножатей, заповідників, лісонасаджень, населених пунктів та інших антропогенних і середовище стабілізуючих складових, що сприяють саморегуляції агроландшафту.
Найбільш складним є питання про встановлення порогу розораності території. Стійкий агроландшафт може бути сформований у тому випадку, якщо співвідношення стабілізуючих угідь (ріллі) до стабілізуючих угідь (пасовищ, сіножатей, лісів) становить 40-42% до 60-58%.
Співвідношення угідь у кожному конкретному випадку індивідуальне, і залежить від рельєфу, гідрографічних, ґрунтових, і інших природних і антропогенних умов місцевості і досягнення в процесі проектування.
В умовах степової зони це співвідношення може бути зрушенне у бік збільшення площі з компенсацією цього зрушення за рахунок введення стабілізуючих культур і угідь (перелогових ділянок, полосних посівів багаторічних трав і т.д.)
Територія господарства розміщена в межах Правобережної височини в зоні Лісостепу. Ця місцевість представляє собою густо розчленоване балками і ярами хвилясте плато. Широкі водорозділи займають невелику площу, схили балок круті і короткі, балки і яри глибокі, місцями їх вершини наближаються до водорозділів. Міжбалкові і міжярові ділянки мають складну конфігурацію, що ускладнює механізований обробіток цих земель.
Гідрографія господарства представлена порівняно невеликими за площею озерами та мілководними річками, що часто обмежені болотами.
В грунтовому покриві господарства переважають чорноземи типові малогумусні. Механічний склад ґрунтів і грунтотворних порід легкосуглинковий.
Кілімат району помірно континентальний. Середньорічна температура повітря +7°С. Абсолютний мінімум температури повітря становить - 30°С, максимум +40°С. Самі високі температури бувають у липні, серпні, самі низькі – в січні, лютому.
Вегетаційний період триває 200 – 205 днів. Сума активних температур за період з середньо добовою температурою вище 10°С становить 2600 - 2660°С. Середня протяжність безморозного періоду – 165 днів. Ранні осінні заморозки спостерігаються у вересні, останні весняні – до половини травня.
Кількість опадів за місяцями розподіляється нерівномірно. Основна кількість опадів випадає в теплий період року (310 – 320 мм.). В літній період, особливо в червні – липні, опади випадають у вигляді злив, іноді з градом, що обумовлює інтенсивну ерозію ґрунтів, а також вилягання і загибель посівів.
Зими, як правило, теплі, але в окремі роки бувають і холодними. Стійкий сніговий покрив зберігається протягом 90 днів. Середня глибина промерзання грунту 57 см., максимальна – 150см. Середня товщина снігового покриву рівна 12 – 16 см.
Пануючі вітри району зимою західні і північно-західні, весною – східні і південно-східні. Днів з сильними вітрами (більше 15м/с) – в середньому 20 за рік. Частіше всьго такі вітри спостерігаються в холодний період року. Середня кількість днів з атмосферною засухою і суховіями за теплий період рокум – 35, в тому числі днів з слабкою засухою – 26, з середньою і інтенсивною – 9.
Кліматичні умови сприятливі для вирощування с/г культур та багаторічних насаджень.
Основними принципами ландшафтного проектування мають бути:
а) однорідність ґрунтів (при цьому враховується бонітет грунту, умови вирощування с/г культур, ступінь еродованості);
б) однорідність морфології поверхні (рельєф), в тому числі крутість, експозиція, форма схилу;
в) однорідність геологічної побудови (тип та потужність грунтоутворюючих порід, глибини залягання водних горизонтів);
г) однорідність умов зволоження, яка залежить від ґрунтів, рельєфу та облаштування території;
д) однорідність мікрокліматичної зональності та вплив оточуючого середовища (лісів, водних просторів та інших угідь);
е) однорідність фіто- та зооценозів.
Перераховані умови в значній мірі враховуються в картограмах агрогруп ґрунтів, картограмах крутості схилів та потенційного змиву ґрунтів.
Крім того формування агрофацій (природно-територіальних комплексів) залежить від:
лісомеліоративних заходів (створення лісових територій, чагарників і т.д.);
можливостей місцезнаходження необхідних для цього птахів, комах та тварин;
дотримання ландшафтної екології та недопущення створення агроландшафту (оптимальне співвідношення угідь);
умов для використання с/г техніки та забезпечення для їх вільного пересування.
Відомо, що стабілізуюча функція ландшафту підсилюється системою землеробства і її головною ланкою – сівозмінами.
Для цього вони повинні відповідати наступним вимогам:
давати нетоварну рослинну масу, здатну компенсувати втрати органічної речовини з грунту;
мати у своєму складі культури, що володіють фітомеліоративними властивостями, здатними в поєднанні з технологічними прийомами поліпшити фізичні властивості грунту;
бути в максимально – доцільній мірі насиченими рослинами-водофіксаторами.
Такі сівозміни сприяють зниженню доз внесення мінеральних добрив, а органічні добрива будуть направлені на роширене відтворення органічної речовини грунту і підвищення його родючості.
Розміщенню сівозмін передує аналіз грунтово-екологічного стану будь-якого підурочища. Виходячи з властивостей ґрунтів, рельєфу, міри і характеру деградаційних процесів, виділяються контури земель по категоріях з урахуванням інтенсивності їхнього використання.