Схематичний опис, у вигляді таблиці, гончарних творів Т. Тарасенко, дозволить нам структурувати основні види керамічних виробів, та стане черговою сходинкою в подальшому їх аналізі:
Табл. 3
| За видами | За оформленням |
| горщики(полив’яні,не полив’яні) | без розпису; з розписом |
| кришки до горщиків | без розпису; з розписом; рельєфний орнамент |
| миски (полив’яні) | без розпису |
| макітри | з розписом |
| кришки до макітер (полив’яні, не полив’яні) | без розпису; з розписом |
| чашки (не полив’яні) | без розпису |
| підвазонники (полив’яні,не полив’яні) | з розписом |
| вази (не полив’яні) | без розпису; рельєфний рослинний орнамент |
| скульптурна пластика(не полив’яна) | без розпису |
Горщики – середнього розміру, висота 15-20 см, з вузенькою шийкою та круглим корпусом, що плавно переходить до низу посудини, з вузеньким дном, горщики – маленького розміру 7-10 см, з широкою шийкою, яйцевидної форми, з широким дном. Переважно, вироби Т. Тарасенко без розпису, за браком коштів, художниця знаходить інші засоби орнаментації гончарних творів. Кришки до горщиків – орнаментовані рель’єфами із символікою Богуславщини ( назва міста, рель’єф пам’ятника Марусі Богуславки).
Миски – середнього розміру, висота 10 см., глибокі, формою мають подібність із дибинецькими мисками «до лави», відмінність – відсутність розпису на виробі.
Макітри – середнього розміру, висота 15-20 см, з досить широким отвором, циліндричної форми, плавно завуженої до низу. Орнаментовані розписом, наближеним до петриківського, зі складною композицією, або ж легка окантовка у вигляді хвилястих ліній. Використання за призначенням, або ж для окраси інтер’єру.
Кришки до макітер – орнаментовані рослинним орнаментом ( як не складні квіткові мотиви, так і наближеність в орнаментації до петриківського розпису). Чашки – маленького розміру, висота 10 см., з кришкою або без, орнаментовані рельєфами із символікою Київщини ( наприклад: назва міста).
Підвазонники – середнього розміру, висота 15-20 см., використання за прямим призначенням. Орнаментовані підвазонники нескладним рослинним орнаментом наближеним до дибинецьких розписів – квітка з 3-4-ма пелюстками, галузка з листочками, окантовані декількома прямими лініями.
Вази – висота 30-40 см., мають рельєфний квітковий орнамент по всьому корпусу виробу, переважно видовженої форми. Призначені для оформлення інтер’єру (рис.1). Скульптурна пластика - основним жанром багатьох виробів для художниці є роботи пов’язані з водним середовищем – “риби що вміють говорити”, черепахи.
-Серії робіт зооморфної тематики, як реалістичної так і перевтіленої в певні стилізовані образи; а саме: “корова на лузі”, “химерний пес”, “баран співає” (рис.2), “сіра мишка”, також образи із сучасних дитячих мультфільмів.
-Aнтропоморфні сюжети – “дід задумався”, “Маруся Богуславка” і тд.
-Пташиний світ - півники, сови, ворони.
У своїх творах майстриня виражає власні життєві враження, перетворюючи їх в різноманітні образи, в сюжетних зображеннях скульптурної пластики переважає змістовне начало, що є характерним для дибинецьких гончарних виробів, де присутня глибока традиційність, пластична виразність, народна декоративність та простота, що надає самобутньому мистецтву національного колориту. Сьогодні, у своїх роботах Тетяна Тарасенко використовує ті духовні джерела, що були закладені в душу майстрині її вчителями та наставниками в далеких 1970-80-х роках. І тоді і тепер пані Тетяна з великою відповідальністю і серйозністю звертається до гончарних традицій свого роду. Вироби майстрині вражають чистотою народного світосприйняття, різноманітними формами, продуманими до найменших дрібниць сюжетами розпису. Схильність до всякого роду експериментів і неочікуваних поєднань у створюваних образах скульптурної пластики Тетяни Тарасенко, викликана пошуком нових зображальних можливостей у гончарному мистецтві, що надалі переросла у відродження родинної гончарної справи \footnote (Матеріали з інтерв’ю Тетяни Тарасенко авторці статті в серпні 2009року). Трансформація посуду у фігурну пластику, була характерною ознакою дибинецьких гончарів, про що свідчить наступна цитата І. Загороднього: «Ліпили в Дибинцях і фігурний посуд у вигляді людей і тварин: баранців, левів, свинок. В давнину такі посудини використовували як водолії для омивання рук у церквах та по хатах, а пізніше в них тримали всілякі трунки й напої. Останній хто займався ліпленням такого посуду був Михайло Тарасенко». В змісті цитати простежується чітка послідовність у традиціях створення гончарних виробів родиною Тарасенків. Традиційним для Богуславщини видом народної творчості є і різьблення по дереву.
Відомим майстром цієї справи у другій пол. ХХ ст. вважається Микола Римар, що понад 40 роківзаймається ложкарством та різьбленням дрібних побутових виробів з дерева. Народився майстер 1934 р. в селі Тептіївка, Богуславського району Київської області. Батьківщина майстра славилася умільцями, які здавна виготовляли ложки з дерева та займалися продажем власної продукції в сусідні села, що і сформувало навики та вміння майбутнього ложкаря. Професійний рівень Миколи Римаря і на сьогодні займає високий рівень, всі його твори мають бездоганне виконання: гладкість поверхні, легкість та зручність в користуванні. Асортимент виробів вирізняється широким обсягом, за допомогою сокири, ножів та різців різьбяр виготовляє ложки (рис.3), черпаки, друшляки, лопатки, молоточки, дошки, веретена, люльки, використовуючи для майбутніх виробів різні породи дерев (липу, клен, вербу, грушу, осику). Багатолітній досвід підтверджує, що народні промисли поступово збагачується все новими аспектами, їх змістовна краса вкрай необхідна сучасній людині, зростає художньо-культурна цінність традиційної народної спадщини. Ложкар Микола Римар, у своїй творчості намагається віднайти ті зв’язки, що є ключовими, для переходу давнього народного промислу у сучасну сферу побуту, та створення передумов, для визнання необхідності переосмислення традиційних виражальних засобів, та осучаснення народних промислів, зокрема різьбярства для їх подальшого розвитку. Набуття професійних навичок прихильників різьбярської справи, зацікавлення давнім видом мистецтва та залучення як найбільшої частини впливових осіб для її розвитку, подібні завдання є ключовими у творчості широкого кола майстрів.
Проблеми та перспективи стають першочерговими і для ткацького народного промислу, що є невід’ємною складовою народного декоративно-прикладного мистецтва українців. Народне ткацтво Богуславщини другої пол. ХХ ст., мало потужний творчий потенціал, значимий осередок (богуславська ткацька фабрика «Перемога») та багатовікову традиційну спадщину, що і сьогодні, вміло використовується, переосмислюється та вдосконалюються професійними ткачами Богуславщини. Харизматичною постаттю для богуславського мистецького середовища, в царині народного ткацтва, є ткаля Валентини Ткач. Походження майстрині з династії ткачів, підтверджує факт існування на Богуславщині поколінь майстрів народних промислів. В її родині ще з давніх часів ткали льняні полотна, килими. Батьки ж Валентини мали безпосередній стосунок до богуславської ткацької фабрики «Перемога» (батько мав посаду директора фабрики «Перемога»), основного осередку народного ткацтва Богуславщини другої пол. ХХ ст.
Народилася майбутня мисткиня 4 грудня 1970 р. в м. Богуславі. По закінченню Богуславського педагогічного училища ім. І.С. Нечуя-Левицького, за спеціальністю «Виховання в дошкільних закладах», та державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, за спеціальністю «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво», майстриня з професійною освітою в 1990 р. створює гурток декоративного ткацтва «Килимок» в СПТу-16 в м. Богуславі Київської обл., навчаючи усіх охочих тканню килимів на «рамах» та горизонтальних верстатах. У роботі Валентини Ткач має місце техніка макраме чи декоративно обробленого дерева, як в декоративних панно так і килимах (рис.4), доріжках, накидках на стільці і т.д. Килими та рядна майстрині мають багатий розмаїтий орнамент, продумані до найдрібнішого технічні моменти – підбір розміру та товщини пряжі, що і відтворює всю глибину традицій давнього народного промислу — ткацтва. Пошук та вивчення автентичних орнаментів килимів Центральної України, стали для Валентини новим засобом для вдосконалення знань в контексті народної творчості, та подальше використання їх у власній творчості.
Твори В. Ткач експонуються на різноманітних виставках, святах: весняні та осінні ярмарки-виставки виробів народних майстрів «День ткалі і вишивальниці», музей народної архітектури та побуту в м. Пирогові; всеукраїнська виставка «Народне мистецтво», Національний виставковий центр «Український дім». З 2005 року Валентина Ткач учасниця фольклорних фестивалів Олега Скрипки «Країна Мрій». Багато тканих виробів ткалі знаходяться за кордоном: Канаді, США, Росії, Кореї, Іспанії, Італії. Широкі професійні якості, творча амбіційність, висока працездатність, харизматичність у творенні художніх образів народних майстрів Богуславщини, переконує нас у потребі висвітлення їх імен на широкий загал, та доручення їх творчого доробку до загальнонаціональної системи відродження народного мистецтва, як на Богуславщині, так і в інших регіонах, відомих своїми осередками народних промислів та здобутками в царині народної творчості.
Наступною непересічною постаттю богуславського ткацтва є Марія Вовкула, спадкова майстриня, представниця косівської школи ткацтва (довший час працювала на Косівській килимарській фабриці ім. Т. Шевченка), яка понад 50 років живе і працює в м. Богуславі Київської області. Народилася М. Вовкула на Івано-Франківщині в с. Стопчатів у 1941р., успадкувавши вміння та досвід ткацької справи від свого батька, що все життя займався килимарством, продовжила давню справу родини. Невід’ємною складовою, в житті народної майстрині, стала творча праця на богуславській ткацькій фабриці «Перемога» в 50-х – 70-х рр. ХХ ст. Творчий доробок Марії Вовкули сформувався з комплексу мистецьких традицій Богуславського ткацтва і народних традицій Івано-Франківщини та Косівщини. Поєднання М. Вовкулою автентичної орнаментики різних мистецьких регіонів, у власних творах (ткані килими, традиційні торби (рис.5)), спричинили неабияке переосмислення майстрами ткацьких традицій, як в орнаментиці так і в техніці виконання. Отже, дослідження особливостей та принципів творчості осередків народних промислів та майстрів народної творчості, на нашу думку є головним завданням сучасної наукової еліти, для створення майбутніх науково обґрунтованих традицій у мистецтві народних промислів.