За своєю структурою Товариство "Просвіта" спочатку було одноступеневою організацією (1868—1870 рр.). Після прийняття другого статуту, крім Головного Виділу, що працював у Львові, Товариство могло розповсюджувати свою діяльність на райони, де повинні були створюватися самостійні відділи, наділені правами проводити власні збори. Створення нової структури повинно було сприяти залученню нових членів до лав Товариства. З цією метою статутом передбачалося зниження вступного внеску до 2 крон, а щомісячного — до 0,5 крони. Крім того, всі члени Товариства мали право одержувати 2 примірники кожного видання "Просвіти" за половину номінальної вартості.
У вересні 1869 року на внесок доктора К. Сушкевича "Просвіта" подала петицію до Сейму з проханням субсидувати просвітницьку діяльність Товариства. Завдяки старанням віце-маршала Сейму Ю. Лаврівського, "Просвіта" в 1870 році одержала від держави 2 тисячі крон допомоги на видання книжок. Допомога від держави була великою матеріальною та моральною підтримкою Товариства, що вставало на ноги.
Можливість купувати книжки за півціни не викликала різкого притоку членів до Товариства, бо вступний та щомісячний внески залишалися досить високими не лише для селян, але й для народних вчителів, яких хотів об'єднати Головний Виділ.
Основним напрямком діяльності "Просвіти" від початку й до кінця залишалося книгодрукування. Приступаючи до видання книжок для народу, необхідно було вирішити питання тематики та правопису. Ще на першому Загальному зібранні було вирішено видавати книжки чистою українською мовою без польських, російських та церковнослов'янських слів, в простому й доступному стилі. Перейти ж до фонетичного правопису "Просвіті" вдалося лише в 1898 році, хоча його переваги були зрозумілими ще від початку. Застосування етимологічного правопису було необхідним для підтримки авторитету Товариства, бо його використання залишалося престижним в регіоні, а крім того, обов'язковим для вивчення в школі. Підтвердженням цьому є той факт, що після переходу до фонетичного правопису "Просвіта" втратила в прирості нових членів. Якщо в 1897 році до Товариства вступило 1333 члени, то в 1898 —1137, а в 1899 — всього944.
Друга проблема, яка вимагала вирішення до початку видавничої діяльності — це стиль викладу матеріалу. Загальні положення не викликали сумнівів, але труднощі були у відсутності людей, котрі вміли б викладати популярно. Перший взявся за цю справу професор вчительської семінарії О. Партицький. Весною 1869 року він уклав "Читанку для сільських людей" під назвою "Зоря". Це був збірник різноманітних за змістом статей, оповідань, байок, в кінці якого було вміщено розділ "всячина" та "лікарський порадник". Про те, що перша книжечка була вдала в усіх відношеннях, свідчить той факт, що весь тираж (2000 прим.) було розпродано упродовж двох тижнів. Першого липня 1869 року О. Партицький повідомив про те, що тираж "Зорі" розібрано, наче в одну мить". В листі від 6 липня 1869 р. заслужений просвітитель О. Барвінський писав своєму братові з м. Бережан: "Висилаю тобі гроші за продаж "Зорі"... Тут дуже за "Зорею" питають. Сільські вчителі і навіть селяни приходять до мене, а я змушений відправляти їх ні з чим, бо не маю жодного примірника. Таким чином, скажи, щоб як можна скоріше 70 примірників прислали".
Натхненні успіхом, просвітителі видають другу книжку С. Качали "Що нас губить, а що помочи може?". Написана вона в формі діалогів про згубний вплив пияцтва, необхідність організації громадських кас взаємодопомоги, комор і т. п.
8 зв'язку з великим попитом, книжка С. Качали упродовж 5-ти років перевидавалася тричі (загальний тираж її досягнув 9 тис. примірників) і розійшлася з тим же успіхом.
В наступних виданнях — "Катехизм для дітей" К. Се-лецького та "Народний календар" (за редакцією О. Партиць-кого), тираж збільшився до 3 тисяч, поряд із збільшенням обсягу.
Успіхові перших видань сприяла добра редакторська підготовка. Крім О. Партицького, редакцією книжок займалися Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шаиікевича, засновника "Руської Трійці") та буковинський письменник, що став класиком української літератури, Юрій Федькович. Книжка Ю. Федьковича "Село Фармазони" перевидавалася 4 рази в 1873, 1874, 1884 та 1933 роках і користувалася незмінним успіхом. Крім неї, "Просвіта" видала твори Ю. Федьковича в 2-х томах в серії "Українське письменство", а в 1934 році вшанувала пам'ять одного з перших своїх редакторів випуском книжки В. Сімовича "Юрій Федькович. Життя тадіяльність" з додатком реферату І. Брика "Федькович у "Просвіті".
Перші 5 років були періодом найбільшого попиту покупців, якщо врахувати, що у зв'язку з високими внесками "Просвіта" нараховувала в своїх лавах досить мало членів: 1869— 100, 1870 рік—204, 1872 рік—145, 1874 рік—289.
Розповсюдження власних видань було пов'язано з численними труднощами. Своєї книгарні "Просвіта" не мала, тому продаж книжок здійснювали самі члени Товариства. В 1872 році "Просвіта" через австрійський уряд звернулася з листом в російське міністерство закордонних справ з проханням дозволити продаж своїх видань на Наддніпрянській Україні і одержала відмову.
Ситуація змінилася з прийняттям нового статуту в 1876 році. Згідно із затвердженими ним правилами, кожний член "Просвіти" одержував за рахунок місячного внеску в середньому біля 4 книжок, які розсилалися поштою. Таким чином, відпала необхідність розповсюдження книжок по регіону. Враховуючи умови, в яких доводилося діяти Товариству, нова форма розповсюдження була явищем прогресивним, бо дозволяла знайти споживача в найвіддаленіших від Львова селах. Для залучення більшої кількості членів новий статут передбачав зменшення щомісячних членських внесків з одночасною ліквідацією вступних. Причому вперше застосовується дифе-ренційний підхід до майбутнього споживача. Селяни та городяни повинні виплачувати по 2 крони в рік, а для інтелігенції сума внеску збільшена до 4 крон.
До цього часу, а саме до травня 1874 року, "Просвіта" видала 81628 книжок, з них було продано 29436 примірників.
Розсилання книжок поштою всім членам Товариства, як основна форма розповсюдження, збереглося до 1914 року.
Зменшення розміру щомісячних внесків призвело до досить великого притоку нових членів до Товариства. Якщо до цього часу кількість щорічно вступаючих обмежувалася 2—З сотнями чоловік, то в 90-х роках ситуація докорінно змінилася. Зокрема, в 1890 році прибуло 770 нових членів, а в 1897—1333. Однак, розсилання книжок поштою мало й свої негативні наслідки, а саме: унеможливлювало контроль за попитом. Заплативши 2 або 4 крони, споживач одержував 10—12 книжок різних за змістом, не маючи можливості вибору.
Та все ж головним недоліком в організації видавничої діяльності "Просвіти" 70—90-х років була відсутність планової системи видання книжок. За ініціативою Головного Виділу не раз складали й публікували програму випуску книг, проте вона не втілювалася в життя.
Окрім продажу, а пізніше — розсилання поштою, "Просвіта" досить велику кількість книжок безкоштовно передавала в лікарні, тюрми, церковні братства та інші організації. Книги друкували спеціально для премій, як заохочення культурно-просвітницької роботи в районі. Зокрема, тільки в 1883 році з цією метою було видруковано 18 назв книжок, тиражем 50—100 примірників. А на кінець 1903 року було обдаровано 380 організацій, які одержали 23 тисячі книжок загальною вартістю 4 тисячі крон.
Розсилати свої видання Товариство намагалося також за межі Галичини, з метою налагодження систематичного книгообміну.
Насамперед погляд просвітителів був спрямований на так звану Велику Україну, яка знаходилася в складі Російської імперії. Недивлячись на те, що українське населення Наддніпрянщини мало набагато менше умов для розвитку національної культури, поодинокі книговидавці всіляко намагалися підтримувати книгообмін, про що свідчить той факт, що лише за 1886 рік "Просвіта" одержала з України 119 книжок.
Ще 1873 року Головний Виділ Товариства звернувся з листом до уряду в Будапешті з проханням про використання підручників, якими користуються в українських школах Галичини і на Закарпатті. Після дворічного листування з угорським міністерством "Просвіта" одержала відповідь, в якій говорилося про неможливість такого обміну.
Багато зробив для встановлення ділових контактів з українським Закарпаттям І. Я. Франко завдяки особистій дружбі з письменником Ю. Жатковичем.
Тісний контакт зав'язала "Просвіта" з Буковиною. Завдяки співпраці з професором Чернівецького університету доктором С. Смаль-Стоцьким тут відкриваються українські читальні, яких підтримували галицькі видання. За великі заслуги в царині просвітництва серед буковинського народу Товариство "Просвіта" іменувало доктора С. Смаль-Стоцького своїм почесним членом (1925 р.).
Діяльність будь-якої організації багато в чому залежить від її голови. Від 1870 до 1873 року рішенням другого Загального зібрання "Просвіта" обирає головою віце-маршала Крайового Сейму Ю. Лаврівського. З цього часу діяльність Товариства набуває політичного забарвлення. Яскравий представник та керівник народовського спрямування, Ю. Лаврівський активно займається громадською роботою і прилучає до неї очолюване ним Товариство.
60—70-і роки XIXст. в Галичині насичені безліччю політичних подій. В 1861 році Австрія знову стала на конституційний шлях. "Коронним краям" австрійської монархії надавались окремі статути і виборна ординація до Крайового Сейму.