Згадує про цей звичай і Г.-Л. де Боплан: "Ознайомтесь ще з однією витівкою, яка проходить спозаранку у світлий понеділок. Парубки групами простують вулицями і, коли стрінуть дівчат, то хапають їх та силоміць тягнуть до колодязя. А там обливають їх п'ятьма-шістьма відрами води. Дівчата ніби скупані, мокрі з голови до п'ят. Проте ця забава дозволена лише до полудня.
На другий день, у вівторок, черга за дівчатами, але хлопцям вони відплачують більш лукаво. Кілька дівчат ховається у якійсь хаті з глеками, повними води. На вулиці залишають малу дівчинку, яка умовним вигуком повідомляє їх, що бачить парубка. В ту саму хвилину всі дівчата вибігають на вулицю і з криком та вереском ловлять парубка. На допомогу їм біжать інші дівчата; поки дві-три найкремезніші тримають хлопця за руки, інші виливають за шию усі глеки води. І відпускають його лише тоді, коли він мокрий, як хлющ. Ось так пустують парубки і дівчата у великодні дні Та дорослі чоловіки мають іншу забаву у світлий понеділок. З самого ранку вони сунуть натовпом до замку, щоб побачитися із своїм паном; той терпеливо їх дожидає. Низько вклонившись йому, кожен селянин підходить і дарує чи курку, чи якусь іншу птицю.
З вдячності за таке обдаровування пан частує своїх селян горілкою; задля цього наказує викотити барило горілки і поставити посеред майдану". Третього дня свято виряджали - люди збиралися у корчму на музики і там веселилися.
Збирачі і колекціонери писанок нерідко і публікували свої зібрання. Більше десяти писанок із сіл Полошки, Дунаєць, Чорториг (нині Шевченкове), що знаходились у Глухівському повіті Чернігівської губернії, зберігались у колекції писанок П.Я.Литвинової. На білому й кольоровому тлі зображались тюльпани, рожі, гвоздики, півонії. Використані барвники із сандалу, лушпиння цибулі, чорного соняху.
Однією з найбільш представницьких на Лівобережній Україні була колекція писанок Лубенського музею. Там знаходилось і 75 писанок із Чернігівщини. Надійшли вони до музею в 1895 році із Кролевця, який тоді входив до складу Чернігівської губернії. Зібрані в селах Глухівського і Кролевецького повітів. 21 писанка походила із села Слоут Глухівського повіту. З Кролевецького повіту одна писанка надійшла із села Андріївка, ще 35 - із села Добротове, а решта із села Мутин. Всі писанки із села Добротове виготовила козачка Марфа Максимівна Очкур. Хоча вона й втратила зір на одне око, але наполегливо займалась писанкарством протягом більш ніж 50 років. Майстриня навчилась прикрашати яйця в літа своєї молодості, які пройшли в селі Подолове також Кролевецького повіту.
Кожний композиційний тип розпису вона розробляла в багатьох варіантах Називала писанки М.М.Очкур в залежності від того, що зображали узори. Це виключно рослинні мотиви - "тюльпан з квіточками", "тюльпан з трав'янцями" (трав'янка - польова гвоздика), "півонія", "півонія з трав'янцями", "трав'янці", "тюльпан з гвоздичками", "кукіль", "рожа", "півонія з гвоздиками і трав'янцями", "гвоздика".
Виконувались писанки звичайно в кілька кольорів. Із рук майстрині виходили мальовничі твори орнаментального мистецтва. В тому ж таки селі Добротовому займались писанкарством Євфимія Титиха та Василиса Гамалійка.18 писанок із села Мутин дуже близькі своїми орнаментами до попередніх. Серед них зустрічались і зображення вазона з квітами. Цей мотив був дуже вживаний у вишиваних чернігівських рушниках XIXст.
7 писанок надійшли до Лубенського музею з колишнього Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині це в основному територія Прилуцького району Чернігівської області). Одну з них виготовила Євдокія Максимова в селі Дідівці в 1890 році з рослинною композицією "бузенник" - на червоному тлі жовті і зелені квітки. Цікаві писанки виготовила Марфа Цинбалова із слободи Петрівка. Писанкарка Параска Бодика (село Рудівка) була представлена у зібранні музею однією писанкою. На білому тлі яйця зображені п'ять трояндових пуп'янківз червоними пелюстками, жовтими чашечками і зеленими листочками.
8 XIXст. на Чернігівщині писанки виготовляли здебільшого заміжні жінки, які дуже старанно відносились до цієї справи. Розписували писанки не в якісь спеціально виділені для цього дні, а протягом 4-6 тижнів великого посту. У святкові та недільні дні розписувати яйця не годилося. Писанки не лише дарувалися, а й продавались Двохкольорова писанка коштувала 5 коп., а в кілька кольорів - 7-9 коп. Відзначалось, що звичай приготування писанок в XIXстолітті йшов до занепаду [19, C. 178].
В кінці XIXст. 5 писанок із Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії зберігались у зібранні історико-географічного музею при реальному училищі у Єлизаветграді. Але ця колекція невдовзі перестала існувати. Частину її передали до Лубенського музею.
До XIVАрхеологічного з'їзду, який проходив у Чернігові в 1908 році з нагоди відзначення тисячоліття від року першої згадки про древнє місто в літопису, була відкрита велика виставка. Серед її експонатів відвідувачі мали змогу познайомитись з 60 зразками мистецтва писанкарок Чернігівщини. Для демонстрації на виставці писанки збирали по селам вихованці чернігівської семінарії під час пасхальних вакацій. Вони мали спеціальну програму із семи пунктів для збору відомостей про писанкарство, а саме: чи існує звичай виготовляти писанки; вік людей, які їх виготовляють;у кого вони навчались; спосіб виготовлення писанок, барвники і обладнання; орнамент виконується за зразками чи по пам'яті; як називаються окремі рисунки і скільки їх відомо; представити зразки писанок з назвами орнаментів.
На виставку доставили писанки і відомості про них із сіл Вільшане, Киселівка та Чепелів Сосницького повіту, Попівка та Ображіївка Новгород-Сіверського повіту, села Куршановичі Новозибківського повіту, села Локотки Глухівського повіту та з містечка Ічня. В усіх цих населених пунктах існував звичай готувати писанки навесні. Особливо поширений він був у Сосницькому повіті. Виготовляли писанки як молоді дівчата, так і заміжні жінки. Деякі з них займались цією справою впродовж багатьох років. В селі Куршановичі колишнього Новозибківського повіту (нині Брянська область) на початку XX ст. виготовляла писанки Олександра Пономарчук, якій тоді було майже 80 років. Навчилась вона розписувати яйця у своїх подруг ще коли була дівчиною у селі Охраміевичі (нині Корюківського району Чернігівської області). А в селі Куршановичі років 50 писанки виготовляла лише одна О.Пономарчук. У Ічні на початку XXвіку працювала лише одна писанкарка - Варвара Борисенко, якій на той час виповнилось понад 60 років [26, C. 82].
Згадані писанки розписані традиційним восковим способом, який побутував і на Чернігівщині. Для нанесення воску використовувались писачки із "сухозлітки" чи "бузументу", згорнутих на голку трубочкою. Робились вони звичайно з дерев'яними ручками. Воск змішувався з сажею і знаходився в черепку. Поряд ставили посуд з фарбувальними сумішами. Писачка, якою користувалась О.Пономарчук на протязі 50 літ, була зроблена із тонкої жерсті.Багатоколірні писанки називали "мальованками".
Орнаменти писанок були найрізноманітнішими. Називались вони в залежності від зображуваних мотивів. У селі Чепелів Сосницького повіту їх називали - "семи-рог", "квіточка", "квіточка з лапками", "клинчики", "рожі", "незабудки", "безкінечник", "сосонка", "грабельки", "зорі", "сніжинка". В селі Полівка Новгород - Сіверського повіту - "рожа", "барвінок", "дрібненькі клинчики", "сливи", "сосонка", "наритники" (наритийки - частина кінської збруї з узорним плетінням), "вітрячки", "хміль", "волові очі "семирог", "човники". В селі Ображіївка того ж повіту - "рожа", "гвоздика", "волошки", "гладкий пояс", "хрещений вивід", "мотильки", "лапки". Із 30 малюнків, які знала О.Пономарчук, на виставці демонструвались далеко не всі. Серед експонованих -"рожа", "клинчики", рогата квітка". З інших місць писанки надійшли без назв.
Перелік представлених писанок, інколи з коротким їх описом включено до каталогу виставки XIVАрхеологічного з'їзду в Чернігові. Малюнки писанок, на жаль, не були опубліковані.18 Можливо, ця колекція писанок згодом перейшла до зібрання Чернігівського історичного музею і загинула в роки Великої Вітчизняної війни під час тимчасової окупації Чернігова фашистськими загарбниками.
У Державному музеї українського народного декоративного мистецтва України в Києві зберігається 26 писанок XIX ст., які походять з Чернігівщини. Сюди вони надійшли в 1954 році з київського Музею українського образотворчого мситецтва. Сім писанок походять з колишнього Глухівського повіту із сіл Полковницька Слобода (нині Вільна Слобода), Есмонь (нині Червоне), Баничі та Катеринівка. Зараз це Глухівський район Сумської області. Сім писанок надійшли із села Слобідка колишнього Сосницького повіту (нині Менського району Чернігівської області). Ще дванадцять писанок з Чернігівщини не мають точно визначеного місця їх виготовлення [11, C. 7].Кольорова гама розписів досить стримана, її складають жовті, чорні, червоні, а також відтінки коричневого кольорів. Зрідка зустрічається зелений колір. Переважають квіткові орнаменти, поєднані з геометричними мотивами. Малюнок чіткий, з білим контуром. Орнаменти виконані восковим розписом, використані рослинні барвники. Кольорові фотографії п'яти чернігівських писанок опубліковані у великому альбомі, присвяченому зібранням Державного музею українського народного декоративного мистецтва України.