У ґрунті розрізняють кілька горизонтів, що, у свою чергу, можна підрозділити на підгоризонти. Кожен горизонт має свою назва і літерне позначення (індекс).
Звичайно виділяють наступні горизонті: Ап — орний; Ао - лісова підстилка, А¶ — дернина; A1— гумусовий (гумусо - акумулятивний, гумусо - ілювіальний), А2 — елювіальний; В — ілювіальний, або перехідний по гумусу; G — глеєвий; С — материнська порода; Д — порода, що підстилає.
Орний горизонт (Ап). На всіх орних ґрунтах він розташований з поверхні; утвориться за рахунок верхніх шарів ґрунту.
Лісова підстилка (Ao). На цілинних і перелогових ґрунтах з поверхні залягає обрій органічних залишків, що розкладаються, з домішкою мінеральних часток. У лісах це шар лісової підстилки (опалі листи, хвоя, гілки і т.д.), на луках - трав'янистий, чи степова повсть (опалі стебла і листи).
Дернина (А¶ ). Верхня частина гумусованого шару цілинних і перелогових ґрунтів під трав'янистою рослинністю, сильно переплетена вузлами кущіння і коренями.
Гумусовий горизонт (A1) формується у верхній частині ґрунтового профілю. У ньому накопичується (акумулюється) найбільша кількість органічної речовини (гумусу) і елементів харчування. Його забарвлення переважно більш темне в порівнянні з іншими горизонтами.
Елювіальний горизонт (А2). З цього горизонту в процесі ґрунтоутворення виноситься ряд речовин у нижчі горизонті.
Ілювіальний горизонт (В). У ньому відкладаються речовини, що виносяться з вище розташованих ґрунтових горизонтів, а іноді приносяться струмом ґрунтових-грунтово-ґрунтових вод з підвищених елементів рельєфу. У ґрунтах, де не спостерігається явищ переміщення мінеральної алюмосилікатної основи (чорноземи, каштанові ґрунти), обрій У є не ілювіальним, а перехідним від гумусо-акумулятивного до породи.
Глеєвий горизонт (G) утвориться в гігроморфних ґрунтах. Унаслідок тривалого чи постійного надлишкового зволоження і нестачі вільного кисню в ґрунті йдуть анаеробно-відновлювальні процеси, що приводить до виникнення закисних сполук заліза і марганцю, рухливих форм алюмінію, дезагрегуванню ґрунту і формуванню глеєвого горизонту.
Материнська порода (С) являє собою породу, слабко порушену ґрунтоутворюючими процесами.
Порода, що підстилає, (Д) виділяється в тому випадку, коли ґрунтові горизонті утворилися на одній породі, а нижче лежить порода з іншими властивостями.
Будова ґрунтів може бути виражене по-різному. В одних випадках, горизонти чітко виділяються на ґрунтовому профілі, в інших виявляються слабко. Це залежить головним чином від типу і віку ґрунтів і особливостей материнських порід. У молодих ґрунтах генетичні горизонти виражені погано. У ґрунтах заплав, що розвиваються на шаруватих алювіальних наносах, ці горизонти бувають замаскована шаруватістю самої породи, тому їхній профіль приходиться розділяти на шари з позначенням римськими цифрами: I шар, ІІ шар і т.д.
Кожному ґрунтовому типу властиво своє сполучення горизонтів. Тому деякі з них метуть у тім чи іншому профілі бути відсутніми. Потужність ґрунту й окремих її горизонтів. Потужністю ґрунту називається товщина, від її поверхні всередину до слабко порушеної ґрунтоутворюючими процесами материнської породи. У різних ґрунтів потужність різна, з коливаннями від 40—50 до 100—150 см. Потужність горизонту відзначають з точністю до 1 см, при цьому вказують його верхню і нижню границі.
Забарвлення ґрунту — найбільш доступна і насамперед характерна для неозброєного ока морфологічна ознака. Це істотний показник процесів, що відбуваються в ґрунті, і приналежності її до того чи іншого типу.
У забарвленні ґрунту, у його відтінках і переходах дуже яскраво відбиваються особливості ґрунтоутворюючого процесу. Тому спостереження за забарвлення, за зміною колірних відтінків у різних ґрунтах, а також в одному і тому ж ґрунті, але в різних його горизонтах можуть дати багато для розуміння сутності процесів, що відбуваються в ґрунті, і для розкриття походження ґрунтів.
Забарвлення ґрунтів має і велике агрономічне значення. Практики-хлібороби з давніх часів судили про якість, про родючість ґрунтів по їх забарвленню. При цьому родючість ґрунтів найчастіше ставилася в залежність від вмісту гумусу, а отже, було пов'язано з чорним чи темно-сірим забарвленням. Колір ґрунту визначається фарбуванням тих речовин, з яких вона складається, а також фізичним її станом і ступенем зволоження.
Найбільш важливі для забарвлення ґрунтів наступні групи речовин: 1) гумус, 2) сполуки заліза; 3) кремнієва кислота, вуглекисле вапно,
Гумусові речовини обумовлюють чорне, темно-сіре і сіре забарвлення.
Мінералогічний склад дерново-підзолистих ґрунтів різноманітний і залежить головним чином від механічного складу і властивостей ґрунтотворних порід. У великих фракціях механічних елементів зустрічаються кварц, польові шпати, слюди й інші первинні мінерали. По Н. И. Горбунову, у мулистій (0,001 мм) фракції ґрунтів, що утворилися на моренних і покривних суглинках, найбільш характерними високодисперсними мінералами є гідрослюди, вермикуліт, мінерали , несилікатні аморфні окисли. Іноді є присутнім невелика домішка каолініту, кварцу, рідко гетиту, гібсита. При цьому високодисперсних глинистих мінералів і окислів звичайно менше в підзолистому горизонті і більше в ілювіальному. У ґрунтах, що сформувалися на масивних-кристалічних чи добре дренуємих осадових породах, переважають гідрослюди, вермикуліт, каолініт, мінерали, хлорати. Як супутні мінерали зустрічаються аморфні полуторні окисли, кварц.
Механічний склад — важлива агрономічна характеристика ґрунту. Він до деякої міри характеризує родючість ґрунту. Від механічного складу ґрунтів залежать майже всі їхні фізичні властивості (щільність, прозорість, вологоємність, водопроникність, водопідйомна здатність, повітряний і тепловий режими й ін.), а, також технологічні особливості ґрунтів (твердість, липкість, крихкість шару при оранці). Знання механічного складу ґрунтів необхідно для вирішення таких питань, як визначення глибини оранки, підбор грунтооброблюючих знарядь, розміщення культур, визначення глибини закладення насінь і добрив, установлення термінів і способів поливу і т.п.
Склад і властивості дерново-підзолистих ґрунтів нерозривно зв'язані з розвитком підзолистого і дернового процесів, а також залежать від прийомів їхнього окультурення.
Тверда фаза більшості ґрунтів (крім торф'яних) складається головним чином з мінеральних часток (80—90% і більш), що входили до складу материнської гірської породи. Ці часточки ґрунту, тобто окремі зерна мінералів і оболонки гірських порід, називаються механічними чи елементами елементарними частками ґрунту. Механічні елементи можуть бути самої різноманітної величини, починаючи від великих уламків гірських порід і. кінчаючи частками, діаметр яких виміряється тисячними частками мікрона. Зрозуміло, що визначити розмір кожної частки, що входить до складу чи породи ґрунту, неможливо. Тому, елементарні частки, близькі по розмірах, поєднують у групи, чи фракції. Існує кілька угруповань механічних елементів по розмірах. У нашій країні найбільш широке поширення одержала класифікація, запропонована професором Н.А. Качинським.
Класифікація механічних елементів за розміром, мм
Кам'яниста частина > 3
Гравій 3— 1
Пісок великий 1—0,5
середній 0,5—0,25
дрібний 0.25—0,05
Пил великий 0,05—0,01
середній 0,01—0,005
дрібний 0,005—0,001
Мул грубий 0,001—0,0005
тонкий 0,0005—0,0001
Колоїди < 0,0001 (< 0,1 мк)
У кожному ґрунті міститься кілька механічних фракцій. У фракцію “фізичного піску” поєднують усі частки крупніше 0,01 мм, а у фракцію “фізичної глини”— усі частки дрібніше 0,01 мм. Усі частки крупніше 1 мм називають кістяковою частиною ґрунту, а менше 1 мм — мілкоземом. У залежності від співвідношення різних фракцій виділяють ґрунту різного механічного складу.
Таблиця 5. Гранулометричний склад грунту по ТОВ “Павлівка”
| Генетичний горизонт | Глибина, см | Розмір, ммКількість, % від маси грунту | Фізична глина <0,01 | Фізичний пісок >0,01 | |||||
| 0,00 –0,25 | 0,25 – 0,05 | 0,05 – 0,01 | 0,01–0,005 | 0,005 -0,001 | <0,001 | ||||
| АП | 0 - 21 | 84,61 | 3,26 | 0,18 | 0,11 | 0,57 | 3,00 | 28,1 | 12,2 |
| А2 | 28-38 | 85,46 | 3,18 | 0,09 | 0,09 | 0,92 | 2,69 | 19,7 | 8,0 |
| В | 68-78 | 79,67 | 5,80 | 0,06 | 0,08 | 0,50 | 2,21 | 38,3 | 25,4 |
| С | 140-150 | 4,01 | 4,20 | 0,13 | 0,12 | 0,64 | 2,21 | 23,3 | 15,2 |
У таблиці 5 приведений валовий склад, зміст фізичної глини і мулу в орному дерново-середньопідзолистому ґрунті, що сформувався на моренному суглинку. Ці дані показують, що в дерново-підзолистому ґрунті спостерігаються такі ж особливості в розподілі мулистої фракції, кремнезему і полуторних окислів по профілі, як і в підзолистій. І це цілком закономірно, тому що дерново-підзолистий ґрунт утворився під впливом не тільки дернового, але і підзолистого процесу.
Таблиця 6. Характеристика стану гумусу по ТОВ “Павлівка”
| Генетичний горизонт | Глибина, см | Вміст гумусу, % | Запас гумусу, т/га | Сгк/Сфк |
| АП | 0 - 21 | 2,65 | 53 | 12 |
| А2 | 28-38 | 0,52 | 28 | 9 |
| В | 68-78 | 0,28 | 11 | 5 |
| С | 140-150 | 0,12 | 1 | 2 |
Більше всього гумусу в гумусо-акумулятивному, у даному випадку в орному горизонті (Ап), а в підзолистому й у нижче лежачих горизонтах спостерігається різке його зниження. Але якщо в підзолистому ґрунті порівняно багато гумусу лише в невеликому по потужності (2—5 см) горизонт, то в дерново-підзолистому цей горизонт у кілька разів більше. Однак слід зазначити, що в орних дерново-підзолистих ґрунтах гумусо-акумулятивний горизонт формувався не тільки під впливом природного дернового процесу, але й у результаті сільськогосподарського використання цих ґрунтів і їхнього окультурення. І це могло позначитися не тільки на потужності дернового горизонту і вмісту в ньому гумусу, але і на інших особливостях, зокрема на вмісті Р2О5, на складі обмінних основ і т.д. У дерново-підзолистих ґрунтах відношення гумінових кислот до сульфокислот менше 1 по всьому профілю. Лише в дерново-підзолистих залишково-карбонатних ґрунтах, що утворилися на карбонатних породах, у гумусовому горизонт А1гумінових кислот накопичується більше, ніж сульфокислот, у зв'язку з чим зазначене відношення стає більше 1. Дерново-підзолисті ґрунти кислі. Ступінь насиченості основами в них вище, ніж у підзолистих ґрунтів. Обмінні основи представлені головним чином кальцієм і менше магнієм. вміст кальцію в орному горизонті вище, ніж в інших горизонтах, що зв'язано з більш активною біологічною акумуляцією його в порівнянні з магнієм.