На початку 1910 року інспектор хліборобства С. Кузик та інспектор крамниць при читальнях "Просвіти" Я. Литви-нович взяли участь в Міжнародному кооперативному конгресі в Гамбурзі. Тут вперше зустрілися посланці галицьких українських кооперативів з представниками Наддніпрянщини.
Про високий рівень організаційної роботи говорить той факт, що "Просвіта" починає займатися бібліографічною діяльністю. В 1913 році двома виданнями виходить "Ілюстрований каталог видань Товариства "Просвіта" у Львові". Це була перша спроба систематизувати накопичений до цього часу книжковий масив. В архіві "Просвіти" зберігається бібліографічний покажчик статей, надрукованих 5 ПЕРІОДИЧНИХ виданнях Товариства 1889—1899 р. р. Оскільки покажчик не перевидали, можна зробити висновок, що його було складено для службового користування.
Аналізуючи видавничу діяльність Товариства, С. Руд-ницький в 1914 році пропонує, крім рекламних каталогів, видавати "Загальний цінник своїх видань", тобто, в сучасному розумінні, каталог — прейскурант. Поступ у видавничій справі гальмувала стара система розповсюдження книжок. Члени "Просвіти" продовжували одержувати в обов'язковому порядку популярні брошури. Решту видань Товариство продавало в 45 книгарнях (1912 р.), але мати своїх посильних, котрі могли б їздити по селах, забороняв діючий в Австро-Угорщині пресовий закон, за порушення якого книжки підлягали конфіскації. Такий стан з продажем призвів до того, що, друкуючи щорічно приблизно 20 друкарських аркушів книжкової продукції (крім календарів, обсяг яких перевищував 20 друкарських аркушів) і розсилаючи своїм членам щорічно 12 тис. примірників на суму 24 тис. корон, "Просвіта" заборгувала друкарні Товариства ім. Т. Шевченка значну суму (70 тис. корон). Для покращання фінансового становища С. Рудниць-кий пропонує низку прогресивних заходів, зокрема, ліквідацію членських книжок, запровадження системи попередніх замовлень, зробивши своїх членів передплатниками книжок, встановлення цін на книжки, котрі складали б 50 відсотків прибутку, а для членів Товариства —25. Прийняття таких заходів, безумовно, сприяло б вивченню попиту, забезпеченню плановості видань, збільшенню тиражів.
Виконанню цих планів перешкодила Перша світова війна, яка паралізувала будь-яку роботу в краї. А на той час українське книгодрукування складало вагому частину всієї книжкової продукції Австро-Угорщини. В цілому в Галичині 1913 року виходило 347 назв книжок, з них: 277 польських, 38 українських, 9 єврейських, 7 німецьких, 16 інших.Про досягнення української видавничої справи, значну частину якої складала продукція "Просвіти", свідчить той факт, що за перше десятиліття XXст. кількість неписьменного українського населення зменшилася на 16 відсотків.
2.2 В період першої світової війни, визвольних змагань українського народу і їх поразки
В кінці XIXна початку XXст. український національно-визвольний рух зосереджено в Галичині. Літературні та громадські сили Великої України в періоди посилених репресій прибували до Галичини й брали участь в місцевій культурній роботі. Врешті-решт українці засвоїли погляд на Галичину, як на острів свободи Українського національного Відродження, тоді як російські офіційні сфери звикли дивитися на неї, як на вогнище українського сепаратизму, що підтримується чужостороннім впливом. Москвофільські течії Галичини були опорою такого погляду.
За десятиліття до Першої світової війни негативне ставлення офіційних кіл царської Росії до українського руху помітно збільшилося. Головна небезпека руху була саме в його культурній ролі, що загрожувало Росії національним та культурним розколом. Аналізуючи національно-політичну ситуацію, яка склалася в Росії, акад. В. І. Вернадський відзначав, що в цей час на арену виходять "провісники російського імперіалізму, котрі визнають право творити культуру тільки за великими націями і на цій підставі прирікать культуру 30-міль-йонного українського народу на розчинення у великоросійському морі".
Війна 1914 року була в певній мірі результатом таких настроїв, бо відносини між Росією та Австро-Угорщиною визначалися, переважно, слов'янофільською ідеологією, в котрій одне з провідних місць займало вороже ставлення до росту української культури в Галичині й прагнення до т. зв. "воз'єд-нання під'яремної Русі" з Росією на засадах етнографічної єдності. Російська військова влада панічно боялась пробудження національної свідомості серед солдатів-українців, які опинились в Галичині. Наприклад, у перші дні російської окупації м. Львова серед вояків було продано всі примірники "Кобзаря" Т. Шевченка, що були на складі "Просвіти".
"Просвіта" була першим у Львові українським Товариством, що прийняло на себе весь тягар окупаційної влади. Успіхи Росії на австрійському фронті в перші місяці війни дали можливість урядові зайнятися знищенням ненависного "джерела мазепинства та сепаратизму". То ж не дивно, що вибір прибулого до Львова губернатора впав саме на "Просвіту", котра на початок війни стає найбільшою українською організацією, що охопила мережею культурних центрів всю Галичину (77 філій, 2944 читальні, 109950 членів). В першу чергу закривалися філії й читальні, по-варварському знищувалися книжки й умеблювання бібліотек. Спалено цінні папери, сховані в касі кооперативного банку "Дністер". Найбільш важкі наслідки залишило насильницьке вигнання місцевих інтелігентних сил. Редактора видань Товариства Ю. Балицького вислано до Сибіру, де він і загинув. Кілька членів Головного виділу емігрувало до Відня, розгорнувши там по можливості видавничу діяльність, але повернутися до рідних місць вдалося не всім. Колишній голова П. Огоновський, його заступник Є. Озар-кевич і Я. Весоловський спочили на віденському цвинтарі.
Таким чином, "звільнення" звелося спочатку до руйнування української культури в ім'я російської єдності, а потім і віддання українського населення Буковини та Галичини на жертву румунізації та полонізації.
Члени "Просвіти", що знаходилися за межами окупації, регулярно збиралися на засідання, 10-тисячним тиражем видали календар Товариства на 1915 рік і, крім цього, збірку поезій Б. Лепкого. Обидві книжечки багато ілюстровані. Для українців, що тимчасово мешкали у Відні, Головний Виділ вирішив проводити лекції на сучасні та наукові теми, для чого було створено спеціальну комісію. Для перебуваючої тут інтелігенції організовано курс практичної торгової справи, "щоб вона -використовуючи вільний час — набула найнеобхідніших знань з бухгалтерії, торгового листування, рахівництва та іншої інформації, необхідної після повернення на батьківщину".
Архів "Просвіти" зберігає листування Головного Виділу з воєнним міністерством у Відні про розповсюдження календарів Товариства серед військовослужбовців. Налагодити таку роботу, очевидно, не вдалося, бо в березні 1916 року члени просвітньо-організаційної комісії під головуванням о. Т. Лежо-губського зібралися на своє засідання вже у Львові. Робота комісії ускладнювалася тими обставинами, що, в зв'язку з військовим станом у краї, не дозволялося збирати будь-які збори, а здібну молодь, що могла б оживити роботу, було покликано на військову службу. Щоб налагодити зв'язок з філіями, у травні 1916 року виходить газета "Письмо з "Просвіти" за редакцією В. Левицького, але поновити випуск свого періодичного органу не вдалося.
У червні 1916 року виникла загроза повторної окупації Львова військами царської Росії. У зв'язку з цим Головний Виділ приймає рішення про перевезення цінних паперів і по одному примірнику своїх видань до Відня, де вони зберігалися у "Вінер банк" і конторі "Загальноукраїнської ради".
Поновити просвітницьку діяльність вдалося тільки в 1917 році. Почалася робота по відбудові читалень, підготовка до святкування 50-літнього ювілею Товариства.
У лютому 1918 року прийнято важливе рішення, яке стало переломним в системі організації книговидання "Просвіти". На пропозицію видавничої комісії, Головний Виділ вирішив ліквідувати систему обов'язкового розсилання членських книжок. "В кінцевому результаті, це єдиний шлях до того, щоб "Просвіта" стала дійсно видавничим Товариством і своїми виданнями заповнила ринки збуту не тільки в Галичині, але й на Україні, і в Америці" — відзначалося в звіті Товариства за період війни і до 1921 року. Для членів "Просвіти" встановлювалася 25% знижка при купівлі книжок Товариства.
Велика кількість "Просвіт" виникає з 1917 року на Наддніпрянщині, де 22 січня 1918 р. проголошується Українська Народна Республіка. Українські читальні та школи, що масово відкривалися, потрібно було забезпечити друкованим словом. Через відкритий кордон львівські видання потекли на Україну, де, в свою чергу, починається піднесення книгодрукування. У 1918 році тут виходить 1084 назви українських книжок, а у 1919 році лише у Києві діють понад 100 друкарських установ. Від 1918 до 1921 року в Україні засновано близько 890 сільських бібліотек.
Для "Просвіти" найбільш плідні в плані книгодрукування були 1917 і 1918 роки. За чей час виходить 16 книг з серії "Просвітні листки", 6 великих збірок народних пісень, як патріотичних, так і ліричних, 5 портретів національних героїв і просвітителів та ін. Як навчальний посібник для нового покоління просвітителів у 1918 році 3-тисячним тиражем виходить книжка В. Целевича "Віднова життя і відбудова майна просвітніх товариств".