Смекни!
smekni.com

Формування економiчної ефективностi виробництва зерна в господарствi (ТОВ Великоглибочецьке) (стр. 14 из 20)

Десяте. Інтервенційний фонд. Інтервенційні операції спрямовані на підтримання на внутрішньому ринку рівня цін на зерно та продукти його переробки. На зерновому ринку їх здійснює державний агент із проведення інтервенційних операцій. Мета діяльності останнього - стабілізація ринку зерна : захист доходів товаровиробника.

Інтервенційна ціна на закупку зерна до інтервенційного фонду встановлюється до початку бюджетного року Державним агентом за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Державний агент із проведення інтервенційних операцій має право збільшувати або зменшувати інтервенційну ціну на закупку зерна до інтервенційного фонду відповідно до цінових коливань на ринку з урахуванням якості зерна при загальних витратах у межах виділених бюджетних коштів. При цьому, якщо поставка зерна відбувається в місяць, коли інтервенційне ціна нижча, ніж у місяці подання й погодження пропозиції, розрахунки здійснюються за ціною, що була на момент погодження пропозицій.

Інтервенційна ціна на продаж зерна та продуктів його переробки з інтервенційного фонду визначається Державним агентом із проведення інтервенційних операцій з урахуванням їх якості та моніторингу ринку зерна та продуктів його переробки.

Пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду подаються Державному агенту або уповноваженому, який протягом п'яти днів після отримання пропозиції повідомляє власника про її прийняття або відхилення.

При прийнятті пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду-Державний агент або уповноважений у письмовій формі укладає договір на закупівлю зерна з його власником.

Одинадцяте. Експорт та імпорт зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами. Нині Україна має сприятливі умови для нарощування експорту зерна. Найважливіший чинник - висока конкурентоспроможність українського зерна (його низька собівартість та висока якість) при коливанні світового виробництва зерна, в тому числі і Європі. Україна повинна мати стабільні ринки збуту зерна на зовнішньому ринку, закріпитися за них і створити відповідну інфраструктуру для масштабного експорту вітчизняного зерна. Для цього Кабінетом Міністрів України на конкурсних засадах визначається Державний агент із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки, якому передаються на виконання всі міжнародні договори по експортута імпорту зерна і продуктів його переробки, підписані на урядовому рівні. Це означає, насамперед, намір держави стати суб'єктом світового ринку зерна.

3.3 Проблеми державного регулювання зернового ринку в Україні

Основу сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку в Україні складають зернове виробництво і зерновий ринок. Нестабільність зернового виробництва і зернового ринку призводить не тільки до посилення нестабільності аграрного виробництва в цілому, а й до підвищення соціальної напруги у суспільстві, як це мало місце у другій половині 2003 року. Не сприяє розв'язанню цих проблем відсутність єдності серед науковців і представників владних структур стосовно необхідності державного регулювання зернового ринку, його обсягів, методів, механізмів здійснення, рівня ціни рівноваги тощо.

Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою економікою переконує, що її створення й ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва та соціальної сфери. З усіх галузей народного господарства сільське господарство вимагає найбільш радикального і дійового регулювання та підтримки для свого нормального розвитку. На необхідність державного регулювання аграрного ринку вказують провідні вчені України.

У країнах з розвинутою ринковою економікою накопичено багатий досвід застосування різноманітних методів регулюючого впливу держави на ринок і його учасників. До таких методів слід віднести, насамперед, товарні та грошові інтервенції, заставні закупівлі, пільгове кредитування виробників продукції, податкові знижки та ін. В Україні також здійснюються певні кроки в напрямі регулювання аграрного ринку. Так, ще 24 вересня 1997 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Про подальший розвиток ринку зерна в Україні" і відповідно до неї створено інтервенційний фонд зерна обсягом 600 тис. т за рахунок зерна державного резерву. Діяло Положення про державний інтервенційний фонд стабілізації зернового ринку. Однак менше ніж через рік інтервенційний фонд зерна було повністю ліквідовано, а зерно використано для розрахунків з Туркменістаном за одержаний газ. Відмова від функціонування інтервенційного фонду призвела до істотного посилення коливань цін на зерно в наступні роки, до великих втрат для сільськогосподарських товаровиробників, до підвищення напруги на продовольчому ринку в певні періоди.

З теоретичної точки зору ринковий механізм через балансування попиту і пропозиції сам веде до встановлення рівноваги на відповідному сегменті ринку. Але згідно з теоремою Павутини можливий й інший варіант розвитку подій, коли з плином часу ринкова ціна дедалі більше відхиляється від ціни рівноваги. У такому випадку рівновага між попитом і пропозицією досягається шляхом руйнування, знищення частини національного багатства, стагнації продуктивних сил. У зв'язку з цим виникає потреба у державному регулюванні ринку.

Посилення коливань ринкової кон'юнктури змусило владні структури України в останні роки активізувати роботу щодо стабілізації аграрного ринку, зокрема зернового. Про це свідчить чимала кількість законодавчих і нормативних актів: Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні", прийнятий Верховною Радою України 4 липня 2002 року; Програма "Зерно України 2001—2004", схвалена постановою КМ України від 27 листопада 2000 року; постанови Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи із здійснення заставних та інтервенційних операцій з зерном" від 27 червня 2003 року, "Про встановлення рівня заставних цін на зерно" від 3 липня 2003р., "Про порядок використання коштів Державного бюджету України на 2003 рік, що спрямовуються для закупівлі зернових культур, вирощених українськими товаровиробниками" від 16 вересня 2003 року та інші. В останні роки з боку Уряду з метою регулювання зернового ринку особлива увага приділяється здійсненню заставних операцій. Але заставні операції регулюють лише мінімальну ціну продажу зернових і не можуть запобігти стрімкому зростанню цін, наприклад, як це мало місце у 2003—2004 роках, коли ціна продовольчої пшениці зросла з 300—350 грн. за тонну до 1500 грн.

Абсолютно очевидним є той факт, що одна з основних причин нестабільності зернового ринку криється в нестабільності валових зборів зернових по Україні.

А нестабільність ринку ще більше посилює нестабільність виробництва. Чому саме посилює, а не зумовлює? Тому що однією з головних особливостей сільськогосподарського виробництва є його істотна залежність від погодних умов з їх циклічними коливаннями. Отже, природою закладено основу для певної нестабільності сільськогосподарського виробництва, зокрема зернового.

У плановій економіці для узгодження попиту та пропозиції широко застосовувався балансовий метод. Баланси зерна традиційно складаються й тепер. Але бракує механізмів ефективного впливу на „розриви" в балансах, насамперед між виробництвом і споживанням.

Відносно механізму впливу на ринкову ситуацію слід звернути увагу на таку обставину. В економічній теорії використовують такі поняття, як еластичність попиту та еластичність пропозиції, які відображають рівень змін відповідно попиту та пропозиції за умови зміни ціни на товар. І такий вплив існує. Але в реальній практиці сільськогосподарських ринків, особливо ринків рослинницької продукції, де основну частину її збирають раз на рік (за винятком вирощування продукції в захищеному ґрунті), не тільки ціна впливає на формування попиту та пропозиції, а й пропозиція впливає на формування ціни, особливо якщо йдеться про аналіз ситуації в короткостроковому періоді. Це і є основою для здійснення інтервенційних заходів з боку держави: збільшуючи обсяг пропозиції сільськогосподарської продукції на ринку за рахунок власних ресурсів або, навпаки, викуповуючи певну частину продукції у власні резерви, держава може сприяти стабілізації цінової ситуації на ринку сільськогосподарської продукції. Такий підхід ставить закономірні запитання: наскільки істотним повинно бути втручання держави на ринку сільськогосподарської продукції, що вважати стабільною ціною, яку слід підтримувати?

Почнемо зі стабільної ціни. По-перше, очевидно, що в умовах інфляції та нерівномірного зростання цін на окремі види сільськогосподарської і промислової продукції навряд чи буде правильним вести мову про значення стабільної ціни на зерно, яка б діяла протягом кількох років. По-друге, як свідчать наші попередні дослідження та дослідження інших учених, важливіше значення з точки зору стабілізації сільськогосподарського виробництва має не динаміка цін на сільськогосподарську продукцію, а динаміка доходів сільськогосподарських товаровиробників.

Отже, стабільна ціна повинна забезпечувати стабільний рівень доходів сільськогосподарських товаровиробників.

Але знову виникає запитання: по відношенню до чого повинен бути стабільним рівень доходів: незмінним у часі, незмінним з розрахунку на одного працівника чи власника, на одиницю витрат чи капіталу, чи за іншим критерієм?