"Перш ніж приступити до роботи, я намагаюся забути, що я музикант", - так говорив композитор Кристоф Віллібальд Глюк, і ці слова якнайкраще характеризують його реформаторський підхід до створення опер. Глюк "вирвав" оперу з-під влади придворної естетики. Він додав їй велич ідей, психологічну правдивість, глибину й силу страстей.
До кінця XVIII століття у Відні зложилося дивне духовне співтовариство музикантів, що одержало згодом назву "віденської класичної школи". До неї зазвичай зараховують трьох великих майстрів: Гайдна, Моцарта і Бетховена.
Глюка, що взагалі відносився до іншого покоління: він був на 42 роки старше за Моцарта й на 56 — за Бетховена, по стилю й спрямованості його творчості можна також прилучити до цієї групи. Класицизм віденських композиторів не мав нічого загального із чинним придворним мистецтвом. Це був класицизм, перейнятий вільнодумством, самоіронією й духом терпимості. Чи не головні властивості цієї музики — бадьорість і веселість, засновані на вірі в кінцеве торжество добра. Бог нікуди не йде із цієї музики, але центром її стає людина.
Кристоф Віллібальд Глюк народився 2 липня 1714 року в Ерасбахе, що знаходиться на австрійській землі Фальц. У раннбому дитинстві він часто переїжджав з одного місця на інше залежно від того, у якому із дворянських угідь служив його батько-лісничий. З 1717 року він жив у Чехії. Зачатки музичних знань він одержав у єзуїтській колегії в Комотау. Після її закінчення в 1731 році Глюк став вивчати філософію в Празькому університеті й учитися музиці в Богуслава Матея Чорногорського. Часом заради заробітку Глюк змушений був мандрувати по околишніх селах, виконуючи на віолончелі різні фантазії на народні теми.
У Празі Глюк співав у церковному хорі, під керівництвом видатного композитора і органіста Богуслава Чорногорського (1684-1742), прозваного "чеським Бахом". Чорногорський і став першим справжнім учителем Глюка, який дав йому основи гармонії й контрапункту.
На жаль, Глюк, який жив у Чехії до двадцяти двох років, не одержав у себе на батьківщині такої ж міцної професійної освіти, як його колеги в країнах Центральної Європи.
Недостатність шкільного навчання компенсувалася тією силою й волею думки, що дозволила Глюку звертатися до нового й актуального, того, що лежало за межами узаконених норм.
В 1735 році Глюк стає домашнім музикантом у палаці князів Лобковиць у Відні. Перше перебування Глюка у Відні виявилося нетривалим: на одному з вечорів у салоні князів Лобковиць із молодим музикантом познайомився італійський аристократ і меценат А.М. Мельці. Зачарований мистецтвом Глюка, він запросив його у свою домашню капелу в Мілані.
В 1737 році Глюк вступив у свою нову посаду в будинку Мельці. За чотири роки, прожиті в Італії, він зблизився з найбільшим міланським композитором і органістом Джованні Баттиста Саммартіні, ставши його учнем, а пізніше — близьким другом. Керівництво італійського маестро допомогло Глюку завершити свою музичну освіту. Однак оперним композитором він став головним чином завдяки своєму вродженому інстинкту музичного драматурга й дарунку гострої спостережливості.
26 грудня 1741 року придворний театр " Реджио-Дукаль" у Мілані відкрив новий сезон оперою "Артаксеркс" до тих пір нікому не відомого Кристофа Віллібальда Глюка. Йому йшов двадцять восьмий рік — вік, у якому інші композитори XVIII століття встигали досягти всеєвропейської популярності.
Для своєї першої опери Глюк обрав лібрето Метастазіо, що надихало багатьох композиторів XVIII століття. Глюк спеціально дописав арію в традиційній італійській манері з метою відтінити перед слухачами достоїнства своєї музики. Прем'єра пройшла зі значним успіхом.
Слава Глюка швидко росте. Міланський театр знову прагне відкрити свій зимовий сезон його оперою. Глюк пише музику на лібрето Метастазіо "Демофонт". Ця опера мала в Мілані настільки великий успіх, що незабаром була поставлена також у Реджио й Болоньї. Потім одна за іншою в містах північної Італії ставляться нові опери Глюка: "Тигран" — у Кремоне, "Софонісба" і "Іполит" — у Мілані, "Гіпермнестра" — у Венеції, "Пор" — у Туріні.
У листопаді 1745 року Глюк з'являється в Лондоні, супроводжуючи свого колишнього патрона князя Ф.Ф. Лобковиця. За браком часу композитор підготував "пастиччо", тобто скомпонував оперу з раніше складеної музики.
В 1746 році Глюк переїхав з Італії в Англію, де продовжував роботу над італійською оперою. Для Лондона він написав опери seria "Артамена" і "Падіння гігантів". В англійській столиці Глюк зустрівся з Генделем, творчість якого справила на нього велике враження й підсилила його прагнення вийти за рамки стандартної схеми опери seria.
Правда, Гендель не зумів оцінити по достоїнству творчість свого молодшого побратима й один раз навіть сказав: "Мій кухар Вальц краще знає контрапункт, ніж Глюк".
У Лондоні для залучення на свої концерти широкої публіки, ласої до сенсаційних видовищ, Глюк не цурався й зовнішніх ефектів. Наприклад, в одній з лондонських газет 31 березня 1746 року було опубліковано наступне оголошення: "У великий залі м. Гикфорда, у вівторок 14 квітня, пан Глюк, оперний композитор, дасть музичний концерт за участю кращих артистів опери. Між іншим, він виконає в супроводі оркестру концерт для 26-ти чарок, настроєних за допомогою ключової води: це - новий інструмент його власного винаходу, на якому можуть бути виконані ті ж речі, що й на скрипці або клавесині. Він сподівається задовольнити в такий спосіб тих, хто цікавиться і аматорів музики".
Після Англії Глюк відвідав ряд інших європейських країн (Німеччину, Данію, Чехію). У Дрездені, Гамбурзі, Копенгагені, Празі він писав і ставив опери, драматичні серенади, працював з оперними співаками, диригував.
Наступний важливий період у творчій діяльності Глюка пов'язаний з роботою в області французької комічної опери для французького театру у Відні, куди він повернувся після мандрівок по світу. До цієї роботи Глюка залучив Джакомо Дураццо, що був інтендантом придворних театрів. Дураццо виписував із Франції різні сценарії комічних опер і пропонував їх Глюку. В 1748 році Глюк одержав замовлення на оперу для придворного театру у Відні. Обставлена з пишнотою прем'єра "Упізнаної Семіраміди" навесні того ж року принесла композиторові справді великий успіх, що став початком його тріумфів при віденському дворі.
У такий спосіб виник цілий ряд французьких комічних опер на музику Глюка, написаних між 1758 і 1764 роками: "Острів Мерліна" (1758), "Виправлений п'яниця" (1760), "Обдурений каді" (1761), "Несподівана зустріч, або Пілігрими з Мекки" (1764) і інші. Ця робота зіграла позитивну роль у творчому житті композитора: він став більш вільно звертатися до справжніх джерел народної пісенності, наповнивши музичну драматургію реалістичними елементами. Поряд з операми Глюк працював і над балетом. В 1761 році у Відні був поставлений його балет "Дон Жуан". Драматизація балету, виразна музика, що передає людські страсті й виявляють стилістичні особливості зрілого стилю Глюка, як і робота в області комічної опери, наблизили композитора до драматизації опери, до створення великої музичної трагедії, що виявилася вінцем його творчості.
Подальша діяльність композитора пов'язана із трупою Дж. Б. Локателлі, який заказав йому оперу "Аеціо" для виконання на карнавальних торжествах 1750 року в Празі.
Удача, що супроводжувала празьку постановку "Аеціо", принесла Глюку новий оперний контракт із трупою Локателлі. Здавалося, що відтепер композитор усе більш тісно зв'язує свою долю із Прагою. Однак у цей час відбулася подія, яка різко змінила його колишній спосіб життя: 15 вересня 1750 року він одружився з Маріанною Пергін — дочкою багатого віденського купця. Глюк уперше познайомився зі своєю майбутньою супутницею життя ще в 1748 році, коли працював у Відні над "Упізнаною Семірамідою". Незважаючи на значну різницю у віці, між 34-літнім Глюком і 16-літньою дівчиною виникло щире глибоке почуття. Успадкований Маріанною від батька солідний стан зробив Глюка матеріально незалежним і дозволив йому надалі цілком присвятити себе творчості.
Остаточно влаштувавшись у Відні, він залишає її лише для присутності на численних прем'єрах своїх опер в інших Містах Європи. У всіх поїздках композитора незмінно супроводжує дружина, яка оточувала його увагою й турботою.
Влітку 1752 року Глюк одержує нове замовлення від директора знаменитого театру "Сан Карло" у Неаполі — одного із кращих в Італії. Він пише оперу "Титове милосердя", яка принесла йому великий успіх. Після тріумфального виконання "Тита" у Неаполі Глюк вертається у Відень загальновизнаним майстром італійської опери-серіа.
Тим часом слава популярної арії досягла столиці австрійської імперії, викликавши інтерес до її творця з боку Принца Йозефа фон Хільдбургхаузена — фельдмаршала й музичного мецената. Він запросив Глюка очолити в якості "концертмейстера" музичні "академії" (концерти), що щотижня проводилися в його палаці. Під керівництвом Глюка ці концерти незабаром стали одними з найцікавіших подій музичного життя Відня; на них виступали видатні вокалісти й інструменталісти.
В 1756 році Глюк відправився в Рим для виконання замовлення знаменитого театру Арджентіна; йому потрібно було написати музику до лібрето Метастазіо "Антигона". У той час виступ перед римською публікою представляв для будь-якого оперного композитора найсерйозніше випробування.