Але замість вирішення давно вже назрілих національних питань висувалося право охорони інтересів громадських станів. Таким чином, тільки заможні верстви суспільства та землевласники одержували нові права. Це призвело до того, що в першому Галицькому Сеймі більшість голосів (101 з 150) було віддано польській шляхті. Спочатку Сейм перевів на польську мову всю початкову освіту в регіоні, а з часом — і університет, діловодство в судах та адміністрації.
За такої ситуації Ю. Лаврівський намагався досягти взаєморозуміння з польською стороною в Сеймі, бо звернення до самого монарха Франца-Йосифа І не привело до бажаного результату. Ці спроби дали привід "москвофілам" звинуватити народовців у догідництві перед поляками. Для оборони позицій Ю. Лаврівський починає видавати власну газету "Основа", хоча трибуною народовців була і залишалася "Правда", що виходила щотижня від 1868 року за редакцією професора О. Пар-тицького.
Розкол стався і в самій "Просвіті", що призвело до відмежування Товариства від політики свого голови. Про це свідчить той факт, що постановою Головного Виділу від 1 червня 1872 року повідомлення про діяльність "Просвіти" вирішено було публікувати не в "Основі", а в "Правді", бо "Основа" не є органом народовської партії.
Велику роботу провів Ю. Лаврівський в справі утвердження самостійності української мови та літератури. Разом з Головним Виділом він підготував чимало звернень до міністерства освіти у Відні, на частину з яких отримано позитивну відповідь.
Зокрема, від 1867 року затверджено українську мову навчання в чотирьох початкових класах академічної гімназії. Але в цілому справа українізації освіти посувалася досить повільно. В 1907 році, тобто через 40 років після початку боротьби, з 66 середніх шкіл Галичини було тільки 6 гімназій, а реальних торговельної або промислової української школи не було зовсім. Можливо, щоб заповнити прогалину в освіченні українського народу, "Просвіта" в 1871 році починає вести перший курс української мови — читання і правопис для службовців. Курс мови вів учитель народної школи при гімназії Адам Федорович.
Періодично "Просвіта" влаштовувала музично-декламаторські вечори, щорічно з академічною молоддю — вечорниці на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, а в 1873 році Головний Виділ зайнявся підготовкою до святкування 25-річного ювілею відміни панщини. Таким чином, можна сказати, що "Просвіта" стояла біля керма культурного та громадського життя українців Галичини, залучаючи в першу чергу до цієї праці молодь, що мало велике виховне значення. "Просвіта" зав'язує активне листування з Сеймом та його виконавчим органом — Крайовим Комітетом про надання кредитів на видавничу діяльність та інші цілі.
Завдяки старанням свого голови Товариство зміцнює матеріальне становище. Якщо на 1871 рік Крайовий Комітет виплатив йому 1 тис. ринських (2 тис. крон), то вже в 1872 році — 2 тис. ринських (4 тис. крон), а в 1873 році —5 тис. ринських (10 тис. крон), що на той час було відчутною матеріальною допомогою.
Завдяки державним дотаціям Товариство знайшло можливість винайняти приміщення, завести канцелярію, взяти на роботу адміністратора, а головне — оплачуваного редактора популярних видань.
Саме в цей час засновується стипендіальний фонд для бідної шкільної молоді, що, очевидно, стало можливим також завдяки державній допомозі.
Та все ж головна частина дотацій ішла на видання книжок і, в першу чергу, на випуск підручників для українських шкіл.
Про необхідність випуску та значення підручників для початкових шкіл говорити не доводиться. Одним з аргументів переводу навчального процесу в Галичині на польську мову була саме відсутність підручників. За ліквідацію цієї суттєвої прогалини береться Товариство "Просвіта". Головний виділ склав анкету, відібрав окремі комітети спеціалістів, котрі повинні були зайнятися опрацюванням термінології та упорядкуванням оригінальних чи перекладних підручників. Оскільки це процес досить довгий, Товариство потурбувалося про переклад викладу деяких предметів і видання його літографським способом. В 1870 році Головний Виділ випустив звернення до спеціалістів писати підручники та надсилати їх до Товариства, де буде докладено всіх зусиль щодо виплати гонорару.
Для досягнення якісно високого рівня укладання підручників "Просвіта" налагодила зв'язок майже з усіма регіонами компактного проживання українців.
Для співпраці з наддніпрянськими просвітителями необхідно було подолати значні перепони. Царський уряд настільки боявся проникнення національно-демократичних ідей з Галичини, що в 1892 році департамент поліції видав таємний циркуляр, який забороняв в'їзд до Росії Франка, Павлика, Шлея, а в 1898 році — Гнатюка та його друзів, тому що їхньою метою могло бути "встановлення стосунків з київськими студентами в справі як соціальної, так і української пропаганди".
Але просвітяни все ж знаходили можливість для співробітництва. Незабаром рукописи підручників почали надходити і з Великої України.
З часом вдалося домогтися оплати праці авторів, котру взяло на себе австрійське міністерство освіти.
Згідно зі "Списком видань Товариства "Просвіта" І. Ка-линовича, від 1869 до 1876 року вийшло 22 підручники загальним тиражем 15100 примірників, з них видрукувано 300 літографським способом. Це були перші підручники українською мовою для гімназій і народних шкіл, видання яких має велике значення не тільки в історії "Просвіти", але й в історії українського культурного розвитку в цілому. В. Барвін-ський на Загальному зібранні Товариства в 1879 році сказав: "Одним з найтяжчих і важливих досягнень нашої народної боротьби за існування було відкриття української гімназії. Це було першим дійсним визнанням того принципу, що наша мова має право володарювати в усіх школах на Україні. Але це була тільки основа, право. Необхідно це право вибороти власними руками, а саме: подбати про шкільні підручники. А це велика, важка праця, за час якої необхідно майже все тільки-но створювати. Ця справа — одна з найбільших наших здвигів... Ми сьогодні ще не можемо собі уявити всієї важливості цього факту. Але історія запише його з таким притиском, як в свій час хрещення Русі".
Великі заслуги Товариства "Просвіта" на грунті шкільного книговидання були також відзначені на Україні.
Від 1876 року видання шкільних підручників переходить до Наукового товариства ім. Т. Шевченка. З часом вирішення шкільних та педагогічних проблем перебирає створене 1881 року "Руське Педагогічне Товариство" (пізніше "Українське Педагогічне Товариство").
Окрім об'єктивних труднощів, з котрими зустрічається будь-яка нова справа, видавцям українських шкільних підручників довелося переборювати ідеологічні перепони. Року 1874 в Коломиї зусиллями І. Наумовича створюється конкурентне просвітницьке Товариство москвофільського спрямування під назвою "Общество им. М. Качковского". Щоденна москвофільська газета "Прикарпатская Русь" писала: "Замість природної національно-руської школи австрійський уряд, недивлячись на постійні масові та гучні протести руського населення, силоміць накинув йому антируську, так звану "українську" школу,— з потворним псевдомалоруським штучним жаргоном викладання і найбезглуздішим, так званим фонетичним правописом...". Успіхи розвитку мережі українських учбових закладів оцінювалися москвофілами як оплутування Галичини "від початкових училищ до університетських кафедрвключно, цілою мережею згубних гнізд і розсадників мазе-пинської агітації...".
Від 1873 року, після смерті Ю. Лаврівського, "Просвіта" на Загальному зібранні вибирає третього голову, котрим став молодий, високоосвічений землевласник Володислав Федорович. Чотири роки під орудою В. Федоровича відзначені в історії "Просвіти" поворотом від політичної діяльності до освічення народу, розширення географії діяльності Товариства. В своїй інаугураційній промові, виданій "Просвітою" 1874 року коштом О. К. Селецького окремою брошурою, голова сказав: "Про економічне значення освіти найкраще сказав Мон-тескьє, а саме: що культуру краю визначає не ступінь родючості землі,— а ступінь освіченості громадян. Та й політиком може бути лише освічена людина... Отже нам, русинам, необхідно в першу чергу усвідомити, що скільки голів завоюємо для освіти, стільки ж осіб скаже, що ця земля — Русь, а вони Русини. Нехай же політикою русинів тепер стане праця над освіченням народу. Тільки власна діяльність допоможе вибороти для себе наші права". Недивлячись на відсутність відповідного положення в статуті, "Просвіта" в 1875 році відкриває першу філію в селі Бортниках біля Ходорова і бере під свою опіку першу читальню в селі Денисові на Тернопільщині.
Членами першої філії, створеної з ініціативи Маркила Же-лехівського, були здебільшого селяни. З часом вони стали першими представниками широких селянських мас, що взяли участь в Загальному зібранні Товариства (15 червня 1876 р.). На відкриття філії зі Львова прибули професор А. Вахнянин, професор О. Партицький, доктор В. Ганкевич.
Слабкою стороною в організації "Просвіти" була концентрація роботи у Львові і поганий зв'язок з провінціями Галичини. Тут просвітницька робота велася в уже існуючих читальнях, історія зародження котрих сягає в середину XIXст. Читальні на Галицькій землі створювалися при церковних братствах. Перша така читальня для городян виникла в Коломиї в 1848 році. У Львові першу читальню при духовній семінарії організував її вихованець В. Ковальський (1849 р.). Організаційно вона копіювала читальні Відня, де В. Ковальський проходив стажування, і Праги, куди Львівський семінарист був скерований делегатом від галицьких українців на Слов'янський конгрес. На час зародження Товариства в Галичині досить успішно вже діяло достатньо культурних осередків, в основному під назвою "Руська читальня". Недоліком в їхній роботі була відсутність єдиного центру та координації між собою.